Ірина Цілик. ПІСЛЯВЧОРА: Повість. – К.: Факт, 2008. – 120 с. – (Сер. «Exeptis excipiendis»).
Молода письменниця Ірина Цілик – киянка з діда-прадіда, за фахом – режисер кіно. Жанр повісті «Післявчора» я би визначила як феміністично-психологічно-біографічний, а сюжет як розгорнуту метафору постколоніальної України.
Кожній людині зрозуміло, що розпад СРСР обов’язково мав супроводжуватися соціальними та економічними потрясіннями. Це якщо на рівні держави. А якщо на рівні окремої людини?
Головна героїня повісті Кіра народилася в СРСР. Поки вона ходила до садочка – країна «загула в тартарари». Мала дівчинка тільки й запам’ятала: «…що вона вже не стане піонеркою, а назавжди лишиться жовтенятком». Поступово почала відчувати певний дисонанс зі світом. Спочатку на рівні родини: «Кірин тато, на відміну від половини своїх друзів, не …умів урвати хоч якийсь шматок від розподілу екс-великої країни. Він якось здивовано пив…», а мама один раз поїхала до Румунії, але з того нічого не вийшло «… геть не маючи спекулянтської вдачи, не продала товару і повернулася з тим, щоби більше ніколи не експериментувати із комерцією…Кіру дратувала пасивність батьків, вона вважала їх жалюгідними і при кожній нагоді не забувала нагадати про це». От і перший конфлікт - напружений і войовничий: батьки так і лишились совєцькими, а Кіра «вже тягалася по районних гендлях із друзями, курила драп і вже точно знала, чого хоче від життя…Від життя вона хотіла всього». Знайома картинка, чи не правда?
Без сумніву, твір автобіографічний. Композиція повісті наслідує щоденникові записи, що оповідають особисті переживання і почуття героїні, її рефлексії над тим, чого їй не вистачає «и как с этим бороться». Власне, віддзеркалення специфічного життєвого та культурного досвіду авторки і є, на мою думку, головною цінністю книги. Особливо тому, що все в літературі вже давно сказано, і сказати щось абсолютно нове можливо через перетворення стереотипних тем, мотивів, образів (фрагментів, епізодів тощо) ув індивідуальні, оригінальні. Ще точніше – сенс має тільки витворення міфу інакшості.
Переповідати сюжет не буду. Підкреслю декілька моментів. Домінує мотив любові до Києва, тому нечисленні описи природи мають незаперечні урбаністичні ознаки: « Місто не було мертвим, воно просто спало, і його бетонні губи солодко слинила передранкова свіжість. Вітер жбурнув кілька пустих банок з-під пива, і вони голосно покотилися асфальтом…місто пахло асфальтом і пильними жоржинами…Київ починався із запилюженої сірої площі перед терміналом…іржаве сонце тепло сідало десь за мостом біля Нивок і підсвічувало ріжки тролейбусів…».
Імпонує спокійна тональність оповіді, відсутність зовнішніх ознак епатажу, зайвої патетики, несмаку: «Кіро, - раптом спитав він, - ти іще дівчинка? Кіра густо почервоніла і подивилася на свої сандалі. Ті сандалі були сьогодні аж надто надзвичайними, щоби вона відірвала від них тепер погляд. – Я хотів би бути твоїм першим чоловіком, - сказав Славко, - добре? Коли будеш готова… - Добре, - відповіла Кіра».
Для означення стану свого життя-буття героїня (авторка?) знаходить влучну афористичну формулу: «тут-і-тепер неможливо без там-і-тоді». Свідомий вибір – це, крім іншого, форма індивідуального протесту, принаймі проти самої себе і свого близького оточення.
Коли у реальному житті переважають гіркота і жаль за минулим, коли щастя – синонім молодості, потрібні душевні сили, аби зробити вибір, а іноді почати все спочатку. Фінал повісті викликає повагу – героїня полишає престижну роботу у Парижі і повертається у Київ. У нижче процитованому уривкові з листа близької подруги героїні, власне, декларується право людини на свідомий вибір: «Але якось, попиваючи бургундське у компанії жаків і франчесок…ти прочитаєш це…і тобі запахне нашим першим курсом, і кухнею на Куренівці, і нашею смаженою картоплею, і іншим (справжнім) життям…тоді ти купиш квиток…ти повернешся…в твоєму домі буде пахнути молоком і яблуками, і ти ходитимеш по підлозі боса…це не так уже й погано – те, що ми подорослішали».
Добре, що покоління, яке пережило розпад імперії, подорослішало.
P.S.29 травня о 19-00 в кав’ярні "Антресоль" (бульвар Тараса Шевченка, 2) презентація нової книги режисерко-літератки Іри Цілик "Післявчора"
