- Ну ось ми і вдома, – промовив Вітя. – Можемо виходити.
«Зоряний» стояв на тому самому місці, де і годину тому, і навіть можна було припустити, що він взагалі нікуди не літав, але для справжнього мрійника все було цілком зрозуміло – політ завершився вдало. Всі астронавти успішно повернулись на Землю, сам корабель не постраждав, отож можна святкувати повернення!
Щоправда, коли астронавти вибрались із «Зоряного» їх не чекав ані натовп зворушених громадян із квітами, не було також ні музикантів, ні журналістів. Натомість Сніговичок і хлопці побачили просто перед собою наших стародавніх знайомих: Сірого Вовчика, Лисичку –Сестричку та Ведмедя. Білий Заєць, як завжди, запізнювався. Сніговичок спочатку налякався, а потім подивився на своїх друзів, згадав, що він обіцяв їм бути хоробрим, мужнім, сильним, тож жодні Сірі Вовчики для справжнього героя не зможуть бути небезпечними.
- Ну що? - крізь зуби промовив Сірий вовк. – Грошики будемо повертати?
- Які ще грошики? – про всяк випадок запитав Сніговичок.
- А ось ці! – показала правицею на червоний мішок Лисичка.
- Слухайте, чого вам треба? – запитав Вітя. – У нас немає ваших грошиків!
- У вас може і немає, а в нього -є.
Хлопці здивовано подивились на Сніговичка. А дійсно ж, чого він тягає і з собою той мішок?
Сніговичок заховав червоний мішок за спину, а відважним астронавтам сказав:
- Вони злодії і звичайні бандити!
- Єгеж! – зареготав Ведмідь. – ще й які!
Ситуація ставала дедалі небезпечною. Компанія на чолі із Сірим вовком схоже була налаштована досить серйозно. Вони почали робити повільно, але впевнено рух вперед, до хлопців та Сніговичка. Астронавти ж відступати не збирались. Невже зараз почнеться бійка? Але ж сили були нерівними!
Раптом сталась незвичайна подія. Із-за космічного корабля вискочив ще один наш знайомий - міліціонер лейтенант Петрик Бувайлик, який, як це можна побачити в нашій історії, завжди з’являвся тоді, коли ніхто і не чекав на його появу. Отож, він став біля хлопців, а бандитам cказав:
- Ну, що, панове злодії! От ви і спіймались!
- Братан Вовчику! Мені набрид цей борець за справедливість! – заричав Ведмідь.
- І мені! – зарепетувала Лисичка.
- І мені, - закричав Ледацюга, який тільки з’явився.
- А ми вас не боїмося, – раптом сказав Сніговичок.
- Правильно. – підтримав Петрик Бувайлик. – Тим більше, що ми тут не самі.
Лейтенант Петрик Бувайлик витягнув телефон і закричав щосили:
-Пане полковнику! Злодіїв оточено... так-так . ми готові почати захоплення .. Сержа-а-ант Гар-буз! Старший сержант Кочубей! Група оперативного реагування номер один! Приготуватись до артилерійського обстрілу! Група оперативного реагування номер два, приготуватись до рукопашної бійки, група оперативного реагування номер три, приготуватись до стрибків із гелікоптерів!
- Ги- ги! – зареготав братан Сірий Вовк. – Це ми вже проходили!
- Ги-ги-ги! - танцювали та тримались за животи Лисичка – сестричка та Ведмідь. -
Група оперативного реагування номер один, номер два, ги-ги, номер три!
- Яке жахіття! Як ми боїмося, ги-ги!
Неочікувано злодії замовкли. Адже навколо заволала сирена, а звідусіль почали з’являлись насуплені люди у формі. Вони вибігали із-за «Зоряного», з’являлись із-за рогу найближчого будинку. Зрозуміло, що ніякого артилерійського обстрілу не було, та й гелікоптери не прилетіли. Але потреби у їх появі, як такої, і не було. Злодії було за мить оточено. Вони вже не сміялись, а лише спідлоба дивились на лейтенанта Петрика Бувайлика.
