

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	805
Творів:	12187
Рецензій:	18749

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Оповідання

Ошуканьство

© Іван Городиський, 02-06-2008
І -Да пішов ти!, - почув Олександр собі в слід. В цей момент, йому схотілося повернутися і надавати Надьці ляпасів. Незважаючи на свій запальний характер, він більш-менш спокійно переносив лайку. Але коли його посилали – терпіти не міг. Особливо, коли цьому передувало довге і емоційне з’ясування стосунків. Як щойно. Але власне небажання повертатися, і починати новий виток сварки і змусило його здавити гнів у зародку і продовжувати спускатися сходами. По дорозі він ледь не збив сусіда, з собакою, які поверталися з прогулянки, кулею вилетів з під’їзду, і заскочивши в авто,швидко поїхав геть. Однак уже за кількасот метрів від дому, Олександр зупинився, заїхавши в якийсь двір, привідкрив дверцята і закурив. День пропав – і він це прекрасно розумів. На фірмі він сьогодні буде тільки пугалом – щоб ніхто навіть не подумав збігати в сусідній магазин за колою і морозивом чи вийти на перекур, а не покладаючи рук працювали. Але все одно – з’являтися на фірму «на взводі» йому не хотілося. «І їй то треба було? Та скільки вже можна?! Мені вже та її машина в печінках сидить!»…, -Олександр глибоко затягнувся, і відкинувшись на спинку крісла, заплющив очі. Вже в N-ий раз за останні місяці, його Надька, влаштувала йому зранку сцену, вимагаючи собі авто. Його запевнення, що він про це пам’ятає і прохання почекати принаймні поки не збудують їх дім в Зимній Воді, вже не діяли. І хоч наскільки недоцільним йому видавалося вже їхати на роботу, повертатися додому взагалі було ледь не самогубством. Тому докуривши, він ввімкнув двигун, і не надто поспішаючи, поїхав в офіс. Охоронець Пашка, який сидів внизу, побачивши Олександра, вітаючись, для чогось встав, а коли він зайшов в офіс, то ціла фірма, наче відчуваючи його настрій враз затихла, а на чиємусь компі, миттю вимкнули Вінамп, на півакорді обриваючи Ніно Катамадзе. Пробурмотівши «добридень», Олександр пішов в свій кабінет, сказавши по дорозі секретрці Юлі, щоб зробила йому кави. Всівшись в своє крісло, він ввімкнув комп’ютер, і поки завантажувалися «кватирки», спробував переглянути папери. Але побачивши, що перегорнувши сторінку, він одразу ж забуває, про, що на ній йшлося, він полишив це заняття. Двері відчинилися, і з кавою в кабінет Олександра зайшла не Юля, а його заступник Ярік: -Шеф, слухай, тобі треба кілером бути! Весь час такий схарений ходиш, злий!, - він поставив філіжанку перед шефом, а сам всівся в крісло перед ним. -А ти ніби не знаєш чого!, - шеф ковтнув кави. -Знову машина, - Олександр промовчав, - Та може перестань жати, купи вже їй ту машину, - запропонував Ярік. -А я, що – Білл Гейтс!, - від цієї пропозиції Олександр, ледь не поперхнувся кавою, - В мене, що тих грошей – мільйони?!, - він запалювався все більше і більш, а Ярік, вже звиклий до нападів гніву свого шефа, з безжурною усмішкою, щось клацав на мобільному, - Хай перше будинок докінчу, а там побачимо, - з пересердя, він дістав з піджака цигарки і «зіппо», і проти своїх правил, зібрався закурити в офісі. Але скоїтися цьому «злочину» не дала Юля, яка несподівано заговорила через селектор: -Олександр Олегович, вам дзвонять… -Я занятий… -Це Катерина Юзефівна…, - попередила Юля. Рука з запальничкою, яка була вже біля цигарки зависла в повітрі. Ярік після цього повідомлення виразно подивився на шефа, кивнув і вийшов з кімнати. А Олександп, щось безшумно прошепотів губами, витягнув цигарку з рота, і лише видавив з себе: -З’єднай…, - він підняв трубку. -Гальо! Гальо!, - за секунду почувся в трубці голос старенької пані. -Доброго дня пані Катерино! Як ся маєте? Як ваше здоров’я?,- уже якнайприємнішим заговорив Олександр. -Доброго дня! Вельми дякую, маюся добре. Здоров’я теж файно, - мова Катерини Юзефівни, підкреслено чітка і правильна, видавали довголітню вчительку української мови, - Олександре, ви