„Мертві душі” – це не Гоголь...
„Мертві душі” – це розповідь про мертві душі...
Вважайте це ІІІ-ім і ІV-им томом „Мертвих душ”...
Мов іграшки затаєної гри,
Металися збентежені народи,
І зводились, і падали царі,
І кров людей то слави, то свободи,
То гордості вкривала вівтарі.
О. Пушкін
Від автора
Не секрет, що на за життя М.В. Гоголю вдалося як написати, так і спалити другу книгу „Мертвих душ”... Щоправда, за тиждень після того він і помер...
Помирати я не збираюся. Саме тому не дописую за нього „Мертві душі”...
Натомість я запозичив у Гоголя назву і зробив, так би мовити, п’єсуальне продовження...
Ролі виконують
ролі першої величини
Гоголь – той самий Гоголь
Маргарита – із того самого Булгакова
Перший піп – він же просто Піп
ролі другої величини
Жона – Параша, жінка просто Попа'
Другий піп – папараці просто Попа'
Міліцейський – він же просто Ва'ся
Фенікс. Препочаток і презакінчення
Картина 1
Іде війна, яку бачать лише обрані, бо
це війна для обраних і про обраних...
За широким дерев’яним столом, на якому стоять ваги, сидить Гоголь. Він п’є чай із Маргаритою, героїнею не свого роману. Вершиться правосуддя. Гоголю чомусь-таки здається, що Маргариту написав ніякий не Булгаков, а він...
Маргарита. Як вам вдається бути таким відверто злободенним?
Гоголь. Дуже просто. Потрібно лише бути.
Маргарита. Лише бути?
Гоголь. І все!.. Потрібно лише бути!
Маргарита. От скажіть мені...
Гоголь. Що саме?
Маргарита. Чому?.. Чому ви спалили другу книгу „Мертвих душ”?
Гоголь. Виходить, це питання не дає вам спати спокійно?
Маргарита. Саме так.
Гоголь. Тому ви й вирішили зі мною стрітися?
Маргарита. Атож.
Гоголь. Чому спалив? Бо інакше зробити не міг!
Маргарита. А я вважаю, що ви помиляєтесь...
Гоголь. Я помилився вже тоді, коли написав цей триклятий роман!
Маргарита. Чому ви так?
Гоголь. Бо через нього моя душа не має спокою!
Маргарита. Ви впевнені, що саме через нього?
Гоголь. Через нього?!? Через щось там іще?!? Яка в біса різниця?!?
Маргарита. Ви що, заплуталися?
Гоголь. Як павук у павутині.
Маргарита. Справді?
Гоголь. І тепер моя душа не може полишити цей стомлений світ!
Маргарита. Ви вважаєте себе винним?
Гоголь. Винним? У чому? Що я написав те, що надиктував мені Диявол? Так, вважаю!
Маргарита. І яку провину ви здатні понести?
Гоголь. (плаче) Я вже несу! Я вже несу провину! Хіба ви не бачили мою страчену душу?
Маргарита. Не відволікайтеся від теми.
Гоголь. Як так? Не відволікатися? Та ви мене погубили! Зробили калікою!
Маргарита. (повільно) Відповідайте конкретно на кожне із моїх запитань!
Гоголь. Так вам треба конкретика? Буде вам конкретика!
Маргарита. Доволі. Ви більше не в силах нам погрожувати.
Гоголь. Більше не в силах? Та хто ти така, щоб таке говорити? Хто тебе створив? Тебе і твого Майстра! Хто? Я тебе створив, я тебе і вб’ю! (замахується рукою)
Маргарита. (спиняє тонку руку) Нічого не вийде! Ми сильніші за тебе. У порівнянні з нами ти – ніхто!
Гоголь. (голосно дивиться) А ти? Хто тоді ти?
Маргарита. У мене так багато імен... Хоча можеш вважати мене своєю хазяйкою...
Гоголь. Помиляєшся, це я твій ха... (блідо відкашлюється)
Маргарита. Сам бачиш, що заслаб! Ти підкорився нашій силі.
Гоголь. Це я тебе ство...
Маргарита. Ти схожий на бліду тінь того Гоголя, якого я знала до цього!
Гоголь. Не може такого бути, щоб ти...
Маргарита. Тобі залишається або прийняти нас, або померти.
Гоголь. Померти? Та я помер давно! Іще тоді, коли почав писати „Мертві душі”!
Маргарита. До речі, спасибі, що хоч перший том не спалив.
Гоголь. Відпустіть мене! Благаю!
Маргарита. Відпустити? Тебе? Нізащо!.. Хіба що ти повернешся і допишеш другу книгу.
Гоголь. Повернутися? Ніколи!
Маргарита. Тоді начувайся!
Гоголь. Начуватися?
Маргарита. Буде тобі кара за це. Велика кара.
Гоголь. Кара? Хіба за те я не покараний?
Маргарита. Велика кара!
Гоголь. Зупиніться! Годі! Досить! Я більше не хочу бути маленьким гвинтиком вашої великої системи!
Маргарита. Мені це подобається, продовжуй...
Гоголь. (кидає чашку з чаєм на підлогу) Цей чай... Ви його отруїли!
Маргарита. Навіщо нам труїти твій чай, коли ми отруїли тебе?
Гоголь. Та хто ти така, щоб вирішувати...
Маргарита. Твою долю? Вона давно за тебе вирішена. І ти не знайдеш прощення ані у народу, ані в нас.
Гоголь. Народ? Та він мене любить!
Маргарита. Тоді проси свій народ, щоб повернув тобі голову... (зловтішна посмішка) і гомілкову кістку!
Гоголь. Голову? Потвори! Через вас я втратив голову!
Маргарита. Правильно. Дай волю своїй агресії!
Гоголь. Та хто ти в біса така?
Маргарита. Я – Маргарита!!!
Гоголь. (з-під лоба) Королева доль?
Маргарита. Ні! Я твоя королева!
Гоголь. (панікує) Ні, не моя! І ніколи моєю не бути!
Маргарита. Що ти, зухвальцю, надумав? Думаєш це зійде тобі з рук?
Гоголь. Це моя робота – думати...
Маргарита. Колись була! Тепер ролі змінилися!
Гоголь. Змінилися? Не може цього бути!
Маргарита. Ти більше не пишеш мене! Тепер лише я!
Гоголя. Лише ти?
Маргарита. Тепер я твій цар, я твій князь, я твій Бог!
Гоголь. Бог? Та як се слово сміє злітати з твоїх уст?
Маргарита. А тобі подобається Бог? Мені – ні!
Гоголь. Ну то й що з того, що тобі – ні? Творець все одно є!
Маргарита. Він-то є... Але тебе вже давно немає!
Гоголь. Він є, він є!
Маргарита. Ти не помітив, як помер?
Гоголь. Я не помер!.. Я буду вічно жити, бо в серці маю те, що не вмирає!
Маргарита. Ну, що? Письменник здох? Свого сказати не можемо, то цитуємо класиків?
Гоголь. Ти мені ніхто, щоб таке казати!
Маргарита. Ось як заговорив? Та без нас ти і слова не скажеш, і кроку не ступиш!
Гоголь. Скажу! Ступлю! (безрезультатно намається припіднятися)
Маргарита. Тепер бачиш?
Гоголь. Не бачу! Я нічого не бачу! Я осліп того ж паскудного дня, коли почав писати!
Маргарита. Думаєш?
Гоголь. Я бачу лише тих потвор, яких сам створив. І це лише страшний сон, який Бог прокручує мені опісля смерті! Вірно, Боженько?!?
Маргарита. Це не сон. Це – реальність. Хоча щось схоже таки є...
Гоголь. Бог! Ти є, є, є! Я вірю в тебе, бо ти є!
Маргарита. Бог? Він великий пустун! Спостерігає, спостерігає... і ніколи не втручається!
Гоголь. Як же можна не втручатися?
Маргарита. Дуже просто!.. Хоча я давно чекаю моменту, коли він почне!
Гоголь. Як можна?..
Маргарита. Дуже просто...
Гоголь. Я знаю, хто ти! Ти лише героїня мого роману! Ти лише гра моєї уяви!
Маргарита. Ти справді так думаєш? (посміхається)
Гоголь. Ти лише ім’я на папері!
Маргарита. Мені з тобою так цікаво. Як думаєш, це тому, що ти мене смішиш, чи тому, що ти смішний?
