Дон Педро, дитя українських емігрантів, народився і виріс у Бразилії і якщо не брати до уваги його перебування в Ітоні, де він здобував вищу освіту, то ніякої іншої країни, окрім Бразилії він не бачив.
У Бразилії він заробив свій перший мільйон, у Бразилії примножив свій статок до п'я… та зрештою не будемо лічити гроші у чужій кишені. Зауважимо тільки, що Бразилія дона Педро не ображала і бідувати не давала. Та незважаючи на це, за батьківщину наш Дон мав все ж таки неньку Україну. Переоповідки ріднею розказів пращурів про страждальну, героїчну, нескорену Україну, накладали в мрійливій уяві Дона звабливо-таємничий флер на цю далеку і недосяжну країну нащадком якої себе і відчував. Отаке довге речення було потрібне для того, щоб висловити неосяжну любов до батьківщини, яку трепетно ніс у своєму серці дон Педро.
Іноді довго омріяні сподівання справджуються. І дон Педро нарешті не тільки духом, а й тілом зміг повернутись на землю своїх предків.
Як людина ґрунтовна він з великою сумлінністю почав вивчати звичаї новоявлених співвітчизників. Його цікавило все, політика, устрій, мистецтво. Не оминув дон Педро і словесність.
Дуже ретельно знайомився з усілякими новинками української літератури, загальна назва якої на його смак звучала не зовсім благозвучне: «укрсучліт».
З метою якнайбільш детального вивчення дон Педро підключився до Інтернету і між іншим записався на ГАКу.
З двадцятої до двадцять першої години він присвячував себе тому, що читав усі твори, рекомендовані сайтом, а потім вивчав і рецензії до них.
Після прочитаного «JOKER & LOCK. JOKER THE LOKI. JOKER THE LOCK» МАРІАНИ МАЛІНОЇ, він за звичкою перейшов до відгуків.
Незрозуміло чому, але його раптом схвилювали репліки пані Noelle Daath. Вони нагадали йому безапеляційні судження колишньої дружини, з якою, дякувати богу він швиденько розлучився.
«Я, до речі, змовчала, що містерія - то одне, а Аркан - то трошки інше.» − заявила у коментарі пані Noelle, не здогадуючись, що робить у ту мить дві справи: просвіщає інетівську спільноту і дивує дона Педро, бо до цього він вважав, що така войовнича категоричність притаманна лише його бувшій.
«Мовчала б і далі, − пробурмотів дон Педро, бо пам'ять підказувала йому іншу відповідь.
Але бажаючи бути справедливим і сподіваючись на свою пам'ять, яка за роки перебування дона Педро в Бразилії та спілкування його з «дикими обізянами» могла трохи розслабитись, він потягнувся до словників. Почитав, покрутив головою, та й усівся за комп'ютер, у свою чергу просвіщати введену кимсь у оману бідолашну пані Noelle.
«Містерія, − вивів на моніторі, − гр.mysterion тайна, таїнство.
Аркан − лат. Arcanum, тайна.
Невже Ви і зараз відчуваєте різницю? Тобто, якщо сприймати на слух, то безперечно ви маєте слушність, і ніхто заперечувати Вам не буде…»
Дон Педро був завжди ґречний із жінками, і дуже боявся хоча б чимось, хай навіть ненароком образити прекрасну стать. У дитинстві він якось спитав гувернера, чому жінок так називають, адже прекрасних про між ними не так і багато. Гувернер почав здалеку. На третій годині розповіді він дійшов тільки до Петрарки і не збирався на цьому зупинятись. Екскурс тягнувся далі.
Відтоді дон Педро зарікся піддавати сумніву все, що стосувалось жінок. Та недовге подружнє життя трохи послабило цей зарок.
« …Адже грецька і латина то різні мови, це безперечний факт, − продовжував писати ніким не стримуваний дон Педро − Та боюсь, у дискусії в якій Ви брали участь малось на увазі не звучання цих слів, яке, ще раз підкреслю, безумовне різне, а смислове їх значення. Далі Ви пишете, цитую:
«Іще одне зауваження: якщо вже пані Маліній настільки чужа кабалістика, чому в своєму творі вона використовує символіку Таро? Це ж уже еклектика. Причому свідома» »
Дон Педро з рецензій повернувся до твору М.М., перечитав його, потім не полінувавшись витягнув із потаємної шухлядки карти Таро, уважно передивився всю колоду, але якоїсь там використаної у творі символіки не знайшов.
Хіба що аркан дванадцятий, де життєрадісний Шут висів догори дрига, зігнув одну ногу, наче збираючись танцювати гопака, трохи нагадував про того нещасного сплячого бідолаху, котрий був прикутий до трьох світів, та ще й розіп'ятий на дереві. Знизавши плечима, дон Педро знов приступив до написання:
«Я, даруйте не зовсім розумію, чому людині, що чужається кабалістики не використовувати символіку ТАРО? Це правило таке? Щось погане скоїться? Чи Ви вважаєте, що ці речі з'єднанні? Невже Таро може існувати лише у парі з кабалістикою, а без неї являти собою чужерідний елемент. За Вашою логікою, циганки не мали б права гадати на картах тільки тому, що їм не те що чужа кабалістика, а вони й гадки не мають що воно таке.
І чому свідоме чи не свідоме використання еклектики Ви вважаєте за щось негарне? Можливо, я щось не так зрозумів, тож дозвольте запитати, що за значення ви вкладаєте у це слово? Бо як на мене, це довільний вибір стилістичного оформлення, поєднання різнорідних стилевих елементів. Декоративна таріль на стіні буде свого роду символізувати еклектику, вона ж бо використовується не за призначенням! Та незважаючи на це дуже доречно може вписуватись у інтер’єр.
Дон Педро писав і відчував себе все більш розкутим. Спілкування, хай навіть одностороннє приносило втіху.
«…деякі не дуже чесні ідеологи, не дуже інтернаціональних організацій починають примусово мішати в одну кучу слов’янську та «арійську» міфологію.», − продовжував цитувати він.
«І знову мене дивує деяка алогічність Ваших думок, − відповідав на ним же наведене, − бо якщо ці ідеологи не дуже інтернаціональні, то навіщо ж їм мішати різні міфології в одну купу? По-моєму, це, навпаки свідчить про велику інтернаціональність ідеологів, хай навіть і не дуже чесних, на вашу думку.
Також незрозуміло відносно кого чи відносно чого застосовано слово «примусово». Хтось сильно пручався? Не хотів мішати? Декілька чесних ідеологів? А іншим повикручували руки і вони були змушені зрадити своїм принципам і стати не дуже чесними?»
Вдоволений дон Педро у захваті від своєї дотепності потер долоні, та приступив до слідуючого аналізу.
«Інет – то великий брехун. В ньому є все, в тому числі і неперевірені історичні теорії. Щодо “Влєс-книги” і досі не вщухають суперечки, фальшивка це чи ні...»
«Ще одна книга, з якою я не знайомий», − зітхнув про себе дон Педро, відчуваючи себе невігласом. Приготувався читати далі, але тут великий годинник у холі пробив дев'ять разів.
Пора закінчувати спілкування, та готуватись до сну. Педантичний дон Педро не збирався міняти режим навіть і заради цікавої дискусії. Тому він акуратно навів курсором на іконку «сохранить», залишивши написання листа до завтра, закрив вікна, виключив комп'ютер і пішов у столову, де старанна служниця Роза на антикварному дубовому столі під дбайливо-випрасуваною білосніжною серветкою вже залишила склянку з гарячим молоком.
