Дід іван завжди вставав удосвіта. Попоравшись коло худоби, він брав вудку і рушав на пологий, зарощий верболозом, берег Унави ловити рибу. Цього вечора п’ятирічний Сашко напросився з дідом. Сонце ще тільки-но залоскотало першими променями краєчок неба, а Сашко вже вмивався холодною криничною водою, поливаючи її собі то на одну, то на іншу руку з старого ківшика, ухкаючи і остаточно проганяючи ранкову дрімоту.
- Діду, а ви вже черв’яків накопали? – спитався у старого Івана, котрий ладнав вудочки.
- Накопав.
- А можна я рибу хлібом приманювати буду?
- Можна.
Сашко метнувся до білесенької хатини, схопив зі столу окраєць, що звечора ще не подужав доїсти. Замислився. Відламав ще два шматка, дістав з банки солоного сала – нехай, сніданок буде – собі й діду.
Йшли не поспішаючи. Дід наче дослухався до перших пташиних співанок. Сашко купав босі ноги в холодній росі – дід казав, що то для здоров’я корисно. Дійшли до річки. Тихо, аби не розлякати рибу, вибрали затишне місце, закинули вудки.
- Глянь, он де качка з качатами… - кивнув старий Сашкові. Сашко повернув голову -
з-за очерету поважно випливала качина сімейка – наче маленькі човники серед спокійних морських вод. Сашко зачаровано стежив за їх нечутним швидким ковзанням по дзеркальному плесу. Дід усміхнувся у вуса – гляди, так в тебе риба й вудку в річку втягне. Сашків поплавок засмикався, зник під водою, знову виринув – клює! Перша рибина - карасик, невеличкий, розміром з Сашкову руку, але перша його рибина! Дід Іван підсміювався у сиві вуса з Сашкового щастя, а Сашко мало не стрибав з тої втіхи – він сам впіймав рибу, як дід, як дядько Степан, що його хата через тин, як сусідські хлопці, які здавались йому такими дорослими…
Карасик плавав у синьому відерці, котре Сашко прихопив з дому. Переливався срібними боками у промінні ранкового заспаного сонця. Ще десяток таких самих срібнобоких карасів плюскалися поряд, але Сашко по якихось таємних, відомих лише йому відмітинах, легко впізнавав того, найпершого, котрого він ледь не впустив задивившись на качат, і з котрого мав найбільше радості.
