Піп. Хочеш... (її реакція) я розповім тобі цікавинку?
Маргарита. Завжди хочу... (спокусливо злизує губи) цікавинку.
Піп. (повільно приходить до тями) Я оце на заочному навчаюся...
Маргарита. Та де там!
Піп. Кажу тобі. (велично) У педі!
Маргарита. Ого! В учителі подалися? Чого так? Церква остогидла?
Піп. Та мало що може статися... А так... Буду вчителем...
Маргарита. (не стримує сміх) Думаєте, випруть? Не зважайте. Ще, може, самим папою станете. Чи як там у нас вашого боса кличуть? Вам усі карти в руки!
Піп. Так оце до чого я вів? Моя майбутня колега, з якою я сиджу поряд, сказала: „Як добре, що вони рано повмирали. Не встигли багато написати!”.
Маргарита. Це вона про кого?
Піп. Про письменників, поетів... А про кого ж іще? Сама знаєш, які вони неживучі і в більшості своїй невезучі істоти: ці Шевченки, Франки та інші писючі карапуньки!..
Маргарита. Та не турбуйтеся ви за це. Ви ж бо не письменник – житемете довго!
Піп. Знаєш, а я завжди мріяв видати книгу.
Маргарита. (іронічно) Біблію?
Піп. Наче розумна людина, а таку дурню ляпає! Біблії їй захотілося!.. Люди не жили – Біблії не було. Люди з’явилися – з’явилась і Біблія. Люди житимуть – і Біблії не буде.
Маргарита. То що там з вашою книгою? Видали?
Піп. Видати не видав...
Маргарита. Чому?
Піп. Бо видати в нашій країні книгу – це те ж саме, що злітати на Альфа-центавра.
Маргарита. Справді?
Піп. Атож!.. Книговидання у такій помийній ямі, що й годі казати... Та чого це я про наболіле-переболіле...
Маргарита. Навіть якщо припустити, що вас ніхто не хоче видавати... Але ж можна видатися самому, чи не так?
Піп. (опускає голову) Можна...
Маргарита. То в чому ж справа? Церковні грошики є? Є!
Піп. В тому то й справа, що немає.
Маргарита. Як немає?
Піп. А на що, по-вашиму, ми ходимо по кіно та магазіно?
Маргарита. (збита с пантелику) На церковні гроші? Виходить, гуляючи з вами, я оббираю церкву?
Піп. Ну чого одразу „оббираю”?.. Тим паче ми щонеділі ходимо одмолювати наші гріхи.
Маргарита. Чому саме на гроші церкви? У вас що, своїх немає?
Піп. Я що, дурний – на свої гуляти? (чекає на реакцію Маргарити, а вона – нуль на масу) У мене жінка іще та! Самі бачили. У неї весь наш сімейний капітал під замком... Тієї ж сім’ї.
Маргарита. Тому на гроші прихожан?
Піп. А що тут поганого? Ми робимо своє життя кращим. А хіба Богу потрібно щось, окрім нашого блага? (хреститься, плутає сторони) Тьху ти, чорте! (перехрещується повторно) Та не хвилюйтеся ви так. Бог добрий – він усе пробачить!
Маргарита. Ви мені нагадуєте Ірену Карпу.
Піп. А це ще чому? Я схожий на жінку?
Маргарита. Та ні. Просто вона теж цікаво висловлюється стосовно книжок.
Піп. Наприклад?
Маргарита. Якось вона сказала, що, цитую: „оксани забужки лягають спати, кладучи під подушки своє видане-перевидане-переперевидане...”. То як, класно?
Піп. Класно... У нас, духовних осіб, є така приказка: „Санте банте монтен ляпортен”.
Маргарита. Ого! І що це значить?
Піп. Не знаю. (махає рукою) Приказка дуже давня!.. Хоча раніше я щось-таки пам’ятав...
Маргарита. Невже у ваших мізках з’явився пробіл і ви це „щось” забули?
Піп. Останнім часом моя голова стала більше схожа на вівсяне печиво... Так само, як і життя...
Маргарита. От і чудово.
Піп. Що чудово?
Маргарита. Та ні, не те що ваша голова – це, ну, ви самі розумієте, а... Оце скажіть мені краще, чи ви любите слухати, скажімо, китайську мову?
Піп. (сказав, як відрубав) Якщо чесно, не люблю!
Маргарита. А ви коли-небудь її слухали, цю китайську мову?.. (витримує паузу) То ви завжди так поступово червонієте, чи тільки зі мною?
Піп. Тільки з тобою, Рито, тільки з тобою... (хапає її за талію)
Маргарита. Нижче... Ще нижче... Так-так... Отак добре... Помасажуйте там, якщо вам не складно. Складно? То хай якось іншим разом... (зам’ялася) Я хочу у вас щось спитати...
Піп. То в чім діло?.. Як-то кажуть поляки, прошу бардзо!
Маргарита. Вас у дитинстві чим мазали?
Піп. Перекисом водню...
Маргарита. Воно й видно, що перекисом водню. А от мене мазали зеленкою!
Піп. (улесливо) Ну, ти, моя курочка, даєш...
Маргарита. (жартує) Ще спитайте, чи знесла курочка яєчко!
Піп. (не розуміє жартів) І що, знесла?
Маргарита. Як бачите, знесла. (її рука ніжно ковзає попиним тілом)
Піп. (збентежено запинається) І ці яєчка... Просто-напросто перед вами... Тобто, переді мною... Тобто... Прости Господи... Мене грішного... (хреститься)
Маргарита. Бог? Він простить. Хіба йому шкода чи що?..
Піп. (відсторонено) Бог?
Маргарита. Так, це той, на кого ви дивитеся зранку.
Піп. Зранку? Ні, я зранку нічого не дивлюсь... Окрім вечора!
Маргарита. Не дивитесь, кажете?
Піп. Ну, хіба що на свої картини, може, троху полюбуюся.
Маргарита. Так ви що, виходить, церковний маляр?
Піп. Та ні, я єпископ Чернігівської та Ніжинської єпархії... А це я так – трохи підпрацьовую.
Маргарита. Ви, як митець, мабуть, маєте якесь особливе творче прізвисько?
Піп. Ато! Я – Майстер Пророків!
Маргарита. І що ж ви там понароблювали... Тобто, намудрували... На цих, як їх там, іконах...
Піп. Мою роботу умовно можна поділити на дванадцять пунктів – не люблю число тринадцять... По-перше, я збільшив хмари і додав трохи зірок.
Маргарита. І скільки, отче, обійшлася церкві ваша послуга?
Піп. Спіймали ви мене... Таки обійшлася... На те воно й церква, щоб обходитися...
Маргарита. Та годі мусолити мені мізки!..
Піп. Нічого я не мусолю.
Маргарита. То скільки?
Піп. Та лише два рублі.
Маргарита. Яка у вас тарифікація! Майже як у бабок лікувалок!
Піп. Ато!
Маргарита. Певно, що на двох рублях справа не закінчилась...
Піп. Ато! Я ж розмалював небеса... За сім рублів. А ще підмив, тобто, промив Святу Діву і покрив її два рази.
Маргарита. Чим покрили? Матом?
Піп. Та ні, лаком.
Маргарита. І в скільки їй це щастя обійшлося?
Піп. Та майже нічого. Лише двадцять один рубас.
Маргарита. Ого! Це, мабуть, у вас фірмова така послуга.
Піп. Та ні ж бо! Фірмові будуть потім...
Маргарита. То що, ви, кажете, зробили ще?
Піп. (пихато) Відновив Божій Матері протерті місця за чотири рублі.
Маргарита. Не обійшлося і без цього!
Піп. А ти як думала? Що в цій матері немає протертих місць? Та їх більше, аніж мурах у мурашнику, а за розміром як атомна війна...
Маргарита. Та ви ж відновили, хіба не так?
Піп. Так-то так... Але треба буде ще на днях відновлювати. Бо самі розумієте... Ці атомні війни...
Маргарита. Ти ба!..
Піп. А ще я підправив Адаму і Єві одяг після спокуси... За якихось п’ятнадцять рублів.
Маргарита. За скільки?
Піп. (на повному серйозі) Як бачите, я багато не беру... Не так давно покрив тричі Марію Магдалину матом, щоб не блищала. Узяв, усього-на-всього, сорок два рублі.
Маргарита. (захоплена) Може, ви когось іще покрили?
Піп. Ато! Покрив і великомученицю біля входу.
Маргарита. І скільки взяли?
Піп. Небагато. Їй-бо!.. Лише вісімнадцять рублів.
Маргарита. Так мало? Щось на вас не схоже...
Піп. Дитинко моя (пестить рукою її шию), аби ж ти знала, як їй далеко до самої Марії Магдалини.
Маргарита. Їх же так багато, всіх цих мучеників і мучениць, святих різної там святості. Мабуть, це дуже цікаво, тому й прибутково. Або прибутково, тому й цікаво.
Піп. Ще б пак! На днях я підправив Ангела Хранителя і встромив перо святому духу. За якихось три рублі!
Маргарита. Як бачу, ваш талант видно здалеку. Може, ви й до бізнесменів зачащаєте?
Піп. Ато! Якось я підмалював зад самій Мадонні. Пропонували багато, та я взяв усього три рублі – стільки отримав задоволення від своєї роботи. Навіть кінчив набагато раніше, аніж передбав.
Маргарита. А яка була ваша найбільш цікава робота?
Піп. Треба сказати, що у мене всі роботи цікаві. Та слід відмітити дві. Це коли я подовжив кінчик Архангелу Гавриїлу за одинадцять рублів і зробив Діві Марії нову дитину. За ті ж одинадцять рублів!
Маргарита. Як так „за ті ж”? Це на вас не схоже.
Піп. Кажучи „за ті ж”, я мав на увазі той факт, що взяв усього двадцять два. Грошики я то рахувати вмію... Мої маленькі...
Маргарита. А ваша остання робота... Це, мабуть, було щось?!?
Піп. Ні, це було суцільне жахіття. Ставив хрест над усіма святими. За якихось три рублі. Так мені явився Бог із усім його святим воїнством і заговорив зі мною.
Маргарита. Бог? І що ж він вам казав? Який ви хороший хлопчик?
Піп. Та я не знаю... Тільки-но він явився, як я впав додолу, розбивши собі лоба.
Маргарита. Може, ніякого Бога і не було, а лише побічна дія зеленого змія?
Піп. Та якого там змія? (відмахується рукою)
Маргарита. Зеленого... Майже по науковому це зветься просто і лаконічно: шиза.
Піп. От чому, коли ти розмовляєш з Богом, це зветься молитвою, а коли Бог з тобою – шизою?
Картина 5
Перший піп п’яндичить із другим у генделику „Густа трійця”. В цивільному.
Перший. Та не мели єрунди! Скажи мені краще, чим тебе тріснути?
Другий. Чого це?
Перший. Пляшки треба відчиняти зубами! Від пива тим більш!
Другий. Хіба то двері, щоб їх відчиняють...
Перший. (б’є того харцизника по язику, що виліз з-поміж п’янких губ) І не дивися так на мене. Це не я забіяка, а моя рука! І взагалі це не тобі, а твоєму п’яному язикові!
Другий. Чого це?
Перший. Щоб він багато не ляпав!
Другий. А чого пиво треба обов’язково одчиняти зубами?
