Шоста ранку, на вулиці сіро. У кімнаті панельнолї багатоповерхівки розлягається гучний вереск.
Підйом!!! Стрррункооо!!!! Ану живіт втягнув! Комір поправив!!!
— Та діду, спокійно, я вже служив!
— Та як ти до старшого кажеш! Ану впав на землю, 30, ні 40 відтискань!
— Та йо...
— 50 відтискань!
Марко муштрував свого сина Васю так, як його колись вчили в десантурі. Готував до армії. Васі це зовсім не подобалося.
— Тату, та я на десять днів тільки йду! — казав Марко. — Я ж вже цілий рік муштри мав, ще у 95-му! Та заспокійся, — пояснював Вася. Йому сказали прибути до військової частини через три дні. Згідно указу президента. Казали, що платитимуть по 50 гривень за день — армію запасу так вони готують. Та Маркові, вочевидь, було на це наплювати.
— Так! Твоя голова якась нерівна! — казав Марко. — Її ж каска тиснути буде. А плечі! Плечі гострі зовсім! Та з них автомат з’їде, якщо повісити! Будемо тебе до пуття приводити!
Вася ляснув себе рукою по лобі. Марко тимчасом кудись побіг.
— На! Вдягай! Дещо тобі припас з обмундирування! — сказав Марко Васі. — Поносиш то поки. За три дні з тебе вояку зроблю! А то зганьбиш наш славний рід Куцоперденків!
Вася неохоче одягнув на голову казанок з лямкою, на плечі взяв мітлу, до якої Марко приладнав пасок. Він знав, сперечатися зі старим сенсу немає. Краще три дні помучитися трохи.
Три дні Вася бігав квартирою у касці, копав окопи у пісочниці під будинком та відтискався, відтискався, і ще сотні разів відтискався, не знімаючи все нового й нового дурнуватого обмундирування, яке почіпляв на нього Марко.
Коли настав час йти вже до війська, Вася дуже зрадів. Відчув неймовірне полегшення. Нарешті зніме з голови баняка, викине мітлу, повикидає з кишень лимони, які дідо туди поклав, щоб Вася звикав до гранат, та повиймає з-за паска батарейки, що мали привчити Васю до носіння боєприпасів. Залишилося стерпіти ще кілька годин сорому. Марко вирішив йти з Васею на проводи. Зняти мундир старий не дозволив.
— Нарешті! Нарешті заберіть мене до тої армії бо я не можу! — вигукнув Вася, коли ввалився за ворота частини. Там стояли ще кілька десятків таких, як Вася. Тільки без касок, віників, батарейок і лимонів.
— Куцоперденко! Чому у вас такий дурнуватий вигляд? — здивовано запитав офіцер, побачивши Васю. Та той вже на радощах перекинув ненависну каску мітлу й все решту за браму частини.
— Куцоперденко, до речі, забув вам сказати, — продовжував офіцер. — Навчання не сьогодні почнеться, а через тиждень, так що йдіть, готуйтеся.
— Я його підготую, чудово підготую! — почувся з-за брами голос Марка. Вася пополотнів, сів на землю і тихенько заплакав.
