Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2533
Творів: 45668
Рецензій: 89356

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Казка

Пригоди Сніговичка (23-25)

© Олексій Тимошенко, 16-05-2008
Зустріч із Астронавтами

Сніговичок  вийшов із будинку, в якому проживала вчителька Марія Григорівна, всміхнувся, бо навколо кружляли лапаті сніжинки, а  Північний  вітерець наспівував веселу пісеньку, та  пішов по вулиці. Найцікавіше, найдивовижніше   в нашій історії – це те, що Сніговичок вже тут був! Так-так. Він ще раз  уважно роззирнувся навколо себе і зробив висновок, що це дійсно  та сама вулиця, на якій він познайомився із  мрійником та фантазером Віктором Вікторовичем Книголюбом, і не просто познайомився, а побував у нього в гостях.
І якби Сніговичок знав, що Юрась Крапочка проживає тут неподалік – він би не втратив стільки часу! Хоча з іншої сторони, якби він одразу знайшов Юрася, то не побував би на Новорічному Карнавалі, не побачив  би справжнього Діда Мороза, і не поспілкувався із симпатичною вчителькою Марією Григорівною. Зненацька Сніговичок почув знайомий голос:
- Сніговичку! Привіт!
Сніговичок розвернувся і побачив  Віктора Вікторовича Книголюба, який разом із своїм другом Федьком вийшов із під’їзду будинку, повз якого проходив  Сніговичок.
- Давно не бачились! – додав Федько. – А ти не  знайшов свого Юрася?
- Ні. Поки що  не знайшов, але пошуки тривають!
- Зрозуміло.
- А ми збираємось ... – і  Назар показав пальцем на небо.
- Куди? –  здивувався Сніговичок.
- Ну, пам’ятаєш, ми  тобі пропонували..
- А-а.- згадав Сніговичок. – В космос!
- Єгеж!
Тільки тепер Сніговичок помітив, що у хлопців замість шапок – справжні шоломи.  Він звичайно не знав, що  вони не були призначені для використання їх в якості елементу космічного одягу, бо найчастіше такий шолом вдягав  батько Віті, коли  сідав на свого старого і сердитого мотоцикла.  Тож Сніговичок із повагою подивився на хлопців і подумав:
«Молодці!»
- А  тітонька?
-   Хо-хо! Що нам тітонька?
- Є-є.. ми домовились.
- Аякже, –підтвердив Федько.
- Ми обіцяли  поводити себе чемно. Не ризикувати зайвий раз. Без потреби.
- І тітонька погодилась. Ми ж їй всієї правди не сказали..
- Половину правди..
- Четвертину.
- Точно. Головне, що вона не хвилюється.. Тобто ми так думаємо.
- До речі, Сніговичку, пропозиція залишається  у силі, – сказав Вітя, - якщо хочеш.. тобто, якщо в тобі  ще палає вогник мандрівника, якщо в тобі  ще живе прагнення  відкрити незвідані землі..
- Побачити інші світи..
- Інших людей..
- Або не зовсім людей..
- Чи взагалі не людей!
- І ти не побоїшся..
- Зв’язати свою долю...
- Із двома..
- Хоробрими..
- Сильними....
- Мужніми..
- Винахідливими...
- Астронавтами! – закінчив промову Вітя.
- То ми могли б прийняти тебе, звісно, тимчасово. Поки що.. - продовжив Федько.
- До складу нашої команди!  
- Точно!
-  Звісно, якщо капітан нашого корабля не буде заперечувати...
- І штурман..
- Єгеж. І штурман.
- А якщо ти покажеш, що теж...
- Хоробрий...
- Сильний...
- Мужній...
- Винахідливий...
- Астронавт!
- То ми могли б..
- Прийняти тебе на службу на наш корабель «Зоряний!»
- А це  така честь!
- А що треба робити, щоб капітан і штурман не заперечували? – поцікавився Сніговичок.
- Ну..- Назар подивився на Федька. – думаю, що штурман не буде висловлюватись проти.
Федько теж кивнув Віті, а Сніговичку сказав:
- Капітан теж.
- Ну то як?
- Я...я...- Сніговичок  деяку мить подумав,  і  вирішив, що нічого поганого в тому, що він разом із такими гарними, сильними, мужніми,  винахідливими  хлопцями злітає куди-небудь  немає. Тому він закричав:
- Я погоджуюся!    

Астронавт  Сніговичок   та    команда  “Зоряного”.

В самому куточку  двору,  за  старенькими  дерев’яними  сараями, що вже помітно  похилились від  часу, і де   було  трохи   простору, не  заваленого ні  піском,  ні  іншими  будівничими  матеріалами,   під  тінню  старих  дерев знаходилась якась  загадкова  споруда.

Вона була   дерев’яною  з рідким  вкрапленням  металевих  листів і   мала  форму   симетричного конусу  з  тонким   шпилем  на самій  вершині.
Видно було, що   цей  витвір  мистецтва  був зроблений  не  руками  майстра, а  скоріше  людиною, яку  не  дуже  цікавив естетичний  вигляд  свого  твору.
З конструкції   де-не-де  стирчали   товсті   іржаві    цвяхи.  
В деяких  місцях   на   дерево були  набиті ще  дві-три дощечки.
Приблизно  по  центру  цієї  незвичайної споруди  знаходилось  кругле  віконце. А може і не кругле.
-  А  це – що? – запитав Сніговичок  показав  пальцем на  конструкцію.
- Це  космічний  корабель, – з  гідністю відповів  капітан Вітя.
- Ну, ясно. І  ми зібрались...
- Та  чого ж, – Вітя   здвинув  плечима.
- В  космос. Правильно  я кажу?
- Єгеж!-   підтвердив  Федько.
- І надовго? -  засміявся Сніговичок  -  В  космос?
-  А  це, Сніговичку,  як  вийде!
- Сніговичку, та  ти  не  хвилюйся  так! Ми ж  повернемося! - вирішив  заспокоїти   його Вітя.
-  Ну, звичайно!!
-  Слухайте! – раптом  промовив  Сніговичок. – А ви впевненні, що мені можна .. з вами?
- Ну,  не знаю, -   відповів Вітя – Чесно кажучи, я  не  знаю,  чи  витримає наш  корабель  додаткову  вагу.  
Штурман «Зоряного», астронавт Федько,  чи  є   у нас  можливість  для  того,  щоб    взяти на  борт ще  одного  астронавта?
- Штурман «Зоряного», астронавт Федько  доповідає: ми   можемо прийняти  на  борт    ще  одного  астронавта.
За  своїми   технічними  характеристиками „Зоряний”  може  прийняти  на свій  борт  ще одного астронавта.
- Добре. Тоді..-  Вітя  замовк.
- Що? – запитав Сніговичок.
- Ми  повинні  перевірити  тебе  і  з’ясувати,  чи  готовий  ти  до   космічної  подорожі.
-А  не  можна  без  перевірки?
- Вибач,  Сніговичку. Не  можна.
- Ну, ладно.  Тоді  я   готовий  до  іспиту.
-  Тоді  -  розпочав  Вітя.
-  Питання  перше.  З  якою  швидкістю  рухається   космічний  корабель  у  гіперпросторі.
- Зі  швидкістю  світла, -  навмання  відповів Сніговичок.
-  Правильно. Що  повинен  робити  астронавт, якщо  його  корабель  буде  атакований  у  космічному  просторі?
- Включити  прозору захисну  оболонку!
-  Правильно!
-  Якщо  при  виході  з  гіперпростору,  координати  місця  призначення  не  відповідають тим,  які визначались  при   зануренні  у  гіперпростір, що    повинен  робити   астронавт?
- Перевірити  координати  та  карту  зоряного  неба!
- Не  правильно!
- Чому?  -  здивувався  Сніговичок.  Він  так  захопився  цією грою, що відчув  себе  справжнім  знавцем  космічної  справи.
- Звичайний  астронавт  це  не може  робити.  Цим  у нас займається капітан  корабля, – з  усмішкою  відповів Вітя і  простягнув руку.
- Вітаю,  астронавте! Ви  склали  іспит. Можемо стартувати.
І  астронавти   по  черзі  почали залазити  всередину  космічного   корабля  „Зоряний”.
Коли  Сніговичок  уважно  роздивився  каюту,  то відмітив,  що  вона  була   гарно обладнана.

Справді, все    було  на  місці  -  декілька  рядів   різнокольорових  лампочок, які    весело миготіли  вогниками, якесь  сплетіння  залізних  трубочок,  скляні  колбочки,  нарешті,  три  крісла. Ну, і, звичайно,  невеличкий  столик  у стіни  з  монітором  над  ним.
- Це  Центр Управління! -  показав  на  нього  Вітя. – Звідси  ми  здійснюємо  управління кораблем.
-  Дуже  добре, - схвалив Сніговичок .
  От що  значить  науково-технічний прогрес!
- А  це  що? -  він  показав на  невеличкий чорний  ящик, який    знаходився на  протилежній  стороні від   Центру  Управління.
- Це -  гіпердвигун!- з  гордістю відповів Назар. – Наш  власний  винахід!
- Ясно.  А  де  я  буду  сидіти?
- На  цьому  кріслі!
-  Гаразд,  на  кріслі, так на  кріслі!
-  Зайняти свої  місця! -  скомандував  капітан  корабля „Зоряний”  Вітя.
Команда  швидко сіла   на  свої  місця.
- Перевірка  готовності  до старту! Штурман  космічного  корабля  „ Зоряний”.
-Корабель  готовий  до старту!
- Астронавт Сніговичок.
- Усі  системи  працюють  нормально.
-  П’ять - чотири- три – два - один. Старт.
Вітя   натиснув пальцем правиці  на  маленьку  червону   кнопку,  що  знаходилась  під  монітором.  
Дивно,  але  увесь   корабель  почав   трішки  хитатись.  
Сніговичок  тихенько  усміхнувся.
„Ні, ці  астронавти  такі  кумедні!
І він   запитав:
- Капітане, дозвольте  звернутись.
-Так, астронавте Сніговичок!
- А  куди ми  рухаємось? Тобто,  куди  летить наш космічний  корабель?
- Звісно  куди! В іншу  галактику! – відповів  капітан.
Сніговичок  подивився  в  ілюмінатор і  звичайно  йому   здалось, що  там,  назовні  нічого  не  змінилось.  Принаймні  загальна  картинка     залишалась  така сама – старе  дерево,  купа  піску  під  ним,  дошки,  звалені   під  сараєм.
- Штурман космічного корабля „ Зоряний”,  тримати  курс на  планету  Кришталева.
-Слухаюсь,  тримати курс  на  планету  Кришталева.
Раптом  по    корпусу  корабля  сильно  щось  вдарило.
- Капітане! Тривога!  -  закричав  астронавт  Федько. -  Схоже  нас  атакують.
Вітя  підскочив  до  маленької   залізної  трубки,  яка  стирчала  зі  стіни і  припав  до  неї  одним  оком:
- Капітане,  нас  переслідують  космічні  пірати.
- Чиї  кораблі?
- Якщо не помиляюсь - це  військова  флотилія...є не можу впізнати..
- Капітане! -  весело  закричав   астронавт  Сніговичок. -  Давайте  включимо  захисну    прозору оболонку!
- Відбій,  астронавте. Будемо  занурюватись у  гіперпростір. Приготуватись до  занурення.
-  Слухаюсь  „приготуватись  до  занурення”. – Федько  витягнув  звідкись  якийсь  пристрій, в якому досвідчена людина впізнала б  частину    радіоприймача.
Корпус  корабля  ще  раз  затремтів від  потужного  удару.

-  Капітане! -  закричав  астронавт Сніговичок.  – Нас  знову  атакує  військова  флотилія.... є  не можу впізнати!
-  Без  паніки!!! Астронавте  Федько!
- „Зоряний” готовий  до  стрибка у  гіперпростір!!!
-  Починаємо  стрибок!!!!  Один – два!!!  Готово!!!! Гіперстрибок  завершено, через  декілька  секунд  корабель    вийде  на  орбіту  планети Кришталева.
- Ух! -  видохнув  Вітя. - А  я  вже  злякався.  Могли  цього  разу....
-А що  було  б? -  поцікавився  астронавт Сніговичок
-  Ну,  нас  могли  пошкодити!!
- Або  перетворити  на  попіл! – висловився  Антон.
- Або  закинути в  чорну діру  в інший бік  галактики!
- А  могли  взяти  і  в полон. От  тоді  б  було!
-  Ну, гаразд,  –   зітхнув  з   полегшенням  астронавт Сніговичок.  -  Добре, що  ми    втекли.
-  Капітане, - сказав   астронавт  Федько. - Через  декілька  секунд  ми  на  місці.
-  Приготуватись  до   посадки!!
Корабель  знову  завібрував, навіть  легенький  удар  від  поштовху  і  той  був  дуже   схожим  на   реальну  посадку  корабля.