Перший. Ах ти, телепню! Хіба не віриш святому отцю? (б’є того телепня ще раз, туди ж) Оце тобі!.. На!.. тримай!.. І ще раз!.. Бач як розійшовся!.. Моя мама беззуба і тато…
Другий. (цідить крізь зуби) І я шкоро буду бежжубим...
Перший. А це все чому?..
Другий. Бо... Бо пляшки жубами не відкривали?
Перший. Атож!..
Другий. (приходить до тями, вичесавши язика) Треба ж... Яка мудрість!..
Перший. А ти думав! Це ж тобі не козявки тріскати!
Другий. Це хто так каже?
Перший. Моя мама, дурбелино!
Другий. Тепер все зрозуміло, звідки все це…
Перший. Звідки що?
Другий. І скільки їй років?
Перший. Не для твоєї голови така мудрість.
Другий. А це ще чому?
Перший. Вік жінки він захотів відміряти! Хіба ж ти не знаєш, що жінки живуть вічно?
Другий. Це видно по твоїй мамі?
Перший. В мене мама ще та! Коли не знав…
Другий. Чом не знав? Знав!
Перший. Пам’ятаєш, коли оце пішли з тобою в баню?
Другий. Це коли?
Перший. Та коли, що з бабами, дурню!
Другий. Такі-да... Таке важко забути.
Перший. Як зараз пам’ятаю, що винайшов у своїй торбі, що купив на ярмарку в Женеві, такого собі рушничка. Акуратно загорнутого в пакетик.
Другий. І що?
Перший. Та нічого. Виклав собі на стіл, залишив і пішов.
Другий. І не протирався?
Перший. Ще чого? Може, хто його прокляв… Такий собі блазень, ну, типу як ти… Тим паче, коли я збирав свою торбу, я його не привітав. Усі речі, що клав – привітав, а його – не привітав.
Другий. А це ще чому?
Перший. Бо не клав…
Другий. А чи вдалося розтовкмачити, хто ж таки його поклав.
Перший. (мало-помалу серйознішає) Таки вдалося.
Другий. І хто? Може, й справді понароблено…
Перший. Та яке там понароблено! Мама поклала…
Другий. І де ж він тепер?
Перший. Я прийняв рішення залишити його в бані – хай буде їй наукою. Тим паче, я його не привітав…
Другий. (робить ковток) А ти коли-небудь відрізав поповину. Тобто, пуповину?
Перший. Чого це ти таке питаєш? Відрізати – не відрізав, але якщо буде треба…
Другий. Треба не буде. Я вже відрізав!
Перший. А це ще кому? Чи не нашому меру, що по десять разів перемудровує одну й ту ж саму дорогу? Шиє собі латки, шиє…
Другий. Ніяк не докумекаю, кому ото воно треба?
Перший. Та йому ж і треба.
Другий. А це ще чому?
Перший. Чому-чому… Чомукало ти!
Другий. А все ж таки… чому?
Перший. А що? Липовий собі кошторис роблять?
Другий. Такі-да. Бачив я ту липу. І чого?
Перший. Того, що в нас усе липове: і кошторис, і дороги... Та й країна наша теж липова!
Другий. Така ото липова, як і ми з тобою?
Перший. Така сама! Стоп! Чого це ти ляпнув, тобто, верзеш?
Другий. Ти ба! Тепер уже ти чогокаєш!
Перший. Про що ми там із тобою теревенили?
Другий. Та про якусь країну.
Перший. Країну дурнів?
Другий. Такі-да!.. Країну дурнів!
Перший. Та про нашу липову країну потеревениться й пізніше… Я от чого хотів спитати… Як тобі Маргарита?
Другий. Одпєта дівка! Чи то як її, добра пройдоха!
Перший. Краще б і не питав… Скажи мені краще, що найгірше для чоловіка?
Другий. Нетакаюча жінка, від якої чути одні лише „не сьогодні”, „не зараз” чи „в мене болить голова”…
Перший. А от і ні-і! Найгірше для чоловіка – це з власної волі оженитися на голубому мужику, що до того ж іще й імпотент!
Другий. Це жах! Хто тобі розповів: пасхальний зайчик чи сусідський хлопчик, до якого ти останнім часом зачащаєш?
Перший. Та ну тебе в біса! Раджу тобі як пан-отець: бігом біжи до Божої Матері замолювати гріхи… І ні до кого я не зачащаю… Просто оженив на днях одну пару…
Другий. Мужиків? Як тобі не соромно?
Перший. Давай сьогодні про це не будемо. Не той сьогодні в мене настрій, щоб тебе лупцювати.
Другий. Ну, добре. А ти мені зараз скажи, що найгірше для жінок?
Перший. Критчні дні?
Другий. А от і ні! Їх відсутність! Хоча до опитування я думав так само, як і ти…
Перший. Друже, в мене тут є один проект. Може, щоб наш капітал не згнив, ми уклали б його в бізнес. Цвістиме капітал – цвістимемо ми!
Другий. Як зацвівший хліб?
Перший. Та ну тебе! Видно, бути нам із тобою партнерами Бог не дав…
Другий. Чом не дав? Дуже навіть дав!.. То в чім справа?
Перший. Вигадав я таку собі книгу. Та ось грошей на видання й розкрутку не вистачає. Кажу одразу – справа прибуткова! Більше нічого не скажу. То як, ти зі мною?
Другий. Такі-да! З тобою… Скажи мені хоч назву книги…
Перший. „Біблія для атеїстів”. Отримаєш один відсоток від продажу…
Другий. (схаменувся) Один?
Перший. Це для тебе дуже багато, враховуючи той факт, що книга збере мільйонні гонорари!
Другий. Ти мене зануруюш у темряву…
Перший. Ти хотів сказати, що я „темню”?
Другий. Такі-да! За світло немає чим платити… Оце хіба коли на когось порчу наведу…
Перший. От і радій із того! Треба дівок менше мацати...
