А ти пішов, і тепер тебе більше не має...Ти залишив моє серце повне сліз, але очі не плачуть. У мене не має більше сил на щось сподіватись. Ти вкрав у мене надію, хоча сам колись і дав її. Душа залишилась порожньою, і хоча кохання не вмирає так швидко, проте поступово починаєш відчувати, як гасне вогонь і холодніє в душі. А ми ніколи не змогли б бути разом, адже занадто любили один одного. На жаль світ не дає жити такому теплому почуттю. Завжди виникають певні обставини, в силу яких ми розбігаємось. А ти ніколи не казав , що любиш мене, і лише очі твої не мовчали. в них завжди можна було знайти відповіді на всі запитання.. Проте ти мовчав...А навіщо говорити? Краще ніколи не бути разом, ніж сказати мені про це. Знаєш, я люблю тебе і зараз, проте тобі це не цікаво. В кожного з нас тепер своє життя, в якому не має іншого. А пам'ятаєш, ми мріяли про одне й те саме, часто говорили одні й тіж речі, ми навіть ззовні схожі.. Проте ти це ти, і я не знаю, що робити. Адже забути тебе не можливо, А жити, знаючи, що ти з іншою, я не можу!
Навіщо є таке кохання, якщо воно вмирає?
