Час від часу я пив його ледь не з народження і змалку ні з чим не міг сплутати його смак. Пам’ятаю один випадок: коли мені було чотири роки мати налила мені кефіру до стап’ятидесятиґрамового пластиковому стаканчику і чомусь поклала туди цукру, сказавши, що це йоґурт. Тоді я ще не розумів, яка велика різниця між кефіром та йоґуртом, але в розумі постали слово “кефір”, улюблений смак та спогади про муніципальну молочну кухню. Навіщо було мене дурити?..
Хоч я не пив в ранньому дитинстві кефір частіше ніж раз на місяць, прикладався я до нього щоразу з невимовним задоволенням.
У шість років я вже спробував кефір без цукру і поволі починав усвідомлювати, що це саме кефір, не щось інше. У вісім років я вперше покуштував фруктового кефіра і затямив, що це аж ніяк не безкривдний йоґурт. Коли мені виповнилося дванадцять, я знав, що кефір буває різний за жирністю, і я частенько витягав його з холодильника і пив потроху, боючись бути поміченим, коли мама міцно спала чи ходила по своїх справах.
Те, що я пив у ті роки, був знежирений кефір. Можливо, рази два за життя випадково мені попадався одновідсотковий. Але я не замислювався над відмінностями між такими видами кефіру і звично пив в своє задоволення нежирний.
Коли мені виповнилося чотирнадцять років і почався так званий “перехідний вік”, мені, як і більшості підлітків, забажалося пробувати і пробувати весь час щось нове. І, як і більшість, я вважав, що в житті все необхідно раз спробувати.
І я вирішив покуштувати жирного 3,2% кефіра. Тоді його смак видався мені огидним і я вирішив, що більше ніколи його не питиму.
Проте я не зупинився в своїх експериментах. Я почав пити різні кисломолочні продукти різних виробників, порівнюючи їх на смак. Спершу я зрозумів, що ніякі йоґурти чи ряжанки не справляють такого ефекту, як кефір, будь у них хоч 4,5, хоч 7 відсотків жирності – це не те. Надалі я пив тільки різні кефіри, і з часом почав добре тямити в їхніх властивостях.
За смаком я міг відрізнити куп’янський кефір від будь-якого іншого, роганський від дніпропетровського. Підходив я до цієї справи найвищою мірою творче: часто щось з чимсь змішував; так, одного разу, київський “Галактон” з фруктовим великобурлуцьким кефіром, і навіть раз не побоявся поєднати кефір з вишневим соком. Вийшов, звичайно, не “безкривдний йоґурт” і я жорстоко карався.
Ставився я до кефіру суто як гурман, я впивався його неповторним смаком. Як можна описати цей смак? Його ніяк не передаси, це – смак кефіру. І в нього стільки відтінків, навіть не скільки є сортів, а скільки на світі пакунків з цим божественним кисломолочним напоєм...
Прагнучи до все нових і нових смакових вражень, впиваючись та естетствуючи, я, звісно, не міг помітити, що почав за цей рік пити значно частіше і весь час більше...
На перших порах я не звертав увагу насвою пристрасть. Начебто тверезо я вирішив випивати півлітра кефіра щовечора перед сном. Я пояснював собі це тим, що це корисно –сприяє травленню, підтримує мікрофлору кишечнику в нормі, і так далі. Іноді, особливо в спеку, я дозволяв собі випити трошечки фруктового і в денний час. Це як ніколи поновлювало сили та з часом теж стало звичкою, якщо не приємною необхідністю.
Коли я поступив до технікуму, то брав туди з собою півлітрового пакета на навчання. Випивав я його на великій перерві, що було трохи незвично колективові. Звичайно, пластикового стаканчика я не тягав і в їдальні склянок для пиття не брав, – я відкушував окраєць пакета і висмоктував рідину через дірочку, стискуючи пакет руками. Хтось зауважував, що це виглядає дико, і що коли я так п’ю, очі мої якісь осоловілі.
Спати спокійно вночі я міг лише після кефіру. І з часом, щоб досягти такого самого ефекту, як і спочатку, я підвищив порцію до сімоста ґрамів, а згодом і до літра.
Так, я пив кефір вже не раз на день і закуповував його великими літровими пакунками. Я жахався, коли згадував, що для мене значило три роки тому випити літр кефіру – я взагалі не вважав це можливим, хіба що розтягнути на день. Тепер я пив саме стільки лише на ніч, і ще як мінімум півлітра вдень. Одновідсоткового. Знежирений мені давно не смакував.