Другий. Такі-да! Добре, що ми не пішли сьогодні на стриптиз, а лише в скромний барчик.
Перший. Не радій так, бо на голих дівок можна й завтра подивитись!
Другий. Вони нас почекають?
Перший. А кого б їм ще чекати, як не нас?
Другий. Це так… Враховуючи суми, які ми на них викладаємо… Цікаво, звідки вони беруться на наші бідні, тобто, багаті голови?
Перший. (підсумувавши) Взаємообмін…
Другий. Взаємообмін?
Перший. Ато! Наші дівки за бугром служать покоївками і няньками, а їхнім у нас пряма дорога в проститутки, чи, як вони люблять себе хизувати, куртизанки…
Другий. Точніше, крутизадки!
Перший. Це для нас із тобою вони крутизадки, а для себе вони – куртизанки. І крапка!
Другий. А що ж у нас їм іще робити?
Перший. Ну, як тобі сказати. Іноді вони підходять до розряду із тих, що в критичні дні сумливо прогулюються біля водоймища.
Другий. Що в нас за країна така? (хапається руками за обличчя, затуляючи його)
Перший. У нас така країна, де дівки водять хороводи в інструментальних ансамблях.
Другий. Що ж їм ще робити, цим нещасним дівкам?..
Перший. А взимку навіть не плодяться!.. А що заповідав нам Господь?
Другий. Плодіться, бо ми того варті?
Перший. Ні, не це… Інше… Зовсім інше… Зовсім інше, аніж те, яким ми його уявляємо…
Другий. Зовсім інше?
Перший. Та годі про це... Давай я тобі краще один прикол розповім...
Другий. Наливай! (перший наливає, а другий слухає)
Перший. Нещодавно просила тут моя Параша...
Другий. Параша?
Перший. Ну, жона моя...
Другий. А-а-а... То як, вип’ємо?
Перший. Ато! Як не випити? (чокаються, випивають)
Перший. Отож, просила вона в мене 200 баксів.
Другий. А ти що?
Перший. Питаю: „А тобі нащо стільки грошей?”
Другий. А вона що?
Перший. А вона: „На салон краси”.
Другий. А ти що?
Перший. Ну, глянув на неї... І дав їй усі 500!
Другий. А вона що?
Перший. Ну, каже, ти й гад.
Другий. А ти що?
Перший. Та я ж нічого. А хіба я що?
Другий. Та я ж нічого... То як, вип’ємо?
Перший. Ато! Як не випити? Тільки без цих „люлі-люлі, мусі-пусі”. Ми ж із тобою не дівчатка, аби чокатись?
Другий. Такі-да!.. (випивають)
Перший. А чого це ти причепився до мене, мов той клятий круп’є?
Другий. Бував на днях у казино?
Перший. Ато! Я ж людина порядна: мені треба і казино', і магазино'...
Другий. Щось ми наче мало про сім’ю говоримо... А ти як микитиш?
Перший. Ато!
Другий. Оце наче не перший день знайомі, а я навіть не знаю, чи є в тебе дитя?
Перший. Сказати по правді, мої уявлення про істот невеличкого зросту, що проживають у моєму домі, доволі-таки туманні... Бог свідок!..
Другий. А ти скажи мені хоча б таке, чи різнополі в тебе дитяти?
Перший. Ну, є одна дівчинка, що вміє пісяти. І хлопчик, що в міє кака... А до чого це ти ведеш? Женихатися надумав? Рано ще! Почекай, поки підросте. І ти підростеш, будеш у самому як-не-як соку!
Другий. (жартома) Ти – божевільний...
Перший. Я тобі так скажу. Різниця між божевільністю і геніальністю вимірюється успіхом.
Другий. Брехня.
Перший. А от і не брехня... Ну, кажу тобі... Бог бачить, що ніяка це не брехня... (дістає із-за пазухи пожмакану, мов із одного місця, газету)
Другий. Обана! Газета!..
Перший. Ну, ти й дурень! Це не газета, а спам!
Другий. А хто такий цей Спам?
Перший. Ну, хто ж тебе ще просвітить, як не я?.. Спам – це спам!
Другий. Ось як!.. (зазирає у газету) А як ти розрізняєш, який із них Спам, а який...
Перший. (тицяє в газету пальцем) Ось бачиш? Ти ж подивися осьо-сьо!.. Ось тут така дівчинка, а тут – така!
Другий. Справді?
Перший. Ось тільки по цьому я й орієнтуюся.
Другий. (із замилуванням дивиться на дівчаток) Розумію...
Перший. Сам розумієш, різні там редакції...
Другий. Розумію...
Перший. Чого це ти там бубониш? Ану, не бубони, кажу!
Другий. Що я тобі, бубен, щоб бубоніти? (перший починає сміятися з другого) І не смійся з мене!
Перший. (перегигикав) Бо що? (усміхається)
Другий. Бо я – Петросян! (перший повторно загигикав) Не смійся! Петросян не смішний...
Перший. Не знаю, як той Петро, чи якийсь там Сян, але ти дуже смішний.
Другий. Відлий мені краще.
Перший. Відливати будеш у туалеті. Що, спіймався?
Другий. Ну, може, ще по трішечки?
Перший. По трішечки, кажеш?
Другий. То як, вип’ємо?
Перший. Ато! Ну, як не випити? (випивають) Слухай, мені оце здається, що наша країна впроваджує в наш розум усілякі там галімєнності... А ти так не гадаєш?
Другий. Точно, мабуть, так воно і є...
Перший. І, щоб цього не було, знаєш, що я зроблю?
Другий. Державний переворот?
Перший. (героїчно) Ні! Я піду на концерт!
Другий. А який светр одягнеш?
Перший. Та в мене одягу багато... Ми ж із тобою люди церковні! (маскує рукавом годинника)
Другий. Виходить, отого, що з тигром і зайцем?
Перший. Ато!
Другий. А коли в залі буде холодно?
Перший. Коли в залі буде холодно, буду ходити пісяти!
Другий. (вражений) Пісяти?
Перший. Варіант „ходити під себе” тобі більше до вподоби?..
Другий. Ну, ти й загнув. Давай краще вип’ємо.
Перший. Вип’ємо!.. (замахується, щоб чокнутись) А за кого?
Другий. (береться рахувати на пальцях) За мою не вип’ємо, бо вона ходить наліво.
Перший. І за мою не вип’ємо, бо вона ходить направо... А, може, за оту бабцю, що в нашому ото храмі?
Другий. За неї – ні! Вона ходить під себе... До речі, що вона там продає?
Перший. Свічки...
Другий. Так вип’ємо за геморой! (чокаються, випивають)
Перший. Не ті, що від геморою... Та Бог із ним!.. Скажи мені краще, чому це ми з тобою чокнулись?
Другий. Бо я виголосив тост... До речі, треба понамазувати бутерброди, як-то кажуть німці.
Перший. Ато! У нас же така країна, що поки не помажеш, нічого путнього не буде.
Другий. Я користуюся вазеліном, тому діло буде. Ще й яке! (червоніє)
Перший. Ато! Ним уже як помажеш, так помажеш! Наша держава буде спати спокійно!
Другий. Цікаво, хто оце залізе в крісло мера?
Перший. Хто залізе?
Другий. Атож! Кого виберуть?
Перший. Та його ж і виберуть... Того, що є... Треба лише завчасно поміняти батареєчку!
Другий. Оце як погляну довкруг – це жах. Суцільна нечиста сила! Наплодилися на мою голову...
Перший. Сказати по правді, ці іродові душі мене дістали вщент!
Другий. Оце як придивишся – одне лише зло довкруг... Ну, звісно, окрім нас із тобою...
Перший. Знай, що єдине, що треба для тріумфу зла,– це щоб хороші люди нічого не робили.
Другий. А хто це сказав?
Перший. Не знаю... Але знаю напевно, що хтось дуже розумний. Мудріший навіть за нас із тобою.
Другий. Даже, тобто, навіть так?
Перший. Ато! І щоб на москальську мову відтепер не смів навіть переходити! Це я тобі кажу...
Другий. Це ти мені кажеш?
Перший. Дивися, а то коли скаже Бог!.. Тому тримайся подалі від гріха й говори по-нашинськи. Уразумів?
Другий. Уразумів... (позіхає)
Перший. Не хочеш, бачу, з Богом стрічатися... Невже согрішив?
Другий. Та я ж нічого! (хреститься, плутаючи сторони)
Перший. Нічого, кажеш... Як покійник?..
Другий. Ще й ліпше! Як дорізана свиня!
Перший. І щоб більше не грішив, поняв?
Другий. Поняв!
Перший. А знаєш, який найстрашніший із гріхів?
Другий. Ну, звідки мені знати? (позіхає)
Перший. Зазіхнути на чиюсь свободу – ось...
Другий. Чого це ти так на мене дивишся? Я на твою свободу не зазіхаю...
Перший. От і добре, що не зазіхаєш, бо як поїду в місто... (робить знак пальцем)
Другий. То що?
Перший. Та нічого... Я вже забув... То про що я там казав?
Другий. Про якесь там місто. (більше не позіхає)
Перший. Егеж!.. Міста – це коробочки. Маленькі скляні коробочки.
Другий. Ти хотів сказати: „Маленькі святі коробочки”?
Перший. Атож! Маленькі святі коробочки...
Другий. А чого це ми чай замовили, а не п’ємо?
Перший. Бо ж є зеленуха... (вона ж горілка)
Другий. Ану налягли на чай. На рахунок три: раз, два... (взялися за чашки) Три-и-и-и!.. (чокаються і залпом випивають) У-у-у... Гаряче...
Перший. А чого це ми залпом бахнули?
Другий. (знизує плечима) Звикли, чи що?.. (дістає пакетик із чашки)
Перший. (наполохано) Чайок? Не викидай! Я ж п’ю по три, а то й навіть по чотири рази!
Другий. Пакетик? (думає про пакетик)
Перший. Ато! (швидким порухом руки краде пакетик із чашки сусіди)
Другий. (бере зі стола ту ж саму газету) Ого!
Перший. Чого там?
Другий. Локальні новини для локального Бога!
Перший. Що, завважав себе Отцем, клятий супостате? Розкатав губу! (закочує рукави, аби другий не розкатував губу)
Другий. Аби ж то... Це така назва...
Перший. Ось воно що!.. Тоді доповідай... (всідається у зручній для слухання позі)
Другий. „З метою боротьби зі СНІДом примас Католицької церкви Уганди кардинал Эммануїл Вамала... Далі – примас... Дав шкільним капеланам цієї африканської країни вказівку почати реєстрацію незайманих... Далі – цнотливі... Ціль незвичного кроку – внести вклад у боротьбу зі СНІДом. На думку кардинала, зареєструвавшись, дівчатка, тим самим, приймуть зобов'язання блюсти себе до весілля”.
Перший. М-да... (позіхає)
Другий. І як ти це прокоментуєш?
Перший. У наших сестер вже давно немає того, що ще можна „блюсти”... (бере зі стола газету)
Другий. (зазирає туди, де літери) О! Діабло другий!
Перший. Де?
Другий. Осьо-сьо! (тикає в газету засмальцьованим пальцем, вимазаним у фарш чи ще там щось)
Перший. І що з того?
Другий. Дуже... Дуже цікава гра...
Перший. Та вона ж про Диявола!
Другий. Та нічого, дуже цікава гра. Я оце граю.
Перший. Ну, ти й пришелепкуватий! Вона ж від нечистого!
Другий. (у захваті) Нічого „нечистого” там немає, бо він настільки чистий, що навіть блищить. (бере до рук газету, радіючи з того)
Перший. Ну, ти й телепень! А отаких оце, як ти, знайдеться ще добрий десяток, тобто, чимала купа!.. Що я сказав?..
Другий. Ти подиви, що тут понаписувано.
Перший. Де?
Другий. Осьо-сьо!..
Перший. Про твого Диявола я слухати не хочу... (відвертається)
Другий. (читає) Я дуже зачащаю до общини... А додаткова інформація щодо мене... М-м-м... Займаюся музикою, спортом і читанням книг Уайта. Хочу познайомитися з новими друзями, які теж близькі до Бога. А взагалі-то мені двадцять один рік, вага – сімдесят два кіло. А зріст – НЕ СКАЖУ!..
Перший. Ти ба, який жартун! А там написано, що він грає у Діабло другий?
Другий. Серед наших отців небагато хто грає у Діабло.
Перший. Може, ти мені ще й про пантакль розповіси, як бабця.
Другий. Який бабця?
Перший. Бабця-лікувалка, дурепо, тобто, дурнило, тобто, розмазня!
Другий. Пантакль, кажеш? Виготовляти можна лише при певній квадратурі. Пантакль Марса, наприклад, за квадратури Сонця й Місяця...
Перший. (зацікавлено) А що таке ця твоя квадратура?
Другий. Це кут між планетами. Тобто, все залежить від того, для яких цілей виготовляти пантакль. Оце коли треба навести порчу...
Перший. А коли зняти?
Другий. А коли зняти, згадай свою бабцю-лікувалку.
Перший. Яку таку лікувалку?
Другий. Риту, чи як там ти її...
Перший. Оце так? Хусткою по лобі?
Другий. Взагалі-то я знаю такий пантакль, з якого порчу зняти не можна...
Перший. (упівголоса, збентежено) Оце так...
Другий. Знай наших!
Перший. А де ти оце на нього набрів?
Другий. Не набрів, а вичитав. А звідки, по-твоєму, на церкву приходять такі рахунки за книги? (б’є себе по губах)
Перший. Які книги? (мабуть, теж не без гріха)
Другий. (зам’явся) Ну, різні там... Оккультні, езотеричні...
Перший. (з полегшенням) Сподіваюся, це все?
Другий. (продовжує) А ще по гіпнозу, інфодинаміці, ентропії та негентропії, психофізії, візуалізації...
Перший. (перебиває) Ну, може, досить?.. Сподіваюся, це все?..
Другий. Як сказати... На днях мають прийти Сервестр „Магія безсмертя” і Соло „Як стати магом 1-3”...
Перший. Як стати магом? (із полегшенням) Виходить, ти ще не став?
Другий. Ні, я тільки вчуся!..
Картина 6
Попи вирішили ворожити, бо ж є і пантакль, і самі попи. На сцені чобіт, у якому щось лежить. Довкола нього телембіжиться вірьовка, що прикріплює шовкову хустку.
Другий. Ти впевнений, що вона тебе любить?
Перший. Ато! Ну, звісно, що любить. Якби не любила, то... Б’є, значить любить...
Другий. Воно то так... Якби не любила, то не била б, але тричі подумай, перш ніж двічі відрізати.
Перший. Ну й дурбелина! Відрізають усього один раз. І якби я не думав, я б на це не зважився. Хіба ж ти не бачив, як вона на мене дивиться?
Другий. Як звір!
Перший. От бачиш... Як звір... Навіть ти помітив...
Другий. А це можна не помітити?
Перший. Продовжуй ліпше своє знахарювання.
Другий. Попереджаю востаннє...
Перший. Ти вже попереджав. Скільки можна?
Другий. Коли вона тебе не любить, то не відвернеться від тебе, а навпаки – повернеться.
Перший. Та знаю я, знаю... Годі вже мене мучити...
Другий. То я продовжую?
Перший. Продовжуй!
Другий. (схиляється над чобітком) Бр-р-р... Бр-р-р-р-р...
Перший. Чого це ти робиш?
Другий. (агресивно) Не заважай магічному ритуалу!
Перший. Чого це ти чобіток на стіл поставив? Краще взуй, бо застудишся...
Другий. (відмахується рукою) Не заважай! І це ніякий не чобіток! Це портал!
Перший. Портал? Я осьо дивився Гарру Фоттера, ток ото там теж був чобіток. (другий відмахується рукою, наче перший – то нечиста сила, внаслідок чого перший сахається) Прибери його!.. Він мене лякає!..
Другий. А жона твоя тебе не лякає?
Перший. Ще б пак!
Другий. Ото ж бо й мовчи! Вона навіть мене лякає! А коли вже щось мене лякає, то що треба зробити?.. (питально витріщається на першого)
Перший. Здихатись!
Другий. Молодець. Так і запиши. (кричить) Записуй, кажу!
Перший. (нервує) Що?.. Що записувати?.. (параноїдально бере зі столу й зминає аркуш, жбурнувши його на підлогу)
Другий. (підсовує першому під носа нового аркуша) Пиши щось на зразок „ненавиджу, згинь, нещасна потворо, щезни”! Хоча б це ясно?
Перший. Ясно, як імя божіє, як ясна хмаринка серед білого дня, як... як... як...
Другий. От і добре, пиши. Тільки без цих твоїх „як”. (перший розписує свої каракулі)
Перший. Поможи мені, Боженько!
Другий. А ти знаєш... І взагалі його тут насправді немає...
Перший. А де ж?
Другий. Він полетів.