Нарешті, неподалік від усіх присутніх зупинилась машина і звідти виліз кремезний чоловік із довгими рудими вусами. Він, як колобок, покотився до затриманих злодіїв, до лейтенанта Петрика Бувайлика, до астронавтів та Сніговичка.
Це був легендарний полковник Затримайло – вчитель та наставник лейтенанта Петрика Бувайлика, який вирішив самостійно прийняти участь у захопленні надзвичайно важливих та небезпечних злодіїв. Заради такої надзвичайної події полковник Затримайло навіть лишив свій зручненький кабінет і виїхав на місце пригоди.
- Всім мовчати! Стояти і не рухатись! – кричав полковник Затримайло. Він підскочив до лейтенанта Петрика Бувайлика і підозріло запитав:
- Чому мовчимо? Мабуть є про що мовчати!
- Так ви ж наказали!
- Я? Коли? А-а.. дійсно наказав. Правильно. Можете говорити.
- Доповідаю. Злодіїв, яких підозрюють у пограбуванні Дзеркального Банку, захоплено.
- Хто підозрює? – здивовано запитав Затримайло. – Хто наважився?
- Є..є.. ми.. тобто ви...
- Гм. Ну. якщо ми... тобто я. то... добре.
Полковник Затримайло побачив поряд із лейтенантом Петриком Бувайликом хлопців та Сніговичка і звернувся до них незадоволено:
- Що, злодюги, як ви тільки могли! Такий Банк! Там в мене ж грошики зберігаються! А ви... До речі, - звернувся він вже до Петрика, - а чому вони такі.. якійсь.. маленькі?
Ви що, погано їсте?
- Пане полковнику, це ж діти!
- Та бачу, що діти! Мене турбує питання, чому діти погано їдять?
- Ми їмо гарно! – сказав Вітя. – Ми ж астронавти!
- Пане полковнику, діти завжди так виглядають, вони ще не виросли!
- Га?! Що ви наді мною знущаєтесь! Я знаю, як виглядають діти. Тобто знав. Раніше. А чому пішли у злодії? Важке... як його...дитинство?
- Нікуди ми не ходили!
- Лейтенанте Бувайлику! Поясніть мені будь-ласка, що тут відбувається, і чому вони кажуть, що не злодії!
- Так онде справжні злодії! – показав Петрик на компанію Сірого Вовка.
- Бачу. Я одразу зрозумів, хто тут справжній злодій, - обурено промовив полковник Затримайло. – Ну-с, де гроші?
- У нас н-не має грошей.
- Ми чесні громадяни.
- Ось бачите. Немає у них ніяких грошей. Кого ви затримали? Якихось блазнів у новорічних костюмах! Героїв казок! – репетував Затримайло.
- Самі ви блазні! – закричав у відповідь Сірий Вовк. – А ми - шляхетні злодії!
- А-га! – заволав Затримайло. – Визнали свою провину!! Так-так-так. Так, де гроші?
- Немає.
- Я перепрошую, - раптом втрутився у розмову Сніговичок. - Грошей дійсно немає.
І він витягнув із-за спини червоний мішок.
На мить навкруги запанувала тиша.
- Ось, – він розв’язав мішок, перевернув його і висипав на землю... ні не гроші... цілу кольорового конфетті!
- Оттакої! – прошепотів Петрик Бувайлик.
- Що таке? - закліпав очима полковник Затримайло, – куди поділись капітали?
- Це все він! – закричали перевдягнуті злодії і почали показувати пальцями на Сніговичка.
- Ну-с, і як це розуміти? – запитав Затримайло.
- Друже, Сніговичку! Ти що, десь заховав награбоване?
- Ні-ні. – заперечив Сніговичок. – Я нічого не чіпав. Все, як було.
- Це ж.. виходить... що ми нічого не крали? - зраділи злодії.
- Виходить, що так. – пробурмотів Петрик. – Але пограбування було... точніше не пограбування, а пограбоване... гроші ж зникли...
- Отож і я кажу! – підтримав Сніговичок.
