IV
На тлі чорних квітів непогано виглядатиме старий лямповий телевізор, що ме показувати горор сімдесятих років. Такі собі панки та рок-ен-роли замість саунд-треку, криваві обрубки рук та іржаві ножі маніяка-вбивці. А ще ліпше якщо він буде мертвим. Мертвий маніяк-вбивця. Він вміє грати у карти, він п'є коров'яче молоко одним заходом по півлітри, він має чотири зелених ґудзика на рваній сорочці.
Таку візію бачив велетенський рогатий буйвіл, святий рогатий коровай-віл. Він має зірку в лобі і ще купу маґічних знаків на своїх побитих боках. Він все життя пахав землю, був запряжений у плуга, того, що колись для скитів зняли з неба. Він пахав золотим плугом все своє життя, а тепер він бачить старий лямповий телевізор на тлі чорних квітів. На телевізорі калюжа. Його екран – калюжа, на якій плаває свіжозірване листя, плювки довговолосих шмаркачів. На екрані диктується сюжет нової дійсности. З калюжі воду п'ють хворі чаплі. Вони п'ють щоб танцювати довкруг цього коричневого ящика, як довкруж ідола сучасности. А зробивши з нього багаття вони муть грітися, сидячи на камінні. Згодом вибухне кінескоп, і шрапнеллю вб'є усіх чапель, тих, що ще нещодавно витанцьовували у екстазі довкруж нього свої футуристичні танки.
Але волові не треба дивитися телевізора, йому вистачить пожувати осоту для того, щоб отримати гострі відчуття.
V
Народжений у тіні секвої Камінний Пес прожив не дуже довгим, але щасливим життям. Принаймні його не можна було назвати страченим. Це життя ґеніяльної людини, життя, яке більше ніколи не повториться, як і будь-яке інше. Але інше життя нам не треба, бо ми втратили Камінного Пса.
День перший місяця серпня.
Гомінливе місто набило на голові моїй кулю. Засохла моя єдина квітка. Цілий день чую запах бензини.
День дев'ятий місяця серпня.
Сьогодні на своєму тілі я побачив дивний знак. Не знаю, що він може знаменувати собою. Буду намагатися буту обережним, а особливо у власних снах. Нещодавно, до речі, бачив сатану. Досить неприємні враження. Сподіватимусь, що ця зустріч була першою і буде останньою.
Бачив на небосхилі тринадцять босоногих сузір'їв. Слід не забувати, що тринадцять – то є маґічне число. Танцював із блакитною бабкою сьогодні на подвір'ї. Обіцяла мені написати поему про морського коника на ймення Павло. Тепер я в передчутті.
День тринадцятий місяця серпня.
Намалював на стінці хреста , бо дуже потерпаю від нічних жахів. Важко прокидатися. Іноді я знаходжу на постілі кров, а на руках – свіжі рани. Це мене непокоїть. Ходив до сповіді, але це не допомогло позбавитися від нечистої, на мою думку, присутности. Проте, можливо зробив я се недарма. Я відчуваю скорий перехід, або вимушену міґрацію. Думки мої стають все більш суперечливими. Я просто втрачаюсь в коловерті потоків. Ходжу над деревами не так впевнено. Я навіть почав послуговуватися тростинкою, дякувати Богові, що поки що це не є крайньою необхідністю. Іноді вночі мої ноги німіють. Таке стрімке погіршення здоров'я мене непокоїть. Я став роздивлятися свої руки і час від часу, крізь шкіру я бачу, як іноді чорніє моя кров. На дотик вона стає, мов винний корок.
День п'ятнадцятий місяця серпня.
Снилися сьогодні берези. На кожній з них – чорний крук. До банальности зрозумілий знак. Просто смішно навіть. Не думав, що колись так просто буде про це розважати. Бо я ж ще досить молодий. Думаю, що варто намалювати свойого портрета. Хочу, щоб він прикрашав фасад моєї останньої домівки.
День шістнадцятий місяця серпня.
Почав розводити фарби.
День двадцятий місяця серпня.
Закінчив роботу із своїм портретом. Тепер, коли я сходив до сповіді, прийняв причастя, поговорив зі всіма, з ким хотів побачитись, навіть із дружиною мого троюрідного дядька і, ось, намалював свого портрета, я можу спокійно пити і їсти. Правда все так само не можу спати...
День двадцять другий місяця серпня.
Маю досить дивне передчуття. Щось коле у правому боці. Зупиняються щебетання в голові. Ніби затухає ядерний реактор.
