Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2580
Творів: 46830
Рецензій: 91224

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Авторська проза

День білих акацій

© elfiyka, 24-05-2008
                Я ходжу білими днями, які пахнуть акаціями. Мене ловить подих вітру на розпеченій дорозі. Дорога – схожа на простір, бо ні початку, ні кінця їй я не бачу. Сонце припікає все сильніше, мовби даючи собі волю за всі дні зимової стриманості і відчуженості. Воно ніби одразу дістає ту силу, яку довго берегло і ховало, щоб потім всю енергію вивільнити для нового, могутнього поштовху, імпульсу, який виб’є з раніше прокладеної колії і запустить в новий оборот весь рух. А дивні люди називають це магнітними бурями.
                Йду по дорозі, розпеченій сонцем, ноги вгрузають в м’який асфальт. Я залишаю свої сліди, добросовісно притупуючи, потім оглядаюся, щоб подивитися на результат. Чи не надто багато уваги ми звертаємо на  те, щоб оглядатися на свої сліди? Та й чи варто? Адже сонце всерівно топить асфальт. Може тому взимі зовсім немає слідів на асфальті?
               Але зараз літо. Літо, яке увірвалося посеред зими і назавжди лишило слід. Яскраве сонце сліпить очі, повітря застигло і його можна різати на куски, може тому воно дзвенить, коли його послухати? Ця жара наче топить місто, робить його силуети нереальними, вони щоразу міняють свою форму, плавно переходячи один в одного. А над всім цим здіймається запах акацій.
               ...мене переносить в різні кутки простору і часу...
               З будинку розбитих мрій виходять люди, які траєкторіями чиїхось польотів роходяться, розбігаються навсібіч, наче сотні радіусів з центру кола, хоч цей будинок не є центром. Він лише претендував, аале не витримав ваги сподівань, а може це сподівання не витримали і теж кудись полетіли.
              А може це я сиджу в центрі?  Може центр саме там, де я? А якщо центр – то середина, отже не початок, і не кінець, не ціле, а лише частина, фрагмент, який зв’язує минуле і майбутнє, отже це моє теперішнє. Отже я є тут, зараз і це справді я. Принаймні зараз я в цьому переконана. Тож далі сиджу в центрі (світу?) і спостерігаю за людьми.
             Є люди, які загорябть під місяцем. Є люди, які ходять пішки по квадратиках бруківки, є люди, що живуть тільки небом, або тільки на  землі, є люди, що не помічають ні неба ні землі. Є люди, які дивляться, як падають зорі, є люди, що їх збирають, а є й такі, що їх засвічують. Вони обов’язково мусять бути, бо стільки ж зірок падало протягом стількох років, а на небі їх безліч, і вчені відкривають щоразу нові. Хтось їх та й світить.
             Мені набридає спостерігати, та й люди спішать сховатися від сонця в холод. Дивні. Вони шукають взимку тепла, а влітку холоду і весь час чимось не задаволені. Весь час чогось очікують, не звертаючи уваги на те, що є. Чому б їм не навчитися тішитися тому, що вони мають?
             Я маю наплечник, в якому є плеєр і книжка Москальця, і дуже цьому тішуся. А ще я маю цей день. Цілий цей день, який пахне акаціями і який я проживу так, як належить.
             Я хочу знов перечитати Ремарка, я хочу одягнутися в найтонший шовк і ходити вулицями, щоб вітер залазив за комір і ніжно пестив мою шкіру, я хочу мокнуи під дощем і ловити губами краплі, які схожі на твої легкі поцілунки .Я довго думала, на що вони схожі, а виявляється на краплі дощу, які все змивають, лишаючи лиш легенький дотик наче спогад. Я хочу грітися на сонці. Я хочу танцювати тільки для тебе на даху найвищого будинку, я хочу дивитися з Високого Замку на місто в час, коли запалюються вогні. А ще я хочу вештатися вуличками старого міста, я вже теж починаю пахнути акаціями, стаю частиною цього міста, тобто я нею завжди була, але тільки тепер усвідомлюю це. Душу міста може зрозуміти тільки львівянин.
             Це все я сьогодні зроблю. А ще – в такі дні обов’язково стаються чуда. Адже це день білих акацій.
             Цікаво, чи тобі цей день теж пахне акаціями?
             Ти кажеш, що в мене змінилися парфуми? Та ні, я просто живу в цьому дні.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.79654383659363 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …