Сніговичок вийшов із будинку, в якому проживала вчителька Марія Григорівна, всміхнувся, бо навколо кружляли лапаті сніжинки, а Північний вітерець наспівував веселу пісеньку, та пішов по вулиці. Найцікавіше, найдивовижніше в нашій історії – це те, що Сніговичок вже тут був! Так-так. Він ще раз уважно роззирнувся навколо себе і зробив висновок, що це дійсно та сама вулиця, на якій він познайомився із мрійником та фантазером Віктором Вікторовичем Книголюбом, і не просто познайомився, а побував у нього в гостях.
І якби Сніговичок знав, що Юрась Крапочка проживає тут неподалік – він би не втратив стільки часу! Хоча з іншої сторони, якби він одразу знайшов Юрася, то не побував би на Новорічному Карнавалі, не побачив би справжнього Діда Мороза, і не поспілкувався із симпатичною вчителькою Марією Григорівною. Зненацька Сніговичок почув знайомий голос:
- Сніговичку! Привіт!
Сніговичок розвернувся і побачив Віктора Вікторовича Книголюба, який разом із своїм другом Федьком вийшов із під’їзду будинку, повз якого проходив Сніговичок.
- Давно не бачились! – додав Федько. – А ти не знайшов свого Юрася?
- Ні. Поки що не знайшов, але пошуки тривають!
- Зрозуміло.
- А ми збираємось ... – і Назар показав пальцем на небо.
- Куди? – здивувався Сніговичок.
- Ну, пам’ятаєш, ми тобі пропонували..
- А-а.- згадав Сніговичок. – В космос!
- Єгеж!
Тільки тепер Сніговичок помітив, що у хлопців замість шапок – справжні шоломи. Він звичайно не знав, що вони не були призначені для використання їх в якості елементу космічного одягу, бо найчастіше такий шолом вдягав батько Віті, коли сідав на свого старого і сердитого мотоцикла. Тож Сніговичок із повагою подивився на хлопців і подумав:
«Молодці!»
- А тітонька?
- Хо-хо! Що нам тітонька?
- Є-є.. ми домовились.
- Аякже, –підтвердив Федько.
- Ми обіцяли поводити себе чемно. Не ризикувати зайвий раз. Без потреби.
- І тітонька погодилась. Ми ж їй всієї правди не сказали..
- Половину правди..
- Четвертину.
- Точно. Головне, що вона не хвилюється.. Тобто ми так думаємо.
- До речі, Сніговичку, пропозиція залишається у силі, – сказав Вітя, - якщо хочеш.. тобто, якщо в тобі ще палає вогник мандрівника, якщо в тобі ще живе прагнення відкрити незвідані землі..
- Побачити інші світи..
- Інших людей..
- Або не зовсім людей..
- Чи взагалі не людей!
- І ти не побоїшся..
- Зв’язати свою долю...
- Із двома..
- Хоробрими..
- Сильними....
- Мужніми..
- Винахідливими...
- Астронавтами! – закінчив промову Вітя.
- То ми могли б прийняти тебе, звісно, тимчасово. Поки що.. - продовжив Федько.
- До складу нашої команди!
- Точно!
- Звісно, якщо капітан нашого корабля не буде заперечувати...
- І штурман..
- Єгеж. І штурман.
- А якщо ти покажеш, що теж...
- Хоробрий...
- Сильний...
- Мужній...
- Винахідливий...
- Астронавт!
- То ми могли б..
- Прийняти тебе на службу на наш корабель «Зоряний!»
- А це така честь!
- А що треба робити, щоб капітан і штурман не заперечували? – поцікавився Сніговичок.
- Ну..- Назар подивився на Федька. – думаю, що штурман не буде висловлюватись проти.
Федько теж кивнув Віті, а Сніговичку сказав:
- Капітан теж.
- Ну то як?
- Я...я...- Сніговичок деяку мить подумав, і вирішив, що нічого поганого в тому, що він разом із такими гарними, сильними, мужніми, винахідливими хлопцями злітає куди-небудь немає. Тому він закричав:
- Я погоджуюся!
Астронавт Сніговичок та команда “Зоряного”.
В самому куточку двору, за старенькими дерев’яними сараями, що вже помітно похилились від часу, і де було трохи простору, не заваленого ні піском, ні іншими будівничими матеріалами, під тінню старих дерев знаходилась якась загадкова споруда.
