Агов, люди, невже ви розучились мислити? Невже так звикли сприймати все буквально? Як у пісеньці співака радянських часів Скляра: « В Понєдєльник. До второго. Я. Уєду. В Комарово.» Правда здорово? Все ясно і ніякої пітьми!
А коли в чийсь голові утвориться тріщина і трохи пітьми заповзе туди, то йому залишиться тільки чекати смерті, бо латати тріщини не вміє ні він ні його оточення.
Авторка рецензії на роман Дереша "Трохи пітьми" пані Дегай побачила у романі все, окрім головного. І дуже сумно, що цього головного майже ніхто не помічає. Маю надію, що численні читачі, які не пишуть рецензій більш уважніші. Можливо зверхнє ставлення до людини молодого віку, не дозволяє багатьом літературним критикам бачити суть його творів, мовляв, що воно там, слинько могло написати! Ось і Тетяна Дегай оминула чи пройшла, чи залишила поза увагою головну думку автора. Вона читає передмову і не бачить, що автор прямим текстом каже: Цього тексту було записано під час сеансу монодрами, проведеною психологом.
Маючий вуха, та почує!!!! МОНОДРАМА. Моно!!! Тобто драма одної людини.
Особистість вміщує в собі декілька під-особистостей. Пам'ятаєте « Обыкновенное чудо?»
«Это во мне заговорила двоюродная бабушка, − сповіщає король, − она всегда была самодуркой» (Цитата довільна, але вірна по-суті) Король, незважаючи на бабцю-самодурку живе у злагоді зі своїми під-особистостями ( читай підсвідомістю), герой Любка Дереша у розладі.
Початок плівки. Пацієнт прийшов до психолога. Він звернувся до нього, бо щось йому муляє, щось заважає жити. Психолог пропонує йому зіграти у «магічний театр». Що таке магічний театр? Дереш і це роз'яснює читачеві.
Разом з психологом пацієнт розставляє камені. Ці камені суть − відображень його внутрішнього світу, його під-особистості. Пацієнт V наділяє кожен камінь тими риси, які є в ньому, але з якими він не згоден, яких стидається, а деяких просто боїться. Ці сутності живуть у його душі. Вони гротескні, вони трохи безглузді, вони ворожі, але вони − складові його особистості! Вони хворі і їх треба лікувати. Разом з психологом витягує він з темряви підсвідомості ці скалічені образи, щоб зрозуміти їх, ПОЛЮБИТИ ЇХ, бо якщо ти не у ладу із собою, ти − самовбивця. Шість каменів. Шість психотипів, які живуть в одній людині. Перебуваючи в розладі між собою вони утворюють клуб самовбивць.
Мізансцена готова. Вистава розпочалась. Під-особистості починають спілкування.
Це спілкування і займає основний об'єм книги. Пройшовши через конфлікти та численні непорозуміння герої раптом усвідомлюють, що вони є одним цілим: « Я бачу водночас себе який спостерігає за цим і є ще я-третій, який бачить і першого і другого»
Світ великий і прекрасний відкривається перед героєм. Він віднайшов себе.
«Як зараз самопочуття?» − питає психолог після закінчення сеансів. «Я знову почуваюся собою… І ще… таке враження, ніби вся пітьма залишилась позаду». Кінець плівки.
Цей твір дійсно не є терапевтичним. Та з його допомогою читач має змогу більш уважніше придивитись до себе, та більш краще зрозуміти як себе, так і інших. А тим, хто не зрозумів, що хотів автор, можна побажати хоча б випити на ніч «липовий чай з медом», він теж допомагає.
Шануймося!