Коли настала моя перша студентська весна, я взяв собі за звичай ходити додому з технікуму після занять пішки. Виконуючи щодня такий приємний маршрут, важко було відмовити собі в половині літра улюбленого освіжаючого напою. Тим паче вже в квітні погода видалась вкрай спекотною. Мабуть тому мені почало весь час хотітися пити.
Так одного разу, купивши дорогою додому в молочному кіоску пакета, я почав його висмоктувати і відчув, що смак помітно відрізняється від звичного. “3,2% жирності”, – прочитав я на пакунку. Тепер цей кефір подобався більше за інші, а не був бридкий.
Наступного дня я звернув увагу, що в тому кіоску одновідсоткового чи нежирного взагалі не буває, значить те, що я пив цілий місяць на вулиці по дорозі до дому – був принаймні двохзполовиноювідсотковий. І я купив знов пакунок найжирнішого.
Через два тижні вдень я пив лише такий кефір. Коштував він дорожче, і з урахуванням того, що в вихідні дні я випивав ще більше, на вуличний кефір я витрачав всі кишенькові гроші. Хвацько ходив я центром міста, зтискаючи в руці і перехиляючи до рота поліетиленовий пакет з кефіром, так як деяка інша молодь ходила з пляшками пива.
В день я випивав від двох до двох з половиною літрів. З цього принаймні половину – жирного. Випивати жирний на ніч я тоді ще не відчував потреби, тим більше, його чомусь не розфасовували по великих пакетах, з яких я звик пити ввечорі. Вдома я теж вже не наливав кефір до посуди, а смоктав прямо з пакунку.
На початку літа я почав здавати свою першу сесію і багато нервувався та втомлювався. Смоктав кефір, щоб просто заспокоїтися. З мене глузували товариші та час від часу докоряли батьки, бо я часто робив це в громадських місцях. Жирніший кефір заспокоював краще. В одновідсотковому я більше не бачив сенсу, він сприймався мною, наче вода.
Ідучи до супермаркету, я прохав у матері більше грошей на кефір, казав, що беру жирніший. А вона не розуміла, як це мені потрібно, і дивувалася, чому я почав весь час брати в менших неекономічних упаковках. Ще її дратувало, що я дозволяю собі пити кефір тепер не лише на перервах в технікумі, але й в міському транспорті, і вона погрожувала перестати давати гроші на нього. Тоді почалися перші родинні конфлікти.
На ніч я почав випивати літр (а іноді півтора) жирного кефіру. Лежачи не ліжку, я відкусував куточок пакета, випльовував його з рота та смоктав продірявленого пакета, поки в ньому не залишалось зовсім мало. Тоді я стискав його в руках, прагнучи вичавити до рота останні краплини, кидав до темряви кімнати та видобував з-під ліжка наступний пакет. Всього – два, а інколи три пакета; літр, а іноді – півтора.
Рано вранці порожні пакунки прибирала з підлоги мама, і тому я ніколи не бачив їх. Вона схвалювала, що я п’ю багато корисного та поживного продукту і, сміючись, часто розповідала про мої “ненормальні норми” по телефону своїм подругам. Що мої звичні норми порівняно з загальнозвичними зовсім ненормальні, я віддавав собі звіт. Але мене турбувало лише те, що я надмірно хотів пити і напивався лише кефіром. До цього літа він мені просто подобався, а коли розпочалася клята спека, я неначе прив’язався до нього.
Наприкінці червня я здав всі іспити і мені полегшало. Не можу сказати, менше чи більше я почав пити, але пити я почав з великим задоволенням. Більше почав подобатись фруктовий кефір, хоч він і не був жирним. Саме його я і брав з собою на пікнічки з друзями, не рахуючи, звичайно, звичну денну норму з двох півлітрових пакунків жирного кефіру та одного літрового середньої жирності.
Одного дня ми вирішили їхати порибалити на Печеніги. Вранці я добре поснідав та зарядив літр кефіру, моя мати зазначила, що зранку краще пити чай, і що я “все ж таки повівся на тому кефірі”. Спитала, чи нічого я не забув. “Звісно нічого!”, – відповів я і побіг вниз по сходах, стискаючи в одній руці вудку, а в другій – автобусного квитка. Мені було дуже хороше від того кефіру, я подумав, що без нього неможливо в усій повноті сприймати ані принади природи, ані інтелектуальне спілкування з товаришами.