Вона була дерев’яною з рідким вкрапленням металевих листів і мала форму симетричного конусу з тонким шпилем на самій вершині.
Видно було, що цей витвір мистецтва був зроблений не руками майстра, а скоріше людиною, яку не дуже цікавив естетичний вигляд свого твору.
З конструкції де-не-де стирчали товсті іржаві цвяхи.
В деяких місцях на дерево були набиті ще дві-три дощечки.
Приблизно по центру цієї незвичайної споруди знаходилось кругле віконце. А може і не кругле.
- А це – що? – запитав Сніговичок показав пальцем на конструкцію.
- Це космічний корабель, – з гідністю відповів капітан Вітя.
- Ну, ясно. І ми зібрались...
- Та чого ж, – Вітя здвинув плечима.
- В космос. Правильно я кажу?
- Єгеж!- підтвердив Федько.
- І надовго? - засміявся Сніговичок - В космос?
- А це, Сніговичку, як вийде!
- Сніговичку, та ти не хвилюйся так! Ми ж повернемося! - вирішив заспокоїти його Вітя.
- Ну, звичайно!!
- Слухайте! – раптом промовив Сніговичок. – А ви впевненні, що мені можна .. з вами?
- Ну, не знаю, - відповів Вітя – Чесно кажучи, я не знаю, чи витримає наш корабель додаткову вагу.
Штурман «Зоряного», астронавт Федько, чи є у нас можливість для того, щоб взяти на борт ще одного астронавта?
- Штурман «Зоряного», астронавт Федько доповідає: ми можемо прийняти на борт ще одного астронавта.
За своїми технічними характеристиками „Зоряний” може прийняти на свій борт ще одного астронавта.
- Добре. Тоді..- Вітя замовк.
- Що? – запитав Сніговичок.
- Ми повинні перевірити тебе і з’ясувати, чи готовий ти до космічної подорожі.
-А не можна без перевірки?
- Вибач, Сніговичку. Не можна.
- Ну, ладно. Тоді я готовий до іспиту.
- Тоді - розпочав Вітя.
- Питання перше. З якою швидкістю рухається космічний корабель у гіперпросторі.
- Зі швидкістю світла, - навмання відповів Сніговичок.
- Правильно. Що повинен робити астронавт, якщо його корабель буде атакований у космічному просторі?
- Включити прозору захисну оболонку!
- Правильно!
- Якщо при виході з гіперпростору, координати місця призначення не відповідають тим, які визначались при зануренні у гіперпростір, що повинен робити астронавт?
- Перевірити координати та карту зоряного неба!
- Не правильно!
- Чому? - здивувався Сніговичок. Він так захопився цією грою, що відчув себе справжнім знавцем космічної справи.
- Звичайний астронавт це не може робити. Цим у нас займається капітан корабля, – з усмішкою відповів Вітя і простягнув руку.
- Вітаю, астронавте! Ви склали іспит. Можемо стартувати.
І астронавти по черзі почали залазити всередину космічного корабля „Зоряний”.
Коли Сніговичок уважно роздивився каюту, то відмітив, що вона була гарно обладнана.
Справді, все було на місці - декілька рядів різнокольорових лампочок, які весело миготіли вогниками, якесь сплетіння залізних трубочок, скляні колбочки, нарешті, три крісла. Ну, і, звичайно, невеличкий столик у стіни з монітором над ним.
- Це Центр Управління! - показав на нього Вітя. – Звідси ми здійснюємо управління кораблем.
- Дуже добре, - схвалив Сніговичок .
От що значить науково-технічний прогрес!
- А це що? - він показав на невеличкий чорний ящик, який знаходився на протилежній стороні від Центру Управління.
- Це - гіпердвигун!- з гордістю відповів Назар. – Наш власний винахід!
- Ясно. А де я буду сидіти?
- На цьому кріслі!
- Гаразд, на кріслі, так на кріслі!
- Зайняти свої місця! - скомандував капітан корабля „Зоряний” Вітя.
Команда швидко сіла на свої місця.
- Перевірка готовності до старту! Штурман космічного корабля „ Зоряний”.
-Корабель готовий до старту!
- Астронавт Сніговичок.
