Ранок. Сонце ледь торкається ніжними променями землі, неначе пестячи свою чарівливу коханку у вологому росяному поцілунку і вітаючи її з добрим ранком.
Зручніше вмощуюсь і розслабляюсь... з насолодою дивлюсь, як збільшується рожева заграва. Прибіг мій пес і з виглядом найщасливішої істоти на усій землі( а може і цілому світі) почав тицятись писком у мої руки. Я гладжу його милу та хорошу мордочку і ось він вже сидить на нижній сходинці теж споглядаючи, як сходить у всій своїй красі сонце. Вуха у нього нашорошені хоча навкруги майже абсолютна тиша, яку лише часом перериває дзвінким голосом якась пташина. Кілька разів він повертає до мене голову і багатозначно підморгує лівим оком ( чи то мені здалось?) Сидимо… Я переглядаю якусь стару газету, посміхаюсь натрапляючи на старий анекдот. Минають хвилини ще одного неповторного ранку в житті всесвіту.
Щось ми засиділись... Рву газету, з турботою її жмакаю..... і використовую за древнім сакральним призначенням . Встаю, вдаряючись об верх дверного прорізу (але це вже не може зіпсувати мені настрою). Ще раз дивлюсь на сонце, любого звіра і думаю: файно ось так вранці відчути єднання з собою і природою ...