- Шахраї! – закричали злодії. – що за країна така, вкрасти нічого не можна ... Ми будемо жалітися..
- Уберіть оцих, - втомлено махнув рукою Затримайло. – нічого не розумію. Якась нісенітниця.
- Єгеж. – погодився Петрик. - А може таки...- і він пильно подивився на Сніговичка.
- Хто, оцей? – усміхнувся Назар Назарович Затримайло. – Ні-і –і. Як казав мій вчитель та наставник полковник Степан Степанович: «У розслідуванні треба звертати увагу на найдивніші речі, і вірити своєму першому враженню». Сніговичок, це звичайно –дивина, але я вірю, що він не винен.
- Бо він вам сподобався? – поцікавився Петрик.
- Ще б пак! – розсміявся Назар Назарович Затримало. - Я Сніговичкам завжди вірив.
- Сніговичкам?!
- А що? Знаєте, скільки в моєму дитинстві було ось таких гарнесеньких і кумедних Сніговичків? Та вони з’являлись на кожні зимові шкільні канікули!
Петрик Бувайлик підтримав Назара Назаровича Затримайла:
- А я теж вірю Сніговичку, а от щодо дивного.. і першого враження....- Петрик Бувайлик замислився і в подумках повернувся до того, з чого почалась ця детективна історія – до того, як він підійшов до дзеркального банку і потім піднявся на другий поверх і зайшов у кабінет містера Ореста Паперового Долара..... Петрик згадав, як той танцював на столі... чого було так радіти?
- Все дуже гарно зрозуміло. Я, здається, знаю, де шукати награбоване.
- Знаєш?
Петрик витягнув телефон і за мить промовив:
- Містере Орест? Це лейтенант Петрик Бувайлик! Ми знайшли пограбоване з вашого банку. Так. Знайшли. Чекайте нас, ми швидко приїдемо...
Назар Назарович Затримайло усміхнувся собі у вуса. Подумав: «Моє виховання!». Кивнув Сірому Вовчику, Лисичці, Ведмедю та Білому зайцю і промовив:
- Пішли, перевдягатись і перевиховуватись!
Потім розвернувся і пішов до машини. Після цього кудись зникли і всі озброєні вояки.
Петрик повернувся до хлопців та Сніговичка.
- Ну що, хлопці, додому час збиратись?
Астронавти Вітя і Федько подивились один на одного. Мовляв: «тепер можна і додому!»
Сніговичок зітхнув. «Можна і додому, якщо є куди йти». А от куди йти йому, Сніговичку? Хіба що... у Казкове Місто! На запрошення Діда Мороза.
- Що ж, - промовив Сніговичок, - можна і додому. Але мені ще треба знайти Юрася Крапочкіна.
- Юрася? Цього бешкетника? – здивувався Петрик Бувайлик. – Знаю я його. І батьків Юрасевих знаю. Гарні батьки. А він же сам.... Ой, це ж Юрась шукав Сніговичка! І як це я не подумав! А ще детектив... Слухай Сніговичку, зараз попросимо полковника Назара Назаровича, і він допоможе, тим більше по дорозі це нам. Юрась живе тут неподалік..
- А я знаю, мені Марія Григорівна допомогла! – похвалився Сніговичок. - А Юрася я цілий день шукаю. Навіть у «Старому Місті» шукав.. але там крім пана Тарнопольського та різних старовинних речей і не було нікого.
- От дивак! – втрутився у розмову Вітя. – Звісно, крім Тарнопольського там нікого немає. То ж музей!
- А Старе Місто – то ще і район такий у нас.
- Точно, – кивнув Федько, – район. Є і Нове Місто, або ж БАМ. Онде в тій стороні. – махнув він рукою.
- Правда?
- Астронавти не брешуть! – з гідністю промовив Вітя.
- І міліціонери теж, – додав Петрик Бувайлик.