- Усі системи працюють нормально.
- П’ять - чотири- три – два - один. Старт.
Вітя натиснув пальцем правиці на маленьку червону кнопку, що знаходилась під монітором.
Дивно, але увесь корабель почав трішки хитатись.
Сніговичок тихенько усміхнувся.
„Ні, ці астронавти такі кумедні!
І він запитав:
- Капітане, дозвольте звернутись.
-Так, астронавте Сніговичок!
- А куди ми рухаємось? Тобто, куди летить наш космічний корабель?
- Звісно куди! В іншу галактику! – відповів капітан.
Сніговичок подивився в ілюмінатор і звичайно йому здалось, що там, назовні нічого не змінилось. Принаймні загальна картинка залишалась така сама – старе дерево, купа піску під ним, дошки, звалені під сараєм.
- Штурман космічного корабля „ Зоряний”, тримати курс на планету Кришталева.
-Слухаюсь, тримати курс на планету Кришталева.
Раптом по корпусу корабля сильно щось вдарило.
- Капітане! Тривога! - закричав астронавт Федько. - Схоже нас атакують.
Вітя підскочив до маленької залізної трубки, яка стирчала зі стіни і припав до неї одним оком:
- Капітане, нас переслідують космічні пірати.
- Чиї кораблі?
- Якщо не помиляюсь - це військова флотилія...є не можу впізнати..
- Капітане! - весело закричав астронавт Сніговичок. - Давайте включимо захисну прозору оболонку!
- Відбій, астронавте. Будемо занурюватись у гіперпростір. Приготуватись до занурення.
- Слухаюсь „приготуватись до занурення”. – Федько витягнув звідкись якийсь пристрій, в якому досвідчена людина впізнала б частину радіоприймача.
Корпус корабля ще раз затремтів від потужного удару.
- Капітане! - закричав астронавт Сніговичок. – Нас знову атакує військова флотилія.... є не можу впізнати!
- Без паніки!!! Астронавте Федько!
- „Зоряний” готовий до стрибка у гіперпростір!!!
- Починаємо стрибок!!!! Один – два!!! Готово!!!! Гіперстрибок завершено, через декілька секунд корабель вийде на орбіту планети Кришталева.
- Ух! - видохнув Вітя. - А я вже злякався. Могли цього разу....
-А що було б? - поцікавився астронавт Сніговичок
- Ну, нас могли пошкодити!!
- Або перетворити на попіл! – висловився Антон.
- Або закинути в чорну діру в інший бік галактики!
- А могли взяти і в полон. От тоді б було!
- Ну, гаразд, – зітхнув з полегшенням астронавт Сніговичок. - Добре, що ми втекли.
- Капітане, - сказав астронавт Федько. - Через декілька секунд ми на місці.
- Приготуватись до посадки!!
Корабель знову завібрував, навіть легенький удар від поштовху і той був дуже схожим на реальну посадку корабля.
Хлопці по черзі зняли шоломи.
На дитячих обличчях сяяли усмішки. Всі були задоволені.
- Планета Кришталева, - пояснив астронавт Федько спеціально для Сніговичка. - Нас повинні вже зустрічати.
- Команда „Зоряного”! - наказав капітан. –Приготуватись до виходу на Кришталеву.
На планеті їх зустрів свіжий вітерець і привітне сонечко. Було холодно.
Сніговичок вдихнув на всі легені повітря і здивовано сказав:
- Треба ж, а повітря майже таке, як у нас в місті.
- Правильно, - погодився Вітя. Майже. Але дихати їм довго не можна. Планета Кришталева дуже забруднена.
Сніговичок глянув навкруги і усміхнувся:
- А що, і місцевість дуже схожа на нашу.
Він показав правицею на скупчення стареньких сараїв, купу піску біля корабля, старий стіл, що стояв перед великим гіллястим деревом.
- Ну, звичайно, схожа!- підтвердив астронавт Федько. - У Всесвіті - міліарди планет. То чому б не бути Кришталевій схожою на нашу планету?
-„Може і так!”- подумав Сніговичок.
- Крім того, вона не просто схожа, вона майже однакова.. - продовжував Федько. - І це не суперечить ніяким космічним законам.
- Ну, якщо так..
-Штурмане! - подивіться на пошкодження „Зоряного”.