Гоголь. Це ти, це ти смішна!
Маргарита. Я така ж смішна, як і твій недоумкуватий Бог!
Гоголь. Він дозволяє вам жити лише задля того, щоб Усесвіт був ідеальним. От і все!
Маргарита. Саме так! А ти чого чекав?
Гоголь. Чого? Чого я чекав?
Маргарита. А ти хоч раз бачив свого Бога? Хоч раз його чув?
Гоголь. Я бачив! І чув!
Маргарита. Бачив? Не обманюй себе! Чув? Хіба що його плач!
Гоголь. А тобі... Яке тобі до цього діло? І чому... Чому ти порпаєшся у моїй душі?
Маргарита. Бо я твій суддя! Взірець правосуддя!
Гоголь. Взірець, кажеш? Тоді відправ... Відправ мене на страту!
Маргарита. На страту, кажеш? В нас є час...
Гоголь. Час? На що?.. І взагалі, нащо мені жити? Я прагну померти, померти!
Маргарита. Ти вже помер.
Гоголь. Хіба? Хіба? Не вірю!
Маргарита. У тому то й твоя проблема, що ти не віриш нікому, окрім свого Бога, котрого ніколи не бачив і не чув.
Гоголь. (панікує) Це не твоє!.. Не твоє це діло!..
Маргарита. Чому ж не моє?
Гоголь. Роби зі мною, що хочеш, тільки відчепися.
Маргарита. Це перші розумні слова за цей вечір.
Гоголь. Убий, лютуй! Та хоч живцем захорони! Нічого не боюся!
Маргарита. Живцем, кажеш? Так і запишемо! (записує на аркуші паперу)
Гоголь. Роби, що хочеш! Ґвалтуй, убивай!.. Тільки відчепися, мій лютий кате!
Маргарита. Убити?.. Смерті захотів?.. Не буде тобі смерті!.. Ти будеш вічно жити! Сам казав...
Гоголь. Відстань, відчепися! Я ніколи тебе не писав! Це все не я! Це демон, що вселився в мене!
Маргарита. Демон? А сам ти хто? Дозволь відкрити тобі невеличку таємницю: (пошепки) ти і є демон!
Гоголь. Ні! Я є Гоголь!.. Я – Гоголь, а не демон!.. Я – Гоголь... Гоголь... Гоголь! (плаче)
Маргарита. Це ми зробили, щоб ти так думав!
Гоголь. Це ти! Це все ти!
Маргарита. Я? Ти певен? Може, тобі подарувати дзеркало? Думаю, його ти заслужив... (нишпорить у сумочці в пошуках дзеркала)
Гоголь. (зупиняє її) Ні, не треба! Тільки не це! Я не можу дивитись на себе! Я не можу дивитися у себе... Більше не можу...
Маргарита. (спокусливо) Боїшся?.. Ти навіть трохи симпатичний... Якби мій коханий не був таким ревнивим, то, може...
Гоголь. Ні! Це все ви, ви!
Маргарита. Ми?
Гоголь. Це все ви, ви, ви... нні!
Маргарита. Ми? Хто „ми”?
Гоголь. Це все ви! Демони! Демони мого волосся!
Картина 2
На сцені із замотаною головою ніхто не сидить. Тут же – Маргарита. Заходить Дільничний.
Дільничний. Ну, то як? Заяву писати будемо?
Маргарита. Ні!
Дільничний. А тоді ще кажете, що наша міліція вас не береже!
Маргарита. Ну, напишемо... І що з того? У моєї співробітниці на днях сина побили, телефон забрали! Він навіть усіх опізнав! А ви що? От і я кажу: „Нічого”! Тільки штани протираєте.
Дільничний. Та у нас же ножових, тілесних...
Маргарита. (перекривлює) А у нас ножові, ножові... Хіба ж це виправдання? Хлопця побили, обікрали. І це, виходить, нічого? У нас ножові...
Дільничний. (зам’явся) Ну, ви ж самі прекрасно розумієте...
Маргарита. Нічого я не розумію! Що за чортівня? Свавілля якесь! І хто, як не ви, таке допустили?
Дільничний. Ну, до чого тут ми?