- А полковники – так ті взагалі - без того, щоб розказати якусь правдиву історію, взагалі жити не можуть! - промовив полковник Назар Назарович Затримайло, який за мить до цих слів повернувся до компанії і уважно слухав хлопців та Сніговичка. – так що, поїхали, а наш злодій нікуди не зникне, як казав мій вчитель та наставник полковник Степан Степанович: «не треба поспішати у важливій справі, а то можна встигнути».
Ось так Сніговичок, нарешті, заспокоївся, адже тепер він вже точно знайде Юрася Крапочкіна...
Так воно і сталось.
Сніговичок та Юрась Крапочка
Сніговичок деяку мить стояв перед дверима квартири, у якій проживав Юрась. Потім натиснув кнопку дзвоника і навколо розлилась приємна музика.
Сніговичок почув, як там, у квартирі хтось підійшов до дверей, потім відчинив їх і втупився в нього очима. Цей хтось був не Юрась, а напевно його тато. Бо був він чимось схожим на нього, хоча мабуть то Юрась є схожим на татка.
- Вам кого? – поцікавився він у Сніговичка.
- Мені? Юрася...
- А-а.. зрозуміло, я так і подумав. Синку. До тебе гості.... як тебе звуть?
- Сніговичок!
- Снігови.... тобто, як Сніговичок? Сніговичок – і все?
- Все.
- Добре, хай буде так. До тебе Сніговичок.
Юрась з’явився у передпокої. Він усміхався.
- Привіт ,Сніговичку!
- А ми вже вітались!
-Нічого не розумію,- знову пробурмотів тато Юрася. – Дивні якійсь тепер імена у молоді. Боюсь навіть, хлопче, запитати ваше прізвище. А ти, Юрасю, запросив би свого друга до квартири.
Татко Юрася розвернувся і пішов в кімнату.
- Так, Сніговичку, заходь.
- Дякую, Юрасю. Я того... піду вже. Я ж власне, прийшов подякувати тобі за допомогу .. там, із Качкіним...Дякую, Юрась!
- Ну, що ти, Сніговичку, це я повинен тобі дякувати. Як би не ти... я б не знаю чим би воно закінчилося.. Так що, дякую Сніговичку за допомогу!
І вони разом розсміялись.
- Ой, ледве не забув, - промовив Сніговичок.- Ось – це ж твій щоденник....
Сніговичок простягнув хлопцю щоденника.
- І за це дякую! Щоправда похвалитись в ньому особливо нічим. Тільки настрій можна зіпсувати напередодні Нового Року.
- Нічого, Юрасю. Треба вірити у диво! – промовив Сніговичок.
В цю мить у передпокої знову з’явився татко Юрася.
- Ну то що, Юрасю, ти запрошуєш гостя.... о, щоденник, давай сюди, після свята подивимось, що там в тебе відбувається в школі. – сказав він і знову зник.
- Пронесло, - зрадів Юрась.
- Єгеж, - підтвердив Сніговичок і хитро посміхнувся. – Знаєш, Юрасю, а в мене є для тебе подарунок, новорічний. Ось тримай!
Сніговичок простягнув Юрасеві новорічну вітальну листівку. На ній було зображено зелену ялинку, прикрашену яскравими іграшками та новорічними вогниками, веселого Діда Мороза із Снігуронькою та невеличкого Сніговичка у старих черевиках та рукавицях.
- Що це? – здивувався Юрась.
- Це святкова листівка!
- Яка гарна!
- Гарна. Ще й незвичайна! Чарівна! Можна будь-яке бажання загадати і воно буде виконане. Будь-яке. Так казав пан Тарнопольський. Тільки треба її комусь подарувати!
- Дякую! – засвітились теплим світлом очі Юрася. - Що ж, заходь у гості....обіцяєш?
- Обіцяю. – кивнув головою Сніговичок.
Вони попрощались і Сніговичок вийшов на вулицю. Навколо посилювався вітер, морозець набирав сили і боляче хапав Сніговичка за носа (навіть його!), - це непомітно до міста підкрадалась ніч.
«Як же мені тепер знайти Казкове Місто?» - подумав Сніговичок. І раптом він побачив як із-за рогу найближчого багатоповерхового будинку з’явився Рожевий Автобус.