Хлопці    по  черзі  зняли   шоломи.

На  дитячих  обличчях   сяяли  усмішки.  Всі  були  задоволені.
- Планета  Кришталева, -  пояснив   астронавт Федько  спеціально для  Сніговичка. -  Нас   повинні  вже   зустрічати.
- Команда  „Зоряного”! -  наказав  капітан.  –Приготуватись  до   виходу  на    Кришталеву.
На  планеті  їх  зустрів   свіжий  вітерець  і  привітне   сонечко. Було холодно.
Сніговичок   вдихнув   на всі  легені  повітря  і  здивовано  сказав:
- Треба ж,  а повітря  майже  таке, як  у  нас в місті.
- Правильно, -  погодився  Вітя. Майже.  Але  дихати їм  довго  не  можна.   Планета  Кришталева  дуже  забруднена.
Сніговичок глянув  навкруги і  усміхнувся:
- А що,  і  місцевість  дуже  схожа  на  нашу.
Він   показав  правицею на  скупчення  стареньких  сараїв,  купу  піску   біля  корабля, старий стіл,  що  стояв   перед  великим гіллястим деревом.
- Ну, звичайно, схожа!-  підтвердив астронавт Федько. -  У  Всесвіті -   міліарди  планет. То   чому б  не  бути  Кришталевій  схожою  на   нашу   планету?
-„Може і так!”-  подумав  Сніговичок.
-  Крім  того,   вона  не  просто  схожа,  вона   майже  однакова.. -  продовжував Федько. -  І  це  не   суперечить  ніяким   космічним  законам.
- Ну, якщо  так..
-Штурмане! -  подивіться  на  пошкодження „Зоряного”.
Федько   витягнув  із  кишені  ключ  і  пішов  до   правої  сторони  „Зоряного”.
-  Доповідаю. Корабель  отримав  незначні пошкодження від  нанесення  бойового  удару  під  час  переслідування.  У  них  занадто  слабка  зброя.
Сніговичок теж  підійшов  до  корпуса і  здивовано  торкнувся  обпаленого  дерева.
Воно  було  ще   теплим.
„Дивно”, -  подумав   Сніговичок.
- Як   там  місцеві  жителі?
Штурман Федько  витягнув  з    кишені  щось  схоже  на  мапу,  уважно  подивився   і  відповів:
- Нормально,  вже   йдуть.
Сніговичок  усміхнувся.
Особливо  смішно  йому  стало, коли із-за   сараю  з’явилось  двоє    маленьких  хлопчиків. Сніговичок  їх не   знав, але це  були  брати-близнюки Сашко   та  Ігор  Майданюки, які  жили    у  будинку Віті, але у сусідньому   під’їзді.
- Жителі   планета  Кришталева  вітають  Вас,  мужні  астронавти, що  прилетіли  з  далекої  планети Земля!
- Астронавти космічного  корабля  „Зоряний”  вітають   жителів  планети  Кришталева!
- Як  пройшов  політ?
- В  цілому  можна  сказати,  що  нормально.  Щоправда,  на  нас  напали   космічні....є-є не змогли впізнати і ми ледве  втекли.
Брати  подивились   один   на  одного.
- Треба звернутись  в   Раду   Ліги Дружніх  Планет  для  того,  що   вона  прийняла  необхідне  рішення.
Останнім  часом  випадки   нападу  стали  дуже    частими.
- Ви  привезли те,  що  ми  просили?
- Звичайно, – відповів  Вітя.  -  Зараз  я принесу.
Він  заліз  назад  у   корабель  і  повернувся  через   декілька      секунд.
В   руках  він  тримав   маленьку  червону   коробку.
- Жителі планета   Кришталева прийміть  подарунок   від  жителів   планети Земля.  Тримайте,  – Вітя  урочисто  передав   коробку   в  руки  одного  з  братів.
Сашко (або  Ігор)   обережно   відкрив  її  і  всі  присутні  побачили  в   ній  щось   схоже на ... компас.
-  Від  імені   усіх   жителів  планета  Кришталева  ми  оголошуємо вам  подяку.
Близнюки   схилили  голови.