Федько витягнув із кишені ключ і пішов до правої сторони „Зоряного”.
- Доповідаю. Корабель отримав незначні пошкодження від нанесення бойового удару під час переслідування. У них занадто слабка зброя.
Сніговичок теж підійшов до корпуса і здивовано торкнувся обпаленого дерева.
Воно було ще теплим.
„Дивно”, - подумав Сніговичок.
- Як там місцеві жителі?
Штурман Федько витягнув з кишені щось схоже на мапу, уважно подивився і відповів:
- Нормально, вже йдуть.
Сніговичок усміхнувся.
Особливо смішно йому стало, коли із-за сараю з’явилось двоє маленьких хлопчиків. Сніговичок їх не знав, але це були брати-близнюки Сашко та Ігор Майданюки, які жили у будинку Віті, але у сусідньому під’їзді.
- Жителі планета Кришталева вітають Вас, мужні астронавти, що прилетіли з далекої планети Земля!
- Астронавти космічного корабля „Зоряний” вітають жителів планети Кришталева!
- Як пройшов політ?
- В цілому можна сказати, що нормально. Щоправда, на нас напали космічні....є-є не змогли впізнати і ми ледве втекли.
Брати подивились один на одного.
- Треба звернутись в Раду Ліги Дружніх Планет для того, що вона прийняла необхідне рішення.
Останнім часом випадки нападу стали дуже частими.
- Ви привезли те, що ми просили?
- Звичайно, – відповів Вітя. - Зараз я принесу.
Він заліз назад у корабель і повернувся через декілька секунд.
В руках він тримав маленьку червону коробку.
- Жителі планета Кришталева прийміть подарунок від жителів планети Земля. Тримайте, – Вітя урочисто передав коробку в руки одного з братів.
Сашко (або Ігор) обережно відкрив її і всі присутні побачили в ній щось схоже на ... компас.
- Від імені усіх жителів планета Кришталева ми оголошуємо вам подяку.
Близнюки схилили голови.
Команда „Зоряного” зробила те ж саме. Сніговичок теж приєднався до ритуалу.
- Ви врятували не одне життя. Але і ми хотіли б вам дещо подарувати.
Прийміть цей дар.
Ігор (або Сашко) простягнув руку. Вітя зробив крок вперед і взяв подарунок. На його долоні Сніговичок і всі інші побачили маленького механічного годинника.
- Як! - хлопці з Землі були вражені. - Ви даруєте нам Володаря Часу??
-Так!!
- Але ж це такий подарунок.... Йому ж немає ціни!
- Не так важлива ціна подарунка, як гості нашої планети, що до нас прибули!!
- Дякуємо і вам, жителі планета Кришталева! – зворушено відповів Вітя.
Брати кивнули і чемно сказали:
- Бажаємо вам гарного шляху.
Астронавти зайшли до космічного корабля і сіли на свої місця.
- Капітане! - звернувся до Віті астронавт Федько. - Як же це вони змогли зробити?
- Не знаю. Ну, нам же він потрібен?
- Звичайно! Але звідки вони могли дізнатись про це? - дивувався Федько.
- Ми з ними маємо багато спільного.
Сніговичок мовчки вислухав міркування хлопців і запитав:
- А що ви будете робити із Володарем Часу?
- Насправді, це не зовсім точна назва, - відповів Вітя. – За своїм призначенням це більше Змінювач Часу. А що з ним робити? Ну, так можна ж багато цікавих і потрібних речей зробити! Правильно, Федько?
- Єгеж, - підтвердив астронавт Федько. - Я, наприклад, хотів би зазирнути у майбутнє, так, років на двадцять уперед.
- Це ж навіщо? - не втримався Сніговичок.
- А подивитись, чи стану я таким самим нецікавим, як і усі дорослі. І взагалі - я не хочу ставати дорослим.
- Чому?
- Бо дорослі багато чого не помічають навколо себе. Вони ніби знаходяться в іншому світі. А мені подобається той, в якому ми існуємо. От мій старший брат, Ярослав, він був такий!
- А що, він теж літав в інший бік галактики?
- Ще як! І не лише. Він, якщо хочете знати, одного разу зумів потрапити на декілька тисяч років в минуле!
- Та невже?
- Угу. На багато - багато років в минуле. Це точно, - підтвердив Вітя.
