Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2683
Творів: 50953
Рецензій: 95696

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 963, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '3.236.219.157')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Мініатюра

Мрія.

© Олександр, 06-04-2006
“Заради усього святого, Монтрезор...”
Е.А.По

Будинок горить, і вони горять разом з ним. Лопаються вікна і течуть крихтами скла сльози. Язики полум'я, змішані з клубами диму, вириваються з вікон. Із жахливим рипінням ламаються й падають балки, здіймаючи стовпи іскор у зоряне небо. Ми будемо разом. Там, куди з димом підіймаються їхні душі. Пізніше.

Першим і найважчим кроком було відшукати їх усіх. Хто женився, хто вийшов заміж, пороз’їжджалися в різні боки, доля порозкидала по світах, сім'ї, діти і таке інше. Наступний крок – розіслати запрошення.
“Високоповажні такий і така. Враховуючи деякі привілеї, обумовлені давніми і, сподіваюсь, дружніми відносинами матиму за честь бачити Вас на балі-маскараді, який відбудеться о  десятій вечора там-то і там-то. Обов'язкова наявність вишуканого туалету і масок. Серед запрошених будуть лише люди, яких ви колись, у минулому дуже добре знали. Будь-ласка, не беріть з собою дітей. Друг.”

Унизу розмаїття масок, костюмів, фраків, вечірніх суконь. Деякі, вже познайомилися, пізнали одне – одного і стоять ближче до стін, розмовляючи. Більшість танцює. Всі запрошені прибули вчасно. Ніхто не відмовився. Усі повиростали, подорослішали, навіть, дещо постаріли, втім так само, як і я. Головна тема світських і невимушених розмов: хто ж хазяїн сього дійства.

Вона запізнюється. Я замовив для неї лімузин і надіслав водієві усі необхідні розпорядження. Стою, поки що не знімаючи маски з обличчя, і дивлюся на палаючий будинок. Пожежники будуть за п’ять хвилин. Вона повинна прибути раніше.
Аж ось величезний чорний автомобіль повільно під’їжджає й зупиняється біля мене. Спочатку вона дивиться крізь затемнене скло на вогонь, а тоді опускає скло і звертається до мене:
- Ви не знаєте, що тут сталося?
          На обличчі у неї також маска, проте голос, що звабливо кликав мене у моїх самотніх снах, зовсім не змінився.
- Пожежа .- відповідаю й знімаю маску. Кілька довгих секунд вона згадує мене, а потім запитує:
- Ти що робиш тут?
- Я усе це влаштував.

У паузі між вальсами підіймаюся на балкон до оркестру, дякую музикантам, тисну руку диригентові і кажу йому, що все закінчено. Він рухом палички підіймає музикантів, і публіка  внизу  довго аплодує, доки ті звільняють балкон, спускаються у вестибуль, одягаються й розходяться по домівках. За все сплачено наперед. У мене лишається кілька хвилин.
- Доброго вечора, пані та панове. Вельми задоволений з того, що ви всі змогли прийти. - починаю, не знімаючи маски. - Ви, мабуть вже й не пам'ятаєте мене, проте я знаю і пам’ятаю вас усіх. Отже, давайте разом розсіємо інтригу й одночасно знімемо маски. – Я знімаю маску з обличчя. Унизу котиться хвиля радісних і не дуже криків і привітань. – Як бачите ви всі знали мене, і всі, по своєму, кинули колись свого часу, проте я не ображаюся. Лише завдяки цьому, завдяки вашим зрадам, я зміг стати тим, чим я є зараз. Спочатку я ненавидів вас, бісився від злості, вбивав вас подумки, вбивав образно у своїх книжках. Але сьогодні останній вечір. Прощальний. Я не забув про вас, не забув, що ви мені зробили, і вибачаю вам усе. Мій життєвий шлях майже завершено. Я досяг у цьому житті усього, чого хотів, і цей бал є останньою моєю мрією. Тепер вона здійснилася і ви, як мої «найкращі» друзі завжди будете разом зі мною.
Вхідні двері автоматично замикаються. Брязкіт замків сполохано розлітається луною у мертвотній тиші залу. Спеціальна, власноруч запроектована і встановлена на стелі система спринклерів миттєво розбризкує бензин по залу і підпалює його. Волаючі людські факели бігають унизу, натикаються на палаючі стіни, одні на одних, падають і благають випустити їх. Я одягаю маску, потаємним ходом спускаюся з балкона і виходжу на галявину перед будинком.

Називаю їй кількох спільних знайомих і додаю: “Вони усі там”, показуючи на палаючий будинок. Помічаю вогники недовіри в її очах, проте вона швидко усе розуміє і вже менш спокійно запитує:
- А мене пожалів?
- Ні.
- А чого ж?
- Ти найголовніше. Окраса вечора. Крапка.
Відчиняю дверцята і сідаю у лімузин поряд із водієм. Обоє, і я й вона, мовчимо кілька секунд, доки водій виходить з автомобіля, відбігає від нього, і аж потім я натискаю кнопку вибухового пристрою.
Ми з нею будемо там швидше, ніж вони усі.
Тільки де там?

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Здається, я колись читав щось подібне. У Дюма

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Едмон Дантес, 07-04-2006

Прощальний бал

© вомбат, 07-04-2006
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.85151791572571 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …