Літні канікули Остап і Дарина завжди проводили у бабусі в селі у передгір'ї Карпат. Діти з нетерпінням чекали, коли тато візьме відпустку й повезе їх на скелі Довбуша. Остап марив славою карибських піратів і зачитувався захоплюючими історіями про таємничі острови скарбів. Хлопець сподівався, що у скелях йому пощастить знайти скарби опришків - карпатських „піратів”.
Одного сонячного суботнього ранку тато приїхав і одразу оголосив загальний збір. Остап вже давно зготував все потрібне для подорожі у стару дідову офіцерську планшетку: топографічну карту Карпат, олівець, циркуль, компас, годинник, кишеньковий ліхтарик, складний ніж і навіть свою улюблену сопілку. Дарина ж збиралася в дорогу не кваплячись. Виглядало так, ніби вона їде не в гори, а на концерт у філармонію. Дівчинка стояла перед дзеркалом і обурювалася, що кросівки, які примушує брати мама, не личать до її гардеробу. Врешті Дарина махнула рукою і почала збирати інструменти для малювання. Вона малювала завжди і всюди. Рюкзак розпирало від альбомів, фарб, фломастерів, олівців та інших, так необхідних для творчої роботи дрібниць. Захопила ще й МР3 плеєр, щоб слухати в дорозі улюблену музику. А мамі, як завжди, випало найважче – зробити все, щоб сім’я не вимерла від холоду та голоду за дві доби в горах. Вона бігала від комори до кухні й назад, збираючи продукти, посуд і дитячий одяг. За мамою, наступаючи на п’яти, бігала Оленка (4-річна сестра Остапа і Дарини) і плакала, залишаючи за собою на підлозі калюжі від сліз – її не ризикнули брати на ночівлю в гори і залишали з бабусею.
Виїхали. Дорога з Долини до урочища Бубнище зайняла менше годину часу (в дорогу збиралися втричі довше). Намет розклали біля великого каменя, що в профіль нагадував якогось велетенського звіра. Людей під вечір поменшало. Туристів привозять сюди зранку і після обіду вони вже роз’їжджаються.
Опинившись песеред дикої природи, Остап з Дариною почали без перестанку гасати поміж деревами одне за одним. Мама з татом не встигали слідкувати, щоб діти не порозбивалися, стрибаючи по каменях. Двобій між близнятами продовжувався. Ще від народження дух суперництва витав над ними і керував їхніми поступками. Йшла постійна боротьба за кожен сантиметр вільного простору. Збоку могло здатися, що вони терпіти не можуть одне одного, але, в дійсності, діти не могли одне без одного жити. І якщо обставини їх розлучали, хоча таке траплялося дуже рідко, то вже через годину вони сумували і не могли дочекатися зустрічі, щоб знову почати одвічну „війну”. Брат був на 4 хвилини старший від сестри, чим невимовно гордився і вимагав, щоб та його слухалася. Але Дарина була на пів голови вища і тому слухатися не збиралася. Через це виникали майже всі конфлікти.
Настав вечір. Чай з лісових трав і гірське повітря навівали сон. Діти ще не проти були побігати, але тато з мамою скомандували „відбій”. В наметі була спеціальна сітка від комарів, тому позасинали швидко, уникнувши нерівного бою з кусючими терористами-кровососами...
