Будинок горить, і вони горять разом з ним. Лопаються вікна і течуть крихтами скла сльози. Язики полум'я, змішані з клубами диму, вириваються з вікон. Із жахливим рипінням ламаються й падають балки, здіймаючи стовпи іскор у зоряне небо. Ми будемо разом. Там, куди з димом підіймаються їхні душі. Пізніше.
Першим і найважчим кроком було відшукати їх усіх. Хто женився, хто вийшов заміж, пороз’їжджалися в різні боки, доля порозкидала по світах, сім'ї, діти і таке інше. Наступний крок – розіслати запрошення.
“Високоповажні такий і така. Враховуючи деякі привілеї, обумовлені давніми і, сподіваюсь, дружніми відносинами матиму за честь бачити Вас на балі-маскараді, який відбудеться о десятій вечора там-то і там-то. Обов'язкова наявність вишуканого туалету і масок. Серед запрошених будуть лише люди, яких ви колись, у минулому дуже добре знали. Будь-ласка, не беріть з собою дітей. Друг.”
Унизу розмаїття масок, костюмів, фраків, вечірніх суконь. Деякі, вже познайомилися, пізнали одне – одного і стоять ближче до стін, розмовляючи. Більшість танцює. Всі запрошені прибули вчасно. Ніхто не відмовився. Усі повиростали, подорослішали, навіть, дещо постаріли, втім так само, як і я. Головна тема світських і невимушених розмов: хто ж хазяїн сього дійства.
Вона запізнюється. Я замовив для неї лімузин і надіслав водієві усі необхідні розпорядження. Стою, поки що не знімаючи маски з обличчя, і дивлюся на палаючий будинок. Пожежники будуть за п’ять хвилин. Вона повинна прибути раніше.
Аж ось величезний чорний автомобіль повільно під’їжджає й зупиняється біля мене. Спочатку вона дивиться крізь затемнене скло на вогонь, а тоді опускає скло і звертається до мене:
- Ви не знаєте, що тут сталося?
На обличчі у неї також маска, проте голос, що звабливо кликав мене у моїх самотніх снах, зовсім не змінився.
- Пожежа .- відповідаю й знімаю маску. Кілька довгих секунд вона згадує мене, а потім запитує:
- Ти що робиш тут?
- Я усе це влаштував.
У паузі між вальсами підіймаюся на балкон до оркестру, дякую музикантам, тисну руку диригентові і кажу йому, що все закінчено. Він рухом палички підіймає музикантів, і публіка внизу довго аплодує, доки ті звільняють балкон, спускаються у вестибуль, одягаються й розходяться по домівках. За все сплачено наперед. У мене лишається кілька хвилин.
- Доброго вечора, пані та панове. Вельми задоволений з того, що ви всі змогли прийти. - починаю, не знімаючи маски. - Ви, мабуть вже й не пам'ятаєте мене, проте я знаю і пам’ятаю вас усіх. Отже, давайте разом розсіємо інтригу й одночасно знімемо маски. – Я знімаю маску з обличчя. Унизу котиться хвиля радісних і не дуже криків і привітань. – Як бачите ви всі знали мене, і всі, по своєму, кинули колись свого часу, проте я не ображаюся. Лише завдяки цьому, завдяки вашим зрадам, я зміг стати тим, чим я є зараз. Спочатку я ненавидів вас, бісився від злості, вбивав вас подумки, вбивав образно у своїх книжках. Але сьогодні останній вечір. Прощальний. Я не забув про вас, не забув, що ви мені зробили, і вибачаю вам усе. Мій життєвий шлях майже завершено. Я досяг у цьому житті усього, чого хотів, і цей бал є останньою моєю мрією. Тепер вона здійснилася і ви, як мої «найкращі» друзі завжди будете разом зі мною.
Вхідні двері автоматично замикаються. Брязкіт замків сполохано розлітається луною у мертвотній тиші залу. Спеціальна, власноруч запроектована і встановлена на стелі система спринклерів миттєво розбризкує бензин по залу і підпалює його. Волаючі людські факели бігають унизу, натикаються на палаючі стіни, одні на одних, падають і благають випустити їх. Я одягаю маску, потаємним ходом спускаюся з балкона і виходжу на галявину перед будинком.
Називаю їй кількох спільних знайомих і додаю: “Вони усі там”, показуючи на палаючий будинок. Помічаю вогники недовіри в її очах, проте вона швидко усе розуміє і вже менш спокійно запитує:
- А мене пожалів?
- Ні.
- А чого ж?
- Ти найголовніше. Окраса вечора. Крапка.
Відчиняю дверцята і сідаю у лімузин поряд із водієм. Обоє, і я й вона, мовчимо кілька секунд, доки водій виходить з автомобіля, відбігає від нього, і аж потім я натискаю кнопку вибухового пристрою.
Ми з нею будемо там швидше, ніж вони усі.
Тільки де там?
