ІІІ
Я думаю, що міцний чи не дуже індастріел сюди б не підійшов. Воно вимагає іншої музики. Ніякого лязгання ланцюгами важких промислових машин, ворушіння хробаччя під багатокілограмовими купами картони... Ніяких індустріяльних вогників, сиґнальних лямпочок ріжних агрегатів.
Більш дивного сусідства не варто і уявляти. Так вийшло у плині історії, що колись величний ґіґант промисловости просто луснув на очах мільйонів людей. Більше ніяких живих дротів. Лишилося тільки кілька кранів, що мов законсервовані богомоли або їх мумії нависали над мурашником і галявиною, що поросла пижмом, пара великих цистерн, обмотаних скловатою та ще якоюсь теплозберігаючою ізоляцією і один цех з брудними шибами. Коли це все вже давно щедро заросло полином і ковилою, цю місцину запримітив один Лис в дірявих онучах і з самурайським мечем та й вирішив там оселитися. Коли він роздивився місцеві ляндшафти, всі кутки та закутки, то запримітив неволею створений ставочок, такий, як велика калюжа, в якому жила велика Ропуха. Він залюбки затоваришував із нею і дізнався, що це водоймище утворилося дуже навіть нещодавно: його вирили шукачі кольорових (та чорних, якщо Біг нічого більше не пошле) металів. Таким чином Лис зробив для себе висновок, що відомий вислів "люди гинуть за метал" має вже зовсім інше значення. Тепер вже і мідь чи алюміній вважаються не гіршими за срібло-злото (хоча і вони, як пам'ятаємо, не ліпші від болота).
Раніше ніколи Лису не доводилося володіти такою величезною територією. І хоч вона і була щедро прикрашена ріжноманітними промисловими цяцьками, Лис зміг знайти в цьому лишень плюси. Наприклад, багато затінку.
А одного разу біля цеху Лиса з'явився якийсь чужинець: середніх літ чоловік з легкою борідкою. Він збудував собі хатку, обніс її невеличким парканом і став там жити. Лису стало цікаво, що то там таке жиє, і він вирішив познайомитися із новим сусідою.
Він підійшов до чоловікової хати і постукав у двері. Чоловік відчинив двері і побачив перед собою лиса у дірявих онучах на ногах і з самурайським мечем. "привіт", - сказав Лис, - "я – Лис, живу тут, у старому цеху". Мужчина здивувався, але привітався: "привіт, Лисе! я – Гриць". Так і познайомився Лис із Грицем.
Одного разу якийсь крук приніс до лисового двору яблучко, яке впало і чудово проросло деревцем. За кілька років він зібрав великий врожай. Яблуня родила так рясно, що на місці зірваного яблука на ранок виростали нові. Лис поділився частиною врожаю із Грицем, бо він майже нічого не мав. Колись десь у лісі він спіймав дику козу, молоко якої і пив, а також вепра. Після того він прийшов дуже побитий і змучений – це Лис дуже добре пам'ятав. Хоча Лис іноді приносив Грицю гостинці у вигляді якої-небудь курки чи гуски, але він не міг робити цього дуже часто, а Гриць був досить міцним та здоровим чоловіком. Гриць також вкинув до землі кілька яблучок. На весну він вже мав три яблуньки, і кожна з них була щедра.
Це ж всього-на-всього звичайний лис, тільки в онучах і з самурайським мечем. Агов, слухай-но, Лисе, а де ти дістав свого самурайського меча?
Це питання дуже часто мені задають такі люди, як ти: із соняхами за вухами. Але мені не важко дати відповідь. Я його знайшов. Одного разу я гуляв вишневим садом. Гуділи хрущі, камінці вишневого цвіту падали мені на носа, на мої вуха і я відчував певного робу ідилію. Я гуляв, аж тут дивлюся, а переді мною лежить нібито якась паля на перший погляд. Ну, я взяв її до рук, покрутив, аж тут помітив, що один з її кінців відокремлюється від всього іншого. Коли я спробував це проробити, то в моє око хижо блиснуло лезо самурайського меча. Це було прекрасно, бо я є воїном за натурою. Всі лиси воїни за натурою, насправді, просто мало кому щастить так, як мені, ти повинен се знати. Це була доленосна зустріч. Потім я пішов до підвалу, що вщерть просяк запахом щурів і колами наркоманів. "Тобто". Ти дуже некмітливий. Наркомани плекали там лозу. От і все. Там була картина якоїсь кам'яної плянети. Я тоді ще подумав, що це дуже дивно: жити на великій каменюці, на якомусь уламкові цегли, але це доля як звірят, так і людей. Дуже цікаво, насправді. Там ще тільки не вистачало звуків якогось марення, якогось старого джезу, негра із сиґарою, дівчат із тріснутими черепними коробками. Дихаю повільніше, кров у жилах густіше і густіше, очі на викоті... Там просто не вистачало дупельця маленької вивірки. Хтось у стінці розпадався на шматки, а я вирішив змахнути своїм мечем. Я витяг його з ножнів, завів високо, аж над своєю головою, заплющив очі і змахнув. Один різкий і незворотний рух. Жаден мій в'яз не здригнувся. Це було фантастичне просто відчуття. Фантастика. Коли я розплющив очі, то побачив порізану картину. Це був якийсь міський, такий собі урбаністичний пейзаж. Дами у вишуканих сукнях, молоденькі кокетки-лялечки, юнаки у білих сорочках, пацани у картузах, стрункі коні, запряжені у карети... І на обличчі кождого я побачив жах. Трамвай був розрізаний навпіл. А вони тоді, мабуть, тільки починали ходити. І я подумав: це мій меч, це я, картина, яку я вдосконалив. Принаймні мені здалося, що я її вдосконалив, бо жаху так не передасть жаден маляр. Повір, жаден. Те полотнище я бачив тільки раз, але воно вкарбувалося у мою пам'ять і не має звороту. Але я знаю, як виглядає жах. Його було видно навіть у спалахах вогнів, у тому, як летять птахи. Вони летять додолу, заціпенілі, злякані пташки.
Це моя історія меча. Я можу розповісти ще кілька історій, які для тебе були б цікавими. Вони також пов'язані із мечем.
Там було достобіса алкоголю, ріжних сумішей, брудні стіни... ще там була якась піч. Не дуже велика і спрямована тільки на опалення. Справжня господиня такою піччю була б незадоволена: там неможливо було готувати. Вона просто не була на то розрахована. Так от, ми сидимо, до бісу алкоголю, брудні стіни... Я кажу, що замало прикрас і прошу олівця. Мене питають нащо він мені, а я відповідаю, що потрібен він мені на те, щоб розмалювати стіни. Всі полізли до кишень: шукають олівця, але ніхто не знайшов. Тоді я встав зі столу і став у центр кімнати. Я дістав свій меч. Я взяв його так, що лезо прямо своїм носом дивилося вниз; підняв меч вище, так, що середина його леза була в мене перед очима; потім, різким рухом, я вдарив його вістрям у землю. Земля розверзлася і звідти потік віск. Я натер його ступні ладаном і відпустив у Світ Божий.
