Лінії сплітались в одну, розгалужувались, вигинались, повертали вбік, вверх, вниз…
Їхні відтінки сяяли всієї гаммою кольорів. Одні були короткими, інші довгими, одні товстими, інші тонкими. Деякі лінії обривались, але мали змогу відновлятись, деякі обривались назавжди. Але всі лінії хотіли одного — бути, тобто існувати. Їх стало так багато, що вони накладались одна на одну, сильніші витісняли слабших, слабші підкорялись сильнішим — входили в їх склад. Останні, в свою чергу ставали товстішими, відповідно ті, що підкорялись — тонкими.
Найбільше тут було сірого кольору. Такий домінат просто разив своєю сірістю. Деякі лінії прагнули до самовираження і меланхолійно змінювали свій колір від світло-синього до жовтогарячого. Але переважна більшість просто плелись, сплітались та збільшувались у довжині під одним кольором. Були тут і лінії-хамелеони, які в залежності від ситуації міняли свій колір під більшість та рухались в тому напрямку, що й домінат. Деякі були злісні противники руху більшості та просто бунтували йдучи своїм курсом.
Лінії об’єднувались, роз’єднувались, зникали, з’являлись і рухались, рухались, рухались… Вони бажали цього руху. Рух давав їм право на існування. Це була одна система з незліченною кількістю індивідів всередині себе. Один великий організм з різними органами. І дикою, безжальною війною в середині самого себе.
Лінії вбивали інші лінії, цілі системи одного кольору знищували інших. Боротьба за існування вибухала то тут, то там. Знищивши один колір, чи відтінок, всі заспокоювались та плелись надалі без боротьби, добровільно сплітаючись між собою. Згодом знову боротьба.
Вони давали життя новим, своїм нащадкам. Ті в свою чергу своїм. І так до безмежності. На початку зародження систем, крім домінату сірості (який був завжди), ліній різних кольорів було приблизно порівну. Кольорові вбивали самих себе. І тільки сірість поглинала інших без насильства. Сірі лінії накривали інших не даючи їм змоги сплестись із кольоровими. Останні, не маючи іншого шляху вливались в домінат збільшуючи його.
Кольорові намагались протистояти поглинанню: вони об’єднувались між собою за кольоровими ознаками, або за бажанням іти проти руху домінату. Але сірість їх повільно пожирала…
Макросистема сірих ліній вбивала червоні, білі, сині, жовті, чорні лінії. Прийшов час коли залишився один колір — зелений. Мікросистема зелених ліній шукала шляхів відходу, але домінат наздоганяв їх перекриваючи рух.
В умовах повної безвиході зелені направились вглиб сірості. В середині системи зелені лінії скупчились та перестали рухатись… Вони завмерли… Сіра маса накрила їх. Зелені ставали тоншими, але не з’єднувались із домінатом. Останній колір зник… Він не підкорився сильнішому, просто вирішив зникнути гордо.