Якщо б я не розбалакався з ними при зустрічі, то може помітив би нестачу найголовнішого та хутко встиг би збігати за ним додому. А так відсутність торби з кефіром виявилася лише за два кілометри від водосховища у автобусі, коли мною оволоділа звична спрага. Спочатку зі мною сталася істерика, але швидко я заспокоївся і ще чотири години провів, рибалячи і зовсім не думаючи про кефір.
Потім два моїх друга чомусь глузливо згадали про нього і в мене почала боліти голова. Оскільки ми були весь час на сонці і я нічого не пив, я вирішив, що голова болить від зневоднення і, переборюючи огиду, напився звичної води. І мені зробилось зовсім зле. Їхати додому не було змоги, тому що рибалили ми в глухому селищі у лісі, де в одного з нас були родичі, і автобус там гостював двічі на добу: о дев’ятій ранку та о дев’ятій вечора.
Взагалі-то нічого надто страшного із моїм здоров’ям за день не трапилося, ми далі рибалили, нічого не зловили, ввечорі приїхали до міста і в пів на одинадцяту я був вдома. Я з жахом думав, як я міг витримати день без кефіру. До голови само лізло запитання: “а може він мені і не потрібен, той кефір?”. Зайшовши до своєї квартири і швидко побалакавши з батьками, котрі тут же пішли спати, с знов відчув те ж саме, що вранці. Скажено захотілося пити. Я відчув себе геть розбитим та знесиленим, не хотілося навіть на білий світ дивитися. Тоді я відчинив дверцята холодильника і жадібно присмоктався до великого мокрого літрового пакета з кефіром. Це виявився нежирний кефір, котрий невідомо звідки взявся, він видався мені огидним і я, поклавши цей пакет недопитим на столі, видув три півлітрові дози жирного. Потім, не пам’ятаю як, плюхнувся, не перевдягаючись, на своє ліжко і заснув свинцевим сном.
Наступного дня був вихідний. Прокинувся я рано, і голова моя була порожня. Мати ще спала, і в своїй кімнаті я вперше побачив на підлозі спотворені вичавлені пакети з-під кефіру. Почував я себе вкрай кепсько, але чомусь одразу сильно закортіло вставати. Холодильник виявився без того, що я шукав, а на столі в кухні лежав недопитий пакет. Лежав він невдало, і багацько кефіру розлилося білою калюжею по столу. Мені чомусь стало млосно і захотілося блювати. Переборюючи невідому огиду, я спробував допити нежирний кефір, але стало ще гірше.
Тихесенько, щоб не збудити мати, я ввійшов до її кімнати, намацавши в її торбинці гаманець і витягнувши звідти десять гривень, побіг до супермаркету. По дорозі (а це метрів вісімсот) ноги піді мною трусилися і рідкі перехожі озиралися, проходячи повз мене.
Аж поки не дійшов я до заповітної полиці з кисломолочними продуктами, звинувачував себе за те, що докотився до такої дивної залежності. Дійсно, звідки вона могла взятися? Побачивши кефір мої очі загорілися і я став мислити по іншому.
Я набрав сім пакетів до сталевого супермаркетського кошика та ніс їх до каси. Шляхом думав, чи не розорю я своєю пристрастю родину і чому жирний кефір не випускають в великих пакунках.
Судомно пхаючи до кишені здачу і чек на касі, я одразу відкусив куточок одного пакета, виплюнув його вбік зі скаженим запалом і присмоктався. Стало добре, приємно і хороше. Я подумав: “Ось що мені лишень потрібно”, – і нервово розсміявся. Сів на лавку, досмоктав пакета, потім злобно душив його долонями, витискаючи з нього останнє, потім відкрив другий. Смоктав його і смоктав, і став таким спокійним та щасливим, як ніколи.
Я побачив себе звідкись згори, блідим та неприродно розпластованим на лавці. Виявляється, в цей момент в одній моїй руці був затиснутий порожній пакунок від кефіра, а друга рука пригортара цілу торбу цього божественного кисломолочного напою.
Час від часу я пив його ледь не з народження і змалку ні з чим не міг сплутати його смак. Згодом щоб мати такий же ефект, як спочатку, дози та жирність доводилось збільшувати.