Маргарита. Звісно, ви тут ні до чого! Святі отці, а не менти! Їй-бо!..
Дільничний. Отці? (перелякано хреститься)
Маргарита. Так-так! Отці! (зирк-зирк на годинника) Вони вже скоро будуть!
Дільничний. (метушиться) Де будуть? Тут?
Маргарита. А де ж іще? Будуть сповідати твою дурну голову!
Дільничний. (від щирого серця панікує) Чию голову? Мою?
Маргарита. Атож, час замолювати гріхи!
Дільничний. Гріхи?
Маргарита. У вас їх, мабуть, навалом. Візьмемо до прикладу вашу дільницю. Думаю, що не менше трьох телефонів за ніч... Але не хвилюйтеся так. За кожен телефон душу і замолимо! Тільки б діждатися святих отців!
Дільничний. Ні, ну ви ж самі розумієте, що то таке ці телефони... Їм ціна гривень триста-чотириста... Навіть коли б ми їх упіймали...
Маргарита. Мені почулося?.. Та вам і ловити не треба: вони усі під вами ходять!
Дільничний. Та навіть коли б упіймали!.. Та з нашими законами ми їх посадити не посадимо і наступного дня відпустимо!
Маргарита. Як так, відпустимо? Вони ж согрішили!
Дільничний. Звичайно відпустимо, щоправда, після сплати сімнадцяти гривень штрафу!
Маргарита. Сьогодні свавілля коштує сімнадцять гривень?
Дільничний. Так-то воно так, але...
Маргарита. Це ви, мабуть, нам не кажете, що злодіїв спіймали, а самі з його (показує на перемотану голову) телефоном ходите. Ану, покажіть свій телефон!
Дільничний. (наполоханий) Та нічого подібного! А який у вас був телефон?
Маргарита. Все одно вже не подзвоните! То ви діставайте, смілівіше... Так-так, не соромтесь. (він дістає телефон) Ні, це не він! Із моїм хтось інший із вашого відділку ходить. Ховайте, чого чекаєте? Чи, може, ви хочете мені подарувати?
Дільничний. Подарувати?..
Маргарита. Чогось розлінувалися ви. Кого хочете – ловите, кого не хочете – не ловите.
Дільничний. Але ж ми спостерігаємо...
Маргарита. За розвитком свавілля. Доспостерігаєтесь... І ваших будуть бити...
Дільничний. (випалює) Вже б’ють! (соромиться власних слів)
Маргарита. І хто ж? Чи не школярі?
Дільничний. А звідки ви про школярів знаєте? Із дев’ятнадцятої школи!..
Маргарита. Раніше пани володіли душами, а тепер, виходить, ви?
Дільничний. Ми? Та нічим ми не володіємо!
Маргарита. Як так не володієте? Ви ж люті кати сучасності! Хочете зламати душу – ламаєте, не хочете – не ламаєте.
Дільничний. Душа? А ви коли-небудь її бачили?
Маргарита. То скільки душ маєте?
Дільничний. Нічого і ні кого я не маю!
Маргарита. То колися, скільки? П’ятдесят, шістдесят?..
Дільничний. Та хоч би й сто! А вам що з того?
Маргарита. Сто, кажете?
(дзвінок у двері)
А от і святі отці прийшли! Будуть лікувати вашу душу!
Дільничний. Та моя душа прозора, мов те блакитне озерце!
Маргарита. От ми зараз і перевіримо, наскільки ваша душа блакитна.
Заходять святі отці, які зупиняють Дільничного, що намагається втікти. Не збрешу, коли скажу, що попи розодягнені по попівському.
Перший піп. Куди це ви поспішаєте? (хрестять грішного)
Другий піп. Невже думаєте, що можете втікти від Господа нашого? (з обох боків святі отці хапають під руки Дільничного)
Перший піп. Дозвольте вітати вас і вашу господу, вельмишановна пані Маргарито!
Маргарита. Ви до мене так кажете, наче я маю шанс потрапити до розряду святих!
Другий піп. А чом би й ні? Теоретично це досить-таки можливо, скажу я вам.