мусите негайно приїхати до мене! «Тільки цього не вистачало!», - Олександр напружився, - «Якщо Надька їй нажалілася! Та я їй вдома!». -Розумієте, в мене на сьогодні були заплановані важливі справи. Тому можливо по телефону…І - Олександре, це надто важливо!, - несподівано схвильованим голосом урвала вона його, - Ви мусите приїхати! Мені тут ТАКЕ поштою надіслали! Ви мусите це побачити, - наполягала безапеляційним тоном пані Катерина Якщо Катерина Юзефівна порушуючи всі правила етикету, які вона так толерувала, перебиває співрозмовника – тоді, щось трапилося: зробив висновок Олександр. Але найголовніше – це не було пов’язане з Надькою і її злощасною машиною. «Знову її бзіки!», - визначив Олександр. Ну, що ж вибору не було треба було мабуть все таки їхати. Крім того, це була можливість трохи розвіятися, і не нависати тінню батька Гамлета над фірмою. -Я буду у вас за півгодини… -Я чекатиму!, - в трубці почулися гудки. ІІ Катерина Юзефівна була бабусею Олександрової дружини Наді. Колишня вчителька української мови, мала вже далеко за сімдесят, чоловік помер років із десять тому, і її інтереси обмежувалися політикою, кішкою Соломією та власне Надею, яку вона любила найбільше з усіх своїх семи чи восьми внуків. Ця любов посприяла тому, що після весілля, вона, на заздрість решті родини, переписала на Надю дачу у Зимній Воді. Практичний Олександр вирішив не втрачати часу, і одразу ж заходився оприходовувати таке щастя – почав будувати там заміський будинок. Але це накладало і певні зобов’язання – будь-яка примха пані Катерини, мала виконуватися якнайшвидше, і за першим її бажанням, Олександр мав кидати все і мчати до неї, і пару годин «бесідувати» з нею, чи точніше просто слухати її. Це і знала і цим вміло користалася Надька, ніколи не втрачаючи можливості пожалітися на свого ненаглядного. Цього разу, стоячи перед її дверима, в старому польському будинку, Олександр міг лише здогадуватися, що, крім стогонів Надьки, спричинило його «виклик». Він кілька разів натиснув на дзвоник, зрештою за дверима почулося човгання, і вони відкрилися. -Добрий день, Катерино Юзефівно!, - усміхнено привітався Олександр. -Доброго дня! Вже всередині, Олександр поцілував її руку – для Катерини Юзефівни це служило виразом особливого, як вона казала, «шацунку», а йому це було якось по цимбалах. -Визувайся, і йди на кухню, а я зараз прийду, - господиня пішла кудись у вітальню. Як на свої сімдесят з гаком років це була ще досить міцна і жвава пані, і саме ця енергія, слугувала джерелом невичерпних забаганок, які падали на плечі чоловіка її внучки. От і зараз, сидячи на кухні, в товаристві кішки Соломії біля «колгоспника», з якого линуло щось про Верховну Раду, Олександр чекав – що ж цього разу? Катерина Юзефівна повернулася, тримаючи в руках довгий конверт: -Мені це сьогодні прийшло по пошті, - вона витягнула з нього складений вдвоє листок і простягнула Олександру. Той розгорнув і став читати: «Шановна пані Микульська! Фірма «Comfort Resort Consulting Group Ltd.» («Що за чудо?!?») рада повідомити Вам, що Ваш номер паспорту взяв участь у нашій лотереї «1001 шанс». В лотереї розігрувалися 100 грошових подарунків на суму від 500 до 50 000 гривень, електротехніка та автомобілі. (На цьому місці, запідозривши щось неладне,Олександр послабив вузол краватки). В І Т А Є М О! Ви виграли автомобіль Renault Clio 2007 року випуску. (На його чолі виступив піт) Надіємося цей комфортний автомобіль послужить Вам та Вашій родині. З повагою Президент Сomfort Resort Consulting Group Ltd. Гордон МакДжоунс» Олександр скоса глянув на пані Катерину – та сиділа з кам’яним виразом обличчя, очікуючи йог реакції. Тоді він ще раз перебіг очима лист, ствердився в думці, що це розводка, і почав думати як пояснити це Катерині Юзефівні. Цікаво, як близько вона це сприйняла до серця?... -Ви прочитали?, - нетерпляче перебила вона його роздуми, - І, що ви думаєте? -Ну…, - Олександр не знав як почати, - Ну, по перше, я вас вітаю. Але… Проте пані Катерина і не збиралася його слухати. Вона витягнула ще який папірець і дала його Олександру, тицьнувши пальцем: -Ще це… «Для оформлення Вашого виграшу, вишліть нам поштовим переказом суму в 190 грн. 90 коп.». «Сволочі! Не приведи, якщо вона на це повелася!»