Він зупинився просто перед Сніговичком.
Двері відчинились. І по гучномовцю хтось гучномовно промовив:
- Зупинка «Старе місто». Обережно, двері відчиняються. Наступна зупинка «Казкове Місто». Прохання Сніговичку зайти в автобус.
І Сніговичок знову потрапив до Рожевого Автобусу.
Сніговичок в Казковому Місті
Рожевий автобус привіз Сніговичка на край міста, туди, де за останньою багатоповерхівкою на вулиці розпочинався таємничий ліс.
Сніговичок йшов по стежці, наспівуючи веселу мелодію. Він згадував Дитячий Садок «Пелюсточка» та маленьких дітлахів, які так раділи його появі. І свято Нового Року теж сподобалося Сніговичку. Гарна була компанія! Хоча отой Захар Степанович, завгосп Казкового Містечка та Снігуронька, якійсь диваки... «Іван Петрович». Хіба ж він Іван Петрович? Він - Сніговичок. І крапка.
-Ой! – тільки і промовив Сніговичок. Він так замріявся, що зійшов з вузенької доріжки і наблизився до широкої дороги.
Сніговичок йшов просто по доріжці, яка вела до невеличкого парку, в якому поряд із високими деревами, вкритими снігом, знаходились дерев’яні будиночки, розфарбовані у різний колір.
Виявилось, що Парк із деревами знаходився не так вже і близько. Сніговичок все йшов і йшов, а будиночки не наближались. Нарешті, через деякий час Сніговичок підійшов до найближчого будиночка та зміг розгледіти, що серед дерев було розташоване справжнє Казкове Місто. Тут були і Старовинні Фортеці із Баштами, на яких грали різнокольорові прапори, і висока Вежа, що була зроблена із справжнього снігу, і крижаний каток, і будинки з вікнами, на склі яких рясніли картини із цікавим сюжетом, було й багато іншого.
-Агов! – крикнув Сніговичок. – Є хто?
Кепсько, та ніхто не озвався у відповідь. У Казковому Місті було тихо. Навіть вітерець і той ледь чутно щось шепотів.
«Немає нікого», - подумав із розчаруванням Сніговичок, куди ж йому тепер подітися? Невже він знову залишився самотнім? Без друзів...
Та раптом він почув чиїсь голоси. Дивно, але голоси спочатку були тихенькими, ледь-ледь можна було їх вловити, та вони ставали все гучнішими і гучнішими. Нарешті, простір навколо Сніговичка наповнився справжнім святковим гаміром. Ще мить – і навколо Сніговичка почали з’являтись Казкові Герої, вони танцювали, стрибали, співали. Дехто бігав біля Сніговичка і усміхався. Запалали яскраві вогники на ліхтарях, яких була в Місті велика сила, заспівали невидимі сурмачі, пробуджуючи в серці Сніговичка відчуття свята, а з неба посипався густий, лапатий сніг. Сніговичок заплющив очі, а коли розплющив-то побачив просто перед Захара Степанович, завгоспа Казкового Містечка. Він усміхнувся і промовив:
- Вітаю, тебе, Сніговичку, в нашому Казковому Місті.
Сніговичок розсміявся. От і друзі знайшлись!
Розділ останній, або декілька слів на прощання
Про пана Тарнапольського
Пан Тарнопольський після того, як у нього в гостях побував Сніговичок, ще деякий час ходив по музею із гарною назвою «Старе місто» і уважно розглядав чорно-білі фотографії на стінах, на яких було зображено різноманітні житлові будівлі, дороги, вимощені бруківкою, міст і маленьку річку, величну споруду гімназії вищих наук, а також портрети різних людей, старовинні предмети. «Що ж! – подумав пан Тарнопольський, - справжнє диво – Сніговичок завітав до «Старого Міста». Пан Тарнопольскький згадав, як колись, у далекому дитинстві, теж познайомився із чемним, привітним та веселим Сніговичком. Він ще тоді захистив Сніговичка від дітлахів із сусіднього двору. Пан Тарнопольський усміхнувся і почав збиратись додому. Відвідувачів сьогодні вже напевно не буде, а йому ще треба прикрасити ялинку ...Та й гості до нього прийдуть завтра зранку - онуки...