- Так от він там хотів врятувати від пожежі якусь бібліотеку.
-І що?
- Не вийшло. Але спроба була чудова. А сестра Антона? Надька.
Вона теж мала чудові здібності!
Розповідали, що вона допомогла вилікуватись від якоїсь важкої хвороби багатьом людям. Я правильно, кажу, Вітя?
- Це було декілька років тому. Перед початком її дорослості. Тоді в Китаї багато людей захворіло. А вона змогла їм допомогти.
- А тепер і Ярослав і Надька стали дорослими і більше думають про себе, а я не хочу, - категорично заявив Федько.
- Але ти ж виростеш!
- Ні! - хитнув головою Петя. - У нас же є Володар Часу.
- Зрозуміло!
- Ладно, досить розмов. Команда, приготуватись до старту. Штурман...
- Космічний корабель „ Зоряний” готовий до старту! Тримаємо курс на планету Земля!
- Астронавт Сніговичку!
- Усі системи працюють нормально.
- Добре, - Вітя вдягнув шолом. – Приготуватись до старту...
П’ять – чотири- три- два- один. Пуск.
- Капітане,- через декілька хвилин сказав астронавт Федько. - „Зоряний” готовий до здійснення гіперстрибка!
- Добре. Приготуватись. Два-один. Пуск.
Політ проходив нормально.
За мить астронавт Федько подивився у свою трубу і радісно закричав:
- Можна приготуватись до посадки.
- Ура!! - закричав капітан Вітя.
- Ура!!! - підхопили астронавти Сніговичок та Федько, і почали підкидати свої шоломи вгору. Голосніше усіх кричав астронавт Сніговичок.
- Ну все! - сказав Вітя. - Наступного разу, ти, Федько, будеш капітаном, бо я вже останні три рази був, твоя черга.
-Добре. - охоче погодився Федько.
- А я буду старшим помічником капітана корабля, або ж штурманом! - підтримав розмову Сніговичок. – Ой! А можна я з вами ще полечу?
- Можна, - відповів Вітя. - Тільки тобі, Сніговичку, прийдеться пройти підготовку астронавта, бо ти погано почуваєшся у гіперпросторі.
- Добре. Пройду.
- Слухай, Вітя! І часто ви так подорожуєте?
- Ну, пару раз на тиждень. Ти ж бачиш, Сніговичку, яка це відповідальна справа.
- Так. – погодився Сніговичок. – А як давно ви почали це ... подорожувати?
Вітя замешкався.
- З тієї пори? як ми винайшли гіпердвигун.
- Не винайшли, а знайшли. В музеї.
- Вкрали? – злякано запитав Сніговичок.
- Та ні. Нам подарували. Щоправда, я ще хотів попросити трьохколісну циклонету з відкритим кузовом і двоциліндровим двигачем, яка колись, за переказами, належала агроному Гамбургеру, але...
Без гіпердвигуна подорожувати між планетами у галактиці неможливо.
А раніше ми в основному плавали на Летючому Корсарі у Далекі Невідомі Країни та літали на Повітряній Кулі. Теж було цікаво.
Прикро, що тебе з нами не було..
- Вітя, а що ви подарували, ну, жителям тієї планети..
- Та цеж і була частина гіпердвигуна!
- Хлопці, так це ж був...- не втримався Сніговичок.
- Компас!
- А де інша частина гіпердвигуна?
- А ось це - найголовніше! Вона ось тут! - Вітя постукав пальцем по своїй голові. - Це наша фантазія.
- Саме тому за ілюмінатором нічого не змінювалось?
- Угу.
- А не жаль було дарувати?
- Та ні, дрібниці. Їм же потрібно!! На Кришталевій планеті ще не вміють подорожувати в інші світи.
Чому б не допомогти? А потім, ми ще щось придумаємо таке!! - засміявся Вітя. – Що ж, команда «Зоряного», слухай мій наказ:
- Залишити Кімнату Центрального Управління «Зоряного».
