Хочу піймати себе за хвоста зубами. А в нього і їх нема. Мені його шкода, чесно, але не кажу йому про це, щоб не вмер від здивування. Бо точно серце стало б. А от, якби він сказав щось зрозуміле мені, я б подумав, що він збожеволів. Вони б теж довго не вагались, зав’язали б рукава професіонально ті, що приїхали за порадою тих, хто почув про це. І не відмазався б ніколи той, хто не міг піймати себе за свого неіснуючого хвоста, своїми вже неіснуючими зубами.
А що мені залишається? Сидіти і лизати яйця і спостерігати як мій дід-хазяїн м’явкає і гавкає на сусідів, чекаючи дядьків з дурки.
03.03.2008