Перший. Як полетів?.. Куди полетів?.. (піднімає вгору свою довбешку)
Другий. (непомітно для першого, стьобнув у нього з рук аркуш) Далеко-далеко... Туди полетів! (тицяє пальцем угору, внаслідок чого на небі з’являється дірка)
Перший. (у захваті) Свята діво Маріє!..
Другий. Якби ти був Гагаріним, я б у тебе спитав, чи не бачив ти там Бога?
Перший. Де?
Другий. На небі... То як, бачив?
Перший. Ато! Як не побачити?
Другий. І який він, цей Бог?
Перший. Як ти смієш бути служителем церкви, коли навіть Бога не бачив.
Другий. Я бачив Бога. Тільки не того, кому служить наша церква.
Перший. Нечистого, кажеш, бачив?
Другий. (змінює тему) Скажи мені краще, який він.
Перший. Хто?
Другий. Ну, той, кого ти щойно бачив.
Перший. Та ніякий... Як Дід Мороз, тільки не такий... А твій Бог який?
Другий. Такий зелений, наче той, хто зайців повбивав.
Перший. Дід мазай?
Другий. Він... Дуже схожий... Я завжди любив читати... М-м-м... Казки... Бог бачить, не брешу... (хреститься)
Перший. Хоч би сором мав. Теж мені, служитель церкви...
Другий. Бог взагалі казав...
Перший. Так ти вже з ним, богохульнику, і подружився?
Другий. Ото він якось сказав на своїй тайній вечері...
Перший. А звідки знаєш, що казав? Вечеря ж таємна! Спіймався?
Другий. Нічого не спіймався. Він казав, що „Бог всередині тебе і звідусіль довкруж тебе, а не в спорудах із каменю і дерева...
Перший. (відверто знущається) Що він ще тобі казав?
Другий. (на повному серйозі) Розпечи шматок дерева – і я там. Підніми камінь – і ти знайдеш мене.
Перший. Красиво сказав...
Другий. Так це ж сокровенні слова Ісуса Христа. Він казав, що хто зрозуміє їх зміст, той не відчує смак смерті.
Перший. І ти не відчуваєш?
Другий. Та я ж трохи і на Диявола підпрацьовую, тож якщо захочу, то відчую цей запах. Сам відчую і тобі допоможу...
Перший. То як, виходить, Бог сказав, що церква всередині тебе?
Другий. Усередині!
Перший. І не у спорудах із каменю і дерева?
Другий. Не у спорудах!
Перший. Ану... Ану хутчіш забудь!
Другий. Що забуть?
Перший. Те, що ти щойно казав.
Другий А це ще чому?
Перший. Хочеш, щоб усі твої книжки заразом із церквами понакривалися мідними тазами?
Другий. Ні.
Перший. Тому мовчи і тримай язика за зубами.
Другий. Так мовчати чи тримати язика за зубами?
Перший. Що краще вмієш, те й роби.
Другий. Тоді буду мовчати.
Перший. От і мовчи.
Другий. От і мовчу.
Перший. От і мовчи!
Другий. От і мовчу!
Перший. Кажу тобі, перестань! Краще ділом займайся. Бо чобіт навіщо стоїть?
Другий. Просихає.
Перший. А це ще від чого?
Другий. Від мого закляття.
Перший. А коли це ти встиг наворожити? А де свічки, магічні сутани, хрести, ікони? Де це все? Я за тебе маю носити?
Другий. Я ворожив про себе!
Перший. І що тепер?
Другий. Тепер все буде чин-чинарем. Жона від тебе повернеться попою.
Перший. Повернеться чи обернеться?
Другий. Повернеться... Чи ти хочеш, щоб вона обернулася у по...
Перший. Та ні... Я ж їй зла не бажаю...
Перший. То як? Назавжди?
Другий. Назавжди... Звісно, коли ти певен, що вона тебе любить...
Перший. Ти сказав „любить”?
Другий. Егеж!..
Перший. А коли не любить, то що?
Другий. Тоді закляття діє навпаки...
Перший. А коли любить, то що?
Другий. Тоді вона вже як повернеться, то й миттю зникне... полетить твоя пташка... Далеко-далеко... Попід хмари... Та що з тобою? Я жартую...
Перший. А коли не любить, то що?
Другий. Тоді вона навіки до тебе прилипне...
Перший. Прилипне?
Другий. Та не буквально, а так...
Перший. Як?
Другий. А так...
Перший. (панікує) То коли любить, то що?..
Другий. Чого таке? Щось переплутав?
Перший. (істерично, згадавши щось) Як навпаки?
Другий. Як полюбить, то мало не буде. Так би мовити, буде вічно тебе хотіти і...
Перший. (наполоханий) І що?
Другий. І спокою не дасть...
Перший. Ніколи?
Другий. Ніколи!
Перший. І що тоді?
Другий. Тоді я сам бавитимуся з прихожаночками!
Перший. А з сестрами?
Другий. Сам казав, що їм немає чого втрачати...
Перший. Ховай!
Другий. Що... що ховай?
Перший. Ховай!
Другий. Що ховай?
Перший. Отак завжди! От візьми і скажи мені...
Другий. (жартує) От візьму і скажу!
Перший. Чому ти мене не розумієш?
Другий. Бо ти лапідарний!
Перший. Не знаю, ким ти мене обізвав, та все одно спасибі.
Другий. Немає за що, бо ти такий же лапідарний, як і той Чехов.
Перший. Не знаю, хто такий Чехов і хто такий цей твій Лапідарний, але мені дуже приємно.
Другий. Ось бачиш...
Перший. А в якій енциклопедії ти цих слів навичитував? Може, в якійсь із тих книг, що тобі у церкву приходять?
Другий. Лапідарний – це такий...
Перший. (додає) Довготелесий?
Другий. Та ні, навпаки...
