На столі стояла шахівниця, біля неї пістолет та закривавлений ніж. Закривавлений, бо Він втратив пішака. За кожну побиту фігуру суперник запропонував відрізати собі по пальцю. Якщо пальці закінчаться — постріл в голову і кінець партії. Коричневе шкіряне крісло на якому Він сидів було брудне та обдерте на верхніх краях. Власне, я сидів на такому ж.
Я не хотів грати з Ним, бо погано граю в шахи. Але тільки за грою я зможу дізнатись те, що мене цікавить. Відповіді на мої питання знав тільки Він, тому вибору у мене не було. А ще Він міг дати мені те, що я захочу. Але за умови, що я виграю партію.
Він курив сигарету. Густий цигарковий дим висів над нами. Краплі Його крові капали
на фігури та вносили в чорно-білу палітру третій колір — червоний.
— Я можу припинити гру? — запитав я походивши конем.
— Можеш, коли виграєш, або програєш… — сказав Він та випустивши з рота дим переставив ферзя на дві клітки вбік по діагоналі. — Невпевнений у перемозі — не сідай за шахівницю…
Сотні, тисячі, мільйони, мільярди комбінацій прораховував я в умі. Голова нестерпно боліла, здавалось, що вона лусне від математичних операцій. Я подивився на суперника. Він виглядав спокійно. І загасивши сигарету, докуривши тільки до половини, сказав:
— Твій хід…
— Хочу пива… Тільки темного.
Я знав, що він задовольнить моє бажання. Так і сталось: біля пістолета стояв великий бокал темного пива. Я зробив два ковтки та відчув мінімальне полегшення. Пересунувши туру вліво я відкинувся у крісло. Воно було напрочуд м’яким. Мій опонент задумався, витягнув з кишені запальничку та сигарету прикурив її.
— Часто куриш — зробив я Йому зауваження.
— Привичка… — виправдався Він. Його рана перестала кровоточити. Він нахилився над ігровою дошкою. І зробивши, ще дві затяжки побив мого пішака ферзем. — Твій хід…
Я не поспішаючи взяв у руки ножа. Рукавом сорочки витер лезо від крові та поставивши мізинець на краю столу шарнув по ньому ножем. Від дикої болі в очах потемніло. Але тільки на мить. Наступної секунди я відчув, як тепла рідина заливає стіл і мою руку. Відрізаний палець я заховав в кишеню.
— Болить? — байдуже поцікавився Він.
— Ні. — Збрехав я. — Якщо виграю то матиму все, що забажаю?
— Так. І навіть більше. Твій хід… — ще раз нагадав Він.
Я відпив ще трохи пива та походив королевою. А потім спитав:
— Якщо я виграю ти повернеш її?
Він глянув на мене та байдуже знизав плечима. — Я не впевнений, що ти виграєш… Він збив попіл з сигарети та призадумався.
— Та все ж… В Твоїй силах повернути її.
— Звичайно. Але для чого ти їй без пальців?
— Ти повернеш мені їх — впевнено сказав я. І опорожнив склянку до дна. — Ще пива!
Гра продовжувалась. Фігури зникали з гральної дошки, а заразом і мої пальці. На лівій руці їх не залишилось жодного. Дошка, стіл, мій одяг були повністю закривавлені. Суперник втратив всього три фігури: двох пішаків та коня.
Від нестерпної болі рука німіла. В голові стояв туман. Мої нерви здали і я після чергової втрати фігури правою рукою схопив пістолет та не задумуючись вистрілив у суперника. Куля пройшлась по центру чола залишивши чорну дірку в Його голові.
— Спокійно… — наказав Він мені. — Постав пістолет. Гра, ще не закінчилась.
— Закінчилась! — заперечив я та ще раз натиснув на курок.
Тепер замість ока в Його черепі зяяла кругла чорнота з якою струмками вниз по обличчю текла кров.
— Що ти робиш?! — крикнув Він, а потім спокійніше додав: — Гра ще не закінчилась…
Він взяв пістолет за дуло та рвучко вихопив його з моєї руки. А потім обережно поставив біля бокалу. Я не хотів більше грати. Тому збив всі шахи з дошки. Даремно. За мить вони знов стояли на своїх місцях.
— А може закінчимо партію? — запропонував Він. — І Я відправлю тебе до неї.
— Поверни її до мене!
— Пристав пістолет до виска та натисни на гачок. Тоді ти будеш з нею. Назавжди…
Деяку мить я вагався. А потім глянув на гральну дошку. Взявши ніж я спокійно відрізав мізинець правої руки і побивши турою Його королеву зробив шах. Він взяв ніж та не витираючи його преспокійно відрізав собі середній палець.
— Ще пива! — наказав я.
— Багато п’єш — зауважив Він.
— Привичка…
По моїх словах він витягнув собі сигарету. Вона сама загорілась червоним вогником.
Зі своїм ходом Він не поспішав, мовчав і курив, курив, курив. Сигарета за сигаретою. Мовчав… А потім тихо сказав:
— Я поверну її. І, навіть, твої пальці. Не треба закінчувати партії… Нехай все залишиться, як є.
— Ні. Партію ми закінчимо. Те, що Ти її повернеш — жодних сумнівів. Моя перемога близько. Всього один хід.
— Не будь самовпевнений. — сказав він подивившись одним оком на мене. — зрештою, я даю тобі те, що ти бажаєш. Для чого тобі перемога?
Я підніс до рота бокал пива, зробив ковток, потім вийнявши з його кишені пачку сигарет та прикурив одну цигарку. Затягнувшись димом я нахилився до Нього ближче і тихо відповів:
— Перемігши Тебе — я стану кращим гравцем… А ще отримаю те, що бажаю. Твій хід…