Команда   „Зоряного” зробила   те  ж  саме. Сніговичок теж приєднався  до ритуалу.
- Ви  врятували не  одне  життя. Але  і  ми  хотіли  б   вам  дещо  подарувати.
Прийміть  цей  дар.
Ігор (або  Сашко) простягнув  руку.  Вітя зробив крок вперед і взяв подарунок. На  його долоні  Сніговичок  і всі інші побачили   маленького механічного  годинника.
- Як! -  хлопці з  Землі  були   вражені. - Ви  даруєте  нам  Володаря  Часу??
-Так!!      
-  Але   ж  це   такий   подарунок....  Йому  ж  немає  ціни!
-  Не  так  важлива  ціна  подарунка,  як  гості  нашої   планети,  що  до  нас  прибули!!
-  Дякуємо  і вам,  жителі  планета  Кришталева! – зворушено відповів Вітя.
Брати  кивнули  і  чемно сказали:
- Бажаємо  вам  гарного  шляху.
Астронавти   зайшли  до  космічного  корабля і   сіли  на свої  місця.
- Капітане! -  звернувся  до  Віті  астронавт Федько. -  Як  же   це  вони   змогли  зробити?
-  Не  знаю. Ну,  нам  же  він  потрібен?
- Звичайно! Але   звідки  вони  могли  дізнатись  про  це? -  дивувався  Федько.
- Ми  з  ними  маємо  багато  спільного.
Сніговичок  мовчки  вислухав   міркування   хлопців  і   запитав:
- А  що    ви   будете  робити  із  Володарем Часу?
- Насправді, це  не зовсім  точна  назва,  -  відповів Вітя. – За своїм  призначенням  це  більше  Змінювач  Часу. А що  з  ним  робити? Ну,   так  можна  ж  багато  цікавих і потрібних  речей  зробити!  Правильно, Федько?
- Єгеж,  -  підтвердив астронавт Федько. -  Я,  наприклад,  хотів  би  зазирнути  у  майбутнє,  так,   років  на  двадцять  уперед.
- Це  ж  навіщо? -  не  втримався Сніговичок.
- А  подивитись,  чи  стану  я   таким   самим  нецікавим,  як  і усі  дорослі. І   взагалі - я  не  хочу  ставати  дорослим.
- Чому?
-  Бо  дорослі  багато  чого  не  помічають   навколо  себе.  Вони    ніби  знаходяться  в  іншому   світі. А  мені  подобається   той,   в  якому  ми   існуємо. От  мій   старший  брат,  Ярослав,   він  був  такий!
- А  що, він  теж  літав  в  інший  бік галактики?
- Ще  як!  І  не   лише. Він, якщо  хочете  знати,    одного  разу  зумів  потрапити   на  декілька  тисяч  років  в минуле!
- Та     невже?
-  Угу.  На  багато -  багато  років в минуле. Це  точно, -  підтвердив  Вітя.
- Так  от він   там  хотів  врятувати  від  пожежі  якусь  бібліотеку.
-І  що?
-  Не  вийшло.  Але   спроба  була   чудова.  А  сестра Антона? Надька.
Вона  теж    мала  чудові   здібності!
Розповідали,  що   вона  допомогла  вилікуватись  від  якоїсь   важкої  хвороби  багатьом  людям. Я правильно,  кажу,  Вітя?
-  Це  було    декілька  років  тому. Перед  початком  її    дорослості.  Тоді  в Китаї   багато  людей  захворіло.  А вона  змогла  їм  допомогти.
- А  тепер  і Ярослав і  Надька  стали  дорослими  і  більше  думають  про себе,  а  я  не  хочу, -  категорично  заявив  Федько.
- Але   ти  ж  виростеш!
- Ні! -  хитнув  головою  Петя. -  У  нас  же  є  Володар  Часу.
-  Зрозуміло!
- Ладно,  досить  розмов. Команда,  приготуватись   до старту. Штурман...
- Космічний  корабель „  Зоряний”  готовий  до старту! Тримаємо курс  на  планету  Земля!
-  Астронавт Сніговичку!
- Усі системи  працюють  нормально.
- Добре, -  Вітя  вдягнув  шолом. – Приготуватись  до  старту...
П’ять – чотири- три- два- один. Пуск.

