Хочеш, я подарую тобі квітку зі свого саду сердець? Одну єдину квітку. І від тебе буде залежати, скільки часу вона буде цвісти і розливатись навкруги пахощами. Вже в твоєму саду. Перевіримо, який з тебе садівник.
Можливо ти пересадиш її в новий горщик – як захочеш. Просто тобі лише треба відчути, коли прийде час. Поливай її інколи…
Вона може змінити колір, запах і розмір. Не дивуйся цьому – вона ж чарівна, точніше зачарована. Якщо з’являться колючки – ти не панікуй сильно. Це лише поштовх до того, щоб задуматись…Обривати їх не можна, адже це примус – квітка образиться, – забрали свободу дії. І зав’яне. Не поспішай з висновками. Не давай також їй найкращі умови: найкращий ґрунт, освітлення, полив, добрива. Цього не треба. Їй достатня твоя любов. Не то, що там – ось на тобі, тільки не зав’янь, а самій все одно. Квіти відчувають емоції. Справжню їхню суть. Вони знають чого варті слова – слова нічого не варті. І навіть якщо вона зав’яне(раніше чи пізніше, це все одно станеться. На це воля …) я подарую тобі нову, і лише за умови, що буду відчувати…що вона тобі потрібна.
Я можу подарувати тобі весь свій сад, але це буде занадто для тебе і для мене теж. Ти не будеш знати, що з цим всім робити, а я тоді стану надто прозорий, або ще гірше порожній, залишусь без квітів. Ну хто я тоді? Адже квіти – це моє життя.
Якщо ти переконаєш мене, що ти хочеш моїх квітів, то я буду дарувати букетами, але поступово, не всі одразу.
Але коли ти скажеш «досить»(ну інколи так буває, не засмучуйся) , то я РЕТЕЛЬНІШЕ буду доглядати свої квіти, які залишились в моєму саду.
І не пожалкую ніколи, що дарував, адже вони були вирощені саме для тебе! І не дарувати їх, а тим більше подарувати комусь іншому, було б лицемірством чистої монети.
Якщо можеш, бережи мої квіти – не викидай їх просто так… адже вони вже частина тебе…