Перший. Навпаки? Та я ж так і казав – це я лише перевіряв твої магічні здібності.
Другий. Мої?
Перший. І свої.
Другий. Хотів оце перевірити твою голову...
Перший. Ну і хулі тєбє мєшаєт?
Другий. Та ні, мені здається, що ти вже перевірив свою голову... Ну, звісно, що й мою на додачу...
Перший. Та прибери вже ти це нещастя!
Другий. Чиє нещастя? Твоє?
Перший. Та ні, твоє!
Другий. Чобіт, чи що?
Перший. Егеж-бо! Взуй краще... Не знаю, як вже це твоє закляття, але мені ніс пробило – це точно! (доброзичливо усміхається і він, і його живіт)
Другий. І мені! (обидва сміються, чути гуркіт у двері)
Перший. Прихожани, зачекайте! (другий реагує) Ставайте в чергу, будемо вас приймати. Спочатку – симпатичні, тоді – не дуже, а тоді хай ідуть і бозна-які. Тільки попереджаю, що коли пронесете із собою якусь заразу, то вам мало не буде.
Другий. І не дуже вже ти й лапідарний, як я раніше думав. (повторний гуркіт у двері) Судячи по тому, як там хтось ломиться... Тобто, гуркає... Мені думається, що, що...
Перший. Що „що”?
Другий. От тільки мені здається, що там (показує на двері) ніякі не прихожани і навіть не сестри... І дарувати тобі насолоду вони зовсім не збираються...
Вибивши ногою двері, до кімнати залітає розлючена жона.
Жона. Так тобі, падло таке, прихожаночок симпатичних, кажеш, подавай? На сніданок, обід і вечерю! Може, вони тебе ще й у сідницю цілують?
Перший. Ну, а хулі тут такого? (за що й отримує ляпаса)
Жона. Так оце ти, сучий потрох, виходить, із тієї серії, що „сунув – витяг і побіг”?
Другий. Та ні, він скоріше із серії „привіт, як справи?”.
Жона. (другому) Та змовкни, зараза! З тобою ми ще потім поговоримо! (погрожує рукою)
Перший. Ні, ну з цим ляпасом (чеше себе по щоці) я ще можу змиритися, але як же бути...
Жона. Із чим? Із твоїм дріб’язковим святим жезлом? (дивиться першому на пах, від чого другий розреготався) Ану, не гигикай мені! Тобі теж мало не буде!
Другий. І взагалі у мене нежить...
Жона. (другому) Думаєш, це тебе врятує?
Другий. Та ні ж бо. Я лише так сказав – для сміху. У мене мій нежить і нікого віддавати його я не збираюся!
Жона. (другому) Ти бач який! (обертається до першого, красиво висолопивши язика, мов та дресирована собака)
Перший. (жоні) Чому ти така збуджена?.. М-м-м... Люба... (другому) Невже чобіт не поміг?
Жона. Який ще в біса чобіт? Яка я тобі Люба? (всідається на першого – попою до залу)
Перший. Що це за чортівня? Нічого не подіяло!
Другий. Як не подіяло? Дуже навіть подіяло! (сміється)
Перший. Якого чорта ти регочеш?
Другий. Невже ти переплутав?.. А й справді...
Жона. Мій любий, коханий!
Жона цілує першого, що без тями плюється, тим часом, як до кімнати заходить Маргарита, обійнявшися із Гоголем.
Другий. Ти ба! Микола Васильович?
Гоголь. Ще й який!
Другий. Живий? Мертвий?
Гоголь. Та хто його розбере, чи живий, чи мертвий!
Маргарита. Та, певно, що ніхто...
Другий. (Гоголю) Але ж мені казали, що ви на страшному суді.
Маргарита. (сміється) Невже я така страшна?
Гоголь. (другому) Хто тобі казав?
Маргарита. (Гоголю) Це він розмовляє з духами...
Гоголь. Медіум? Поважаю. (плескає другого по плечу)
Маргарита. (дивиться, як жінка пишних форм всілася на першому, обціловуючи того ж „першого ліпшого”) Вона що, вирішила висмоктати з нього все нутро?
Гоголь. Яке нутро?
Маргарита. Та попівське... Попівське нутро...
Гоголь. А-а-а...
Другий. Та ні, це він трохи переплутав: хотів побачити її сідниці на відстані, а вийшло навіть ближче, аніж я очікував...
Гоголь. А що ви використовували для ворожіння: вариво чи м’ясо?
Другий. Ще краще! Свій чобіт!
Гоголь. Принаймні винахідливо... Маргарито, мені так незвично розмовляти цією мовою, що ти мене оце навчила...
Маргарита. Твоїй москальській до цієї так далеко, як до неба рачки.
Гоголь. А це ще чому?
До кімнати заходить Міліцейський (він же просто Вася).
Вася. (Гоголю) А це все тому, що ваша мова не має навіть „генделика”! А де ще можна файно посидіти, коли не в генделику?
Другий. (усім) Вася має рацію. Пішли! Тільки швидше, бо буде черга.
Гоголь. (щиро дивується) Черга?
Другий. Тільки українські генделики – тільки українські черги!
Усі, окрім першого з жоною, ідуть на вихід.
Жона. (вся заслинена, обертається) А я? Мене забули?!?
Другий. (Жоні) Думаю, вам набагато краще буде й тут! До речі, у цій справі прийде на поміч мій чарівний чобіток!
Він скидає чобіток, і ставить під ногами першого, на ноги якого всілася громіздка попа власної жони. Другий чимдуж біжить до дверей, наздоганяючи гучну компанію, що мандрує до генделика.
Перший. (волає) Дай мені нарешті свободу!
Жона. А свобода, любчику, буде тоді, коли закінчиться ця шалена ніч!!!
Завіса
Лунають гучні оплески, під які на сцену виходять актори...