-  Капітане,-  через  декілька  хвилин   сказав   астронавт  Федько. -  „Зоряний”    готовий  до  здійснення  гіперстрибка!
- Добре. Приготуватись. Два-один.  Пуск.
Політ  проходив  нормально.
За мить астронавт  Федько   подивився  у  свою  трубу і    радісно  закричав:
- Можна  приготуватись  до  посадки.
-  Ура!! -  закричав  капітан Вітя.
-  Ура!!!  -  підхопили    астронавти  Сніговичок  та  Федько,  і  почали  підкидати  свої  шоломи  вгору. Голосніше  усіх  кричав  астронавт  Сніговичок.
- Ну все! -  сказав  Вітя. -  Наступного  разу,  ти, Федько, будеш  капітаном,  бо я  вже    останні  три  рази був,  твоя   черга.
-Добре. -  охоче погодився  Федько.
- А  я  буду   старшим  помічником   капітана  корабля, або ж штурманом! -    підтримав  розмову Сніговичок. – Ой! А можна  я  з  вами ще    полечу?
-  Можна, - відповів  Вітя. -  Тільки  тобі, Сніговичку,  прийдеться  пройти  підготовку   астронавта,  бо  ти  погано  почуваєшся  у  гіперпросторі.
- Добре.  Пройду.
-  Слухай, Вітя! І  часто  ви  так  подорожуєте?
- Ну,  пару   раз  на  тиждень.  Ти ж  бачиш, Сніговичку,  яка   це  відповідальна   справа.
- Так. – погодився  Сніговичок. – А  як  давно  ви  почали  це ...  подорожувати?
Вітя    замешкався.
-  З  тієї  пори? як  ми  винайшли  гіпердвигун.
- Не винайшли, а знайшли. В музеї.
- Вкрали? – злякано запитав Сніговичок.
- Та ні. Нам подарували. Щоправда, я ще хотів попросити трьохколісну циклонету з відкритим кузовом і двоциліндровим  двигачем, яка  колись, за переказами, належала агроному Гамбургеру, але...
Без    гіпердвигуна   подорожувати  між    планетами   у  галактиці  неможливо.
А  раніше ми  в  основному    плавали  на  Летючому Корсарі  у  Далекі Невідомі Країни  та  літали  на  Повітряній  Кулі. Теж  було  цікаво.
Прикро,  що  тебе з  нами  не  було..
- Вітя, а що ви  подарували,  ну,    жителям   тієї  планети..
- Та   цеж   і була  частина    гіпердвигуна!
- Хлопці,  так   це  ж  був...-  не  втримався Сніговичок.
- Компас!
- А  де   інша  частина  гіпердвигуна?
- А  ось  це  -  найголовніше! Вона  ось тут! -   Вітя  постукав  пальцем  по   своїй    голові. - Це наша фантазія.
-  Саме  тому  за   ілюмінатором  нічого не  змінювалось?
-  Угу.
-  А  не  жаль було  дарувати?
- Та  ні,  дрібниці. Їм  же  потрібно!!  На  Кришталевій  планеті  ще не   вміють    подорожувати  в  інші світи.
Чому  б  не  допомогти? А  потім,  ми  ще  щось  придумаємо таке!! -   засміявся  Вітя. – Що ж, команда «Зоряного», слухай мій наказ:
- Залишити Кімнату Центрального Управління «Зоряного».