Містер Орест Паперовий Долар
Містер Орест Паперовий Долар був засмучений. Після розмови із лейтенантом Петриком Бувайликом він почав ходити по своєму кабінету і міркувати. Щось тут не гаразд. Не так планувалося, як вийшло. Справа в тому, що містера Ореста не зовсім влаштовувало таке пограбування. Звичайно, можна припустити що пограбування взагалі його не повинно влаштовувати. А кому сподобається, що до їхнього дому ( а дзеркальний Банк містер Орест щиро вважав своєю власністю), увірвуться непрохані гості і викличуть переполох? Правильно, нікому із дбайливих господарів це не сподобається. Втім такий висновок наших міркувань зовсім не означає, що містер Орест поганий господар і не дбає про свою домівку. Якраз навпаки, він був досить ретельним, охайним і можна навіть сказати жадібним. Чому ж він спочатку зрадів пограбуванню, а тепер от почав хвилюватись? Вірогідно, містер Орест нічого не зробив, щоб допомогти лейтенанту Петрику знайти злодіїв. Виходить містер Оресту гроші не були потрібними... Невже містер Орест Паперовий Долар почав змінюватись і тепер вже його можна називати не містером Паперовим Доларом, а наприклад, «містер Орест Пусті Кишені», або ж «містер Орест Щедра Душа».
Невже цей дядечко, що колись у дитинстві забезпечував жителів міста ялинками та парасольками, тепер не турбується про свої збереження? Якраз - ні! Містер Орест навпаки ще більше турбувався про стан свого гаманця. Та останнім часом справи його йшли не дуже гарно, от і вирішив він трішки допомогти збільшенню свого капіталу . Тим більше що про поїздку до далеких країн думала не тільки злодійка - Марічка, і містер Орест Паперовий Долар..
- Все! – поставив крапку у своїх міркуваннях містер Орест. «Треба не думати, а діяти,» - ляснув він себе по кишені смокінгу, бо там лежав квиток на літак до Далекої Південної Країни.
Містера Ореста кликала в далеку дорогу подорож і можливість гарно відпочити: смачненькі напої, весела музика, терпкий смак моря та тепле сонечко. І це тоді, коли тут, в місті, падає сніг та віє північний вітерець. Романтика!
Містер Орест витягнув із сейфа невеличку валізу, відкрив її, подивився на ті скарби, що там лежали, а саме - охайно складені різнокольорові купюри. Задоволено усміхнувся. Закрив валізу і пішов вдягатись. Сів у свої шкіряне крісло. Перед довгою дорогою. І перед його очима з’явилась наступна картина:
Жовтогаряче сонце. Пісок. Блакитне море. Пальми. Купа людей лежать на пісочку. А він, містер Орест Паперовий Долар, ходить у смокінгу по пляжу. Туди-сюди. Туди-сюди. А всі присутні відпочиваючі шепочуть: « О, це містер Орест Паперовий Долар, відомий бізнесмен зі Сходу! В нього купа грошей!» Всі по черзі підбігають до Ореста, просять із ним сфотографуватись, а він же добрий, нікому не відмовляє! Хоча міг скористатись слушною нагодою, адже за таку можливість кожен бажаючий просто повинен заплатити Оресту. Та хай вже! В нього, Ореста Паперового Долара, цих грошей, як зірок на небі!
Раптом починає нав’язливо дзвонити телефон. Містера Орест деяку мить вагається: піднімати слухавку чи ні. «Підніму!» Хай всі бачать, який в нього гарнесенький телефон із чистого золота.
- Містере Орест?
Голос, який лунав із слухавки, був знайомий Оресту.
- Так, це я! – обережно відповів банкір.
- Це лейтенант Петрик Бувайлик! Ми знайшли пограбоване з вашого банку.
- Знайшли?! – вражено перепитав містер Орест. Він аж підскочив зі свого крісла. Але ж..
- Так. Знайшли. Чекайте на нас...
- Так. Добре...
Містер Орест поклав слухавку і відчайдушно затупотів ногами. Така операція зірвалась! Які були надії! Які сподівання! У-у – у ! «Як же я втомився!»
З такою думкою містер Орест Паперовий Долар гепнувся у своє шкіряне крісло. Він знову був у своєму кабінеті. А його мрії, його міраж почав поволі зникати. Спочатку за хмарами заховалось жовтогаряче сонце, зникли пісок та пальми, почало висихати блакитне море...
«Ні! Цього не може бути» - захвилювався містер Орест Паперовий Долар. «Байдуже, що вони там знайшли, в мене ж є квиток»