Про Генчика Качкіна
Після зустрічі із Сніговичком Генчик Качкін теж поспішав додому. Все-таки свято Нового Року! А на нього, окрім батьків, чекає ще й маленька сестричка – Наталка. Вона дуже любила свою ляльку Агату та старшого братика. І з Жоріком та Толіком Генчик вирішив обов’язково помиритись, бо то ж друзі! Проте більше шкоди вони не робитимуть, краще зроблять щось гарне – наприклад невеличкого Сніговичка зі снігу.
Про директора Палацу Культури пана Псуйка
Пан Псуйко у гримерній Палацу культури довго обирав, який костюм йому вдягнути. Обирав прискіпливо та з увагою, але коли вдягнув костюм чемного та веселого пенсіонера, він йому так сподобався, що пан Псуйко вирішив інших костюмів не вдягати. Принаймні, на найближчий час.
Про команду «Зоряного»
Капітан Вітька та штурман Федько після відвідання планети Кришталева прийшли додому до Вітька і довго пили чай із бергамотом і згадували свою подорож. І Сніговичка. Вітька запропонував повторити подорож після святкування Нового року, а Федько сказав, що в нього є одна «непогана ідея», і якщо тітонька Вітька буде не проти (і звісно його, Федька, батьки), а вони будуть не проти, бо хлопці ж тепер є дійсно відважними, сміливими, то команда «Зоряного» ще буде мати багацько пригод.
Про Ореста паперового Долара.
Містер Орест Паперовий Долар так поспішав, що не міг зібрати свої речі. Тож коли до нього прийшли Петрик Бувайлик та Назар Назарович Затримайло і почали вимагати розкрити валізу, яку він тримав у руках, то він спочатку пручався та тупотів ногами, потім погодився, відкрив валізу і .... звідти вилетіли якійсь папірці з печатками. Петрик підхопив одного і з подивом прочитав, що Містер Орест Паперовий Долар на честь свята Нового Року вирішив подарувати дитячому садочку Пелюсточка цілу машину подарунків і солодощів і марципанів, і рахат – лукуму, і печива-розпечива, і діжку з медом. Такі солодці подарунки отримали й інші Дитячі Садочки міста. Містер Орест так цьому здивувався, що не міг сказати ані слова. Затримайло Назар Назарович похлопав його по плечу, промовив «моя школа!», розвернувся і пішов на вулицю.
Про Юрася Крапочкіна
З Юрасем сталось цього дня сталось іще одне диво. Він зайшов у свою кімнату, поклав на стола щоденника і тихенько зітхнув. Юрась згадав, який запис червоним кольором рясніє на одній із його сторінок. В цю мить щоденник зарухався і сторінки почали гортатись самі по собі. «Оце дивина!» - тільки і встиг подумати Юрась. Та найбільше здивування виникло у хлопця, коли він побачив і прочитав запис. А було у щоденнику написане наступне: «Врятував друга у скрутній ситуації, молодець!» Тепер можна і Новий Рік зустрічати!
Звичайно, ви можете поцікавитись, звідки оці всі святкові перетворення і чудасії, дива-дивні. Відповідь на це питання можна побачити на одній яскравій старовинній вітальній листівці. На ній намальовано невеличкого Сніговичка, з оченятами – вугликами, довгим червоним носом – морквою та гарною усмішкою. Ще у Сніговичка - справжні жовті черевики у жовтих черевиках та рукавиці. Поряд із Сніговичком – ялинка, і Старовинна Фортеця із Баштами, на яких грали різнокольорові прапори, і висока Вежа, і крижаний каток, і будинки з вікнами, на склі яких рясніли картини із цікавим сюжетом і, нарешті, Казкові Герої. Звісно, ця вітальна листівка є незвичною та чарівною, бо вона виконує будь-яке бажання, особливо, якщо це бажання: «Щоб всі були щасливі!».