… -Я хочу, щоб ви пішли і заплатили! Бо я, до бухгалтерії, ніколи хисту не мала. Весь час коли за газ чи тепло плачу, то щось наплутаю… Олександр гарячково думав, як пояснити їй всю складність ситуації: - Катерино Юзефівно…Ви розумієте… Мені здається, що це все... Якби вам пояснити… Ошуканьство!, - знайшов він нарешті потрібне слово. Реакція пані Катерини була більш ніж жорсткою – вона почервоніла, очі зблиснули, і заговорила до Олександра тоном заучки, яка вичитує збиточного учня, з металічними нотками в голосі: -Олександре – в житті мені ніколи не таланило в ріжного штибу лотереях, і це, нарешті перший виграш. Крім того – сам читаєш, що то є імпортна компанія, а не наші шахраї і ошусти. І, - вона зробила паузу, - вони надіслали також ключ!, - вона торжествуюче заусміхалася. -Ключ?, - чи то повторив чи то перепитав Олександр. За мить, ошелешений, він вертів в руках ключ, справді ключ від авто, з емблемою Рено. Він навіть припустив, що може і направду пані Катерина виграла, але швидко це відкинув. «Це вже вони взагалі охаміли! Розводять по вищому розряду!». -Це може нічого не означати! Ключ ж, без машини… І крім того, - зробив ще одну спробу переконати її в зворотньому Олександр, - А звідки вони взяли ваш номер паспорту -Олександре, я бачу ви не втішені новиною про мою перемогу!, - накинулася на нього, як тигриця, Катерина Юзефівна, - Але це фортуна, вперше в житті! І це все чесно! А номер паспорту напевно в ЖЕКу взяли, я там їм лишала, коли субсидії оформляла, - вона пильно подивилася йому в лице, - То ви підете на пошту, і зробите той переказ? Бо я, - кутики її губ викривилися у певній подобі посмішки, - Можу попросити Павлуся Це була погроза – Павлусь, це був двоюрідний брат Наді, другий, після неї, фаворит пані Катерини, який був страшенно злий за те, як вона розпорядилася своєю дачею, але продовжував грати роль чемної дитини, розраховуючи на квартиру. Крім того, після її смерті, він грозився подати позов на Надю і її чоловіка, за свою частку у спадщині. Тому Олександр лише мовчки взяв листочок з номером рахунку, і пішов на пошту. -Тільки обов’язково занесіть мені квитанцію про оплату!, - попередила його вже в дверях Катерина Юзефівна, - А я вас пригощу чаєм з сирником. Кому-кому, а своєму ближньому, надурити себе вона б нагоди не дала… ІІІ Той поштовий переказ був першим, але далеко не останнім. Після цього прийшов лист з вдячністю, і з проханням переказати ще чотириста вісімдесят дев’ять гривень для покриття витрат пов’язаних з розмитненням авто. Після цього треба було зробити два перекази по двісті п’ятдесят гривень для «оплати послуг перекладача», а тоді для техогляду ще шістсот сімдесят. Будь-які спроби Олександра пояснити, що це обман, не знаходили розуміння, розбиваючись об ключ від цього міфічного авто, а контроль з боку пані Катерини був дуже жорсткий – всі листи та квитанції про оплату, вона складала в креденс, який закривала на ключик, який весь час тримала біля себе. -Олександре, я ж цю автівку не для себе хочу, - зізналася вона одного разу, - А для своєї Надійки. Вона в мене дівчинка хороша, заслужила це, а ви ж їй не купите…, - шпильнула вона його. На щастя, вона про це не розповідала Надьці, готуючи для неї сюрприз. Якби вона про це розповіла - Олександр, відчував, що вони обидві доконали б його. Але проблеми це не вирішувало. Слухати пані Катерина його навіть не хотіла, думки, що після виплати всіх цих грошей, вона таки отримає авто, він навіть не припускав. Спроба додзвонитися в цю Сomfort Resort Consulting Group Ltd, і виговорити пану МакДжоунсу все, що наболіле були невдалі – дзвінки на вказані київські телефони, потрапляли в офіс якоїсь косметичної компанії, які не чули про таке, але були ладні спихнути йому за півціни «арігінальниє духі Кельвін Кляйн «Ей-фа-ріяя». От і залишалося Олександрові, що сидіти в офісі, тупо розглядаючи черговий лист з проханням переказати триста гривень, для «сертифікації авто в ДАІ», і подумки підраховувати, в скільки ж йому то діло ще обійдеться. -Чого зажурився, шеф?, - в кабінет зайшов Ярік. -От слухай, а ти знаєш, що таке «сертифікація авто в ДАІ»?, - з апатичним виглядом шеф відкинувся на спинку крісла. -Що, знову той старечий маразм з авто?, - співчутливо поцікавився його заступник, - Слухай, а ти просто забиту на ту тєму не можеш? -Ти шо!?, - аж підскочив Олександр, - щоб вона і вся чесна родина потім мене зїли за ту дачу. Собі ж дорожче вийде! -М-да, замануха…, - Ярік присів навпроти, - А слухай, ідея! Вона ж Надьці ту машину хоче віддати. Ну от ти і купи їй, а сам видай, нібито то від тих, що їй ті листи присилають! А, що!, - він аж запалився, - Замутим! Хтось їй поздзвонить від імені фірми, скаже шо тоді і тоді то вона отримає машину, в мене знайомий, Макс, на міжнародних вчиться, він того Джонса зіграє… -А де я гроші на то діло візьму? -Старий, ти скоро ті самі гроші, їм заплатиш ні за, що! А тут – дві проблеми відпадають. Так дорого. Але скупий платить двічі… Олександр якийсь час мовчки сидів, і обдумував те, що почув. В принципі ідея цікава. Але скільки ж грошей треба. «А нервові клітини не відновлюються», - доречно згадалася фраза з реклами ліків. -Я подумаю!, - сказав він Яріку, хоча про себе вже погодився на цей варіант. IV В той день, якби хтось опинився в глухому львівському скверику, в старенькому, збудованому, ще за Польщі кварталі, то міг би подумати, що відбувається якийсь мітинг чи збори. Кілька солідних авто було припарковано на узбіччі, лавочки в скверику окупували бабусі, а біля них юрмилося кілька десятків мешканців сусідніх будинків. Вони стояли навколо авто, обриси якої вгадувалися під накидкою з тканини, якою вона була накрита зверху. Біля машини стояв якийсь молодик в костюмі, якийсь щось тріщав по англійськи, ще один жевжик в футболці, який це спритно перекладав, бабуся, Катерина Юзефівна з штирнадцятого будинку, та пара молодих людей – її внучка з чоловіком. Це все була вистава, яку влаштували Олександр і Ярік, який зараз дусячись від сміху перекладав пафосний виступ міжнародника Макса, який натхненно вітав пані Катерину з перемогою в конкурсі. Хоч і хотів Олександр обставити все це тихо-мирно, але невідомо звідки набігла купа народу, який роззявивши рот спостерігав за цією чудасією. Він нервував, було бажання запалити, але слід було дочекатися закінчення торжеств. Зрештою Макс, під оплески, передав ключі (вже справжні) Катерині Юзефівні, а Ярік хвацько зняв з автівки накидку. -Я…, - пані Катерина запнулася, і втерла сльозу, - Я дарую цю автівку, моїй коханій внучці Надійці, - та, хоч і знала всю передісторію, але зі слізьми на очах розцілувала бабусю, і навіть нахилившись поцілувала руку, що особливо розчулило глядачів, викликавши схвальні оплески. Під ті самі оплески, вони сіли в машину – Надя вирішила покатати бабусю. Олександр мовчки стояв біля машини. -От і маєш внучко автівку як і хотіла, - вона схлипнула, - Чим можу тобі помагаю.. -Дякую, бабцю! Якби не ви, то той, - вона кивнула на Олександра, - ніколи б мені не купив її. Скупердяй! -Так, так! Занєш, Надю, він непоганий хлопець, але то не наш рід, не наша порода, - і обоє спопелили Олександра поглядами, від яких він аж здригнувся. Авто рушило, і обдало його димом. він ще трохи бездумно дивився їм в слід, а зрештою махнув рукою, присів на лавочку, з якої якраз встали бабусі, і закурив… 20 травня – 1 червня 2008
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

Золотий фонд ГАКу (версія Хижого Птаха)
© Хижий Птах, 14-06-2008

не по-чоловічому!
На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Настя Мельниченко, 02-06-2008

Згенеровано за 0.010174036026 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Ошуканьство

Золотий фонд ГАКу (версія Хижого Птаха)

не по-чоловічому!