Містер Орест Паперовий Долар  

Містер Орест Паперовий Долар  був засмучений. Після розмови із лейтенантом  Петриком Бувайликом  він почав ходити по своєму кабінету  і міркувати. Щось тут не гаразд. Не так планувалося, як вийшло.  Справа в тому, що  містера Ореста не зовсім влаштовувало таке пограбування. Звичайно, можна припустити що пограбування взагалі його  не повинно влаштовувати. А кому сподобається, що до їхнього дому ( а дзеркальний Банк містер Орест щиро вважав своєю власністю), увірвуться непрохані гості  і викличуть переполох? Правильно, нікому із дбайливих господарів це не сподобається. Втім такий висновок наших міркувань зовсім не означає, що містер Орест поганий господар і не дбає про свою домівку. Якраз навпаки, він був досить ретельним, охайним і можна навіть сказати жадібним. Чому ж він спочатку зрадів пограбуванню, а тепер от почав хвилюватись?  Вірогідно, містер  Орест   нічого не зробив, щоб  допомогти лейтенанту  Петрику знайти злодіїв.  Виходить містер Оресту  гроші не були потрібними... Невже містер Орест  Паперовий Долар  почав змінюватись і тепер вже  його можна називати не містером  Паперовим Доларом, а наприклад, «містер Орест Пусті Кишені», або ж «містер Орест  Щедра Душа».
Невже цей дядечко, що колись у дитинстві забезпечував жителів міста ялинками та парасольками, тепер  не турбується про свої  збереження? Якраз - ні!  Містер  Орест навпаки ще більше турбувався про стан свого гаманця. Та останнім часом  справи його йшли не дуже гарно, от і вирішив він  трішки допомогти збільшенню свого капіталу . Тим більше що про поїздку до далеких країн  думала не тільки злодійка - Марічка, і містер Орест Паперовий Долар..
- Все! – поставив крапку у своїх міркуваннях містер Орест. «Треба не думати, а діяти,» - ляснув він себе по  кишені смокінгу, бо там  лежав квиток на літак до Далекої Південної Країни.
Містера Ореста кликала  в далеку дорогу подорож  і можливість гарно відпочити:   смачненькі напої, весела музика, терпкий смак моря та  тепле сонечко. І це тоді, коли тут, в місті,  падає сніг та віє північний вітерець. Романтика!
Містер Орест витягнув  із сейфа невеличку валізу, відкрив її, подивився на  ті скарби, що там лежали, а саме - охайно складені різнокольорові купюри. Задоволено усміхнувся. Закрив валізу і пішов вдягатись. Сів у свої шкіряне крісло. Перед довгою дорогою. І перед його очима з’явилась  наступна  картина:
Жовтогаряче сонце. Пісок.  Блакитне море. Пальми. Купа людей  лежать на пісочку.  А він, містер Орест Паперовий Долар, ходить у смокінгу по пляжу. Туди-сюди. Туди-сюди. А всі присутні відпочиваючі шепочуть: « О, це містер Орест Паперовий Долар, відомий бізнесмен зі Сходу! В нього купа грошей!» Всі  по черзі підбігають до Ореста, просять із ним сфотографуватись, а він  же добрий, нікому не відмовляє! Хоча міг  скористатись слушною нагодою, адже за таку можливість кожен бажаючий просто повинен заплатити Оресту. Та хай вже! В нього, Ореста Паперового  Долара, цих  грошей, як зірок на небі!
Раптом  починає нав’язливо дзвонити телефон. Містера Орест  деяку мить вагається: піднімати слухавку чи ні. «Підніму!»  Хай всі бачать, який в нього гарнесенький телефон із чистого золота.
- Містере Орест?
Голос, який лунав із слухавки, був знайомий  Оресту.
- Так, це я! – обережно відповів банкір.
- Це лейтенант Петрик Бувайлик!  Ми знайшли пограбоване з вашого банку.
- Знайшли?! – вражено перепитав містер Орест. Він аж підскочив зі свого крісла.  Але ж..
- Так. Знайшли. Чекайте на нас...
- Так. Добре...
Містер Орест  поклав слухавку і відчайдушно затупотів ногами. Така операція зірвалась! Які були надії! Які сподівання! У-у – у ! «Як же я втомився!»
З такою думкою містер Орест Паперовий Долар гепнувся у своє шкіряне крісло. Він знову був у своєму кабінеті. А  його мрії, його міраж почав поволі зникати.  Спочатку за хмарами заховалось жовтогаряче сонце, зникли пісок та пальми, почало висихати блакитне море...
«Ні! Цього не може бути» - захвилювався містер Орест Паперовий Долар. «Байдуже, що вони там знайшли, в мене ж є квиток»


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.0887739658356 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …
«Сліпі убивці» вигаданих і справжніх світів
«Сліпий убивця» Марґарет Етвуд — приклад «шизофренічного» наративу, у якому один герой розпадається …