Маргарита. Ви проходьте, сідайте зручніше за стіл. А хворий піде приляже. (хворий не ворушиться, вона підвищує тон) А хворий піде приляже! (замотана голова підскакує і ховається за сценою) Не соромтеся, сідайте за стіл. (святі отці попід руки ведуть до столу Дільничного, сідають і самі) Вибачте, я така заклопотана, не встигла нічого і приготувати...
Перший піп. Та не хвилюйтеся, люба пані, в нас усе при собі. (дістає з торби величезний шмат м’яса)
Другий піп. Як-то кажуть, усе своє ношу з собою! (віднаходить у своєму клуночку пляшку) Це казенне вино, дуже цінне...
Перший піп. (додає) Бо церковне! (робить схвальний знак рукою, після чого починає розливати)
Другий піп. (віднімає пляшку) Хіба забув наші правила? Сьогодні моя черга!
Перший піп. Точно твоя?
Другой піп. Та ти ж учора розливав! Хіба забув?.. Точно! Це ти забув, бо ти ж учора й розливав!
Перший піп. А ти забув, як із послушниками бавився? За синьою портьєрою...
Другий піп. (червонішає)
Маргарита. Я чогось не знаю?
Перший піп. Та не звертайте на нього уваги, пані. Він її не вартий. Чого не скажеш після бодуна! (сідають, починають їсти)
Маргарита. Тільки хотіла запропонувати...
Другий піп. (із повним ротом) Що?
Маргарита. Та нічого...
Перший піп. Може, тост? (штовхає плечем Дільничного, що сидить між ним та другим отцем) Може, ти скажеш? Як там тебе звати, Дільничний, чи що? (усі, окрім міліціанта, беруть до рук чарки)
Другий піп. Та він, панове, на тости, бачу, слабак! (б’є того по кашкету) Отож, скажу я. (рука Дільничного тягнеться до чарки) Це ти куди намилився? (б’є того по руці) Тобі не можна! На роботі не п’ють!
Перший піп. Атож!.. Не знаю, яка там ваша пара′фія, але знаю точно, що на роботі не п’ють!..
Другий піп. Ото бажаю вам ночі без сна і ранку без бодуна, а вечора не без гріха!
Перший піп. От і молодець! Гарно сказав! (плеще другого по міцному пузу, випиває)
Маргарита. (бачить, що такі справи) Таки-так! (випиває)
Перший піп. І питво, як питво! (дорікає другому) Не те, що вчора!
Другий піп. А я то що? Сам радив у Потикала потягнути!
Перший піп. Радити то я радив. Але ж треба і діло знати!
Другий піп. Та годі гегемонити, давайте вже їсти! (бере до рота величезний шмат м’яса)
Маргарита. А хіба зараз не піст? (другий отець давиться, перший добряче плеще того по спині)
Другий піп. Та годі вже, годі! Облиш, кажу! Бо синці будуть.
Перший піп. (Маргариті) Ну, хіба можна так? Так і до смерті можна довести.
Другий піп. Атож!..
Перший піп. Ой, оце скажіть мені, якщо оце на Водохреща на Водоканалі усе побризкати, то вода у всіх хатах буде свята?
Другий піп. Ото теоретично це таки можливо, хоча на практиці це ще треба перевірити!
Маргарита. Це так добре, що ви до мене зайшли. (до першого отця) Може, щось на згадку мені напишете, бо я чула, що вас до столиці переводять. (подає йому аркуш паперу)
Перший піп. Так-то воно так... Переводять... Але автограф поставити не відмовлюся!..
Маргарита. Як добре! Ще з учора готувалася до цієї урочистої миті. Ось, тримайте. (простягає йому кулькову ручку)
Перший піп. (відштовхує її руку) Та за кого ви мене маєте? У мене свій, як його... (питально дивиться на другого)
Другий піп. Точно, паркер! (виводить свої каракулі)
Маргарита. (бере аркуш) От і спасибі! (читає вголос) Боголюб’язній Маргаритівній Арсенівні... Єпископ Чернігівський і Ніжинський... Тільки ви щось переплутали. Маргаритівній Арсенівні? І ніяка я не Арсенівна! (перший піп червонішає)
Другий піп. Запевняю вас, це ніяка не помилка! Хіба ви ото не знали, що це в нас зараз така церковна мода? І прихожанам подобається, і нам весело. Вірно, пане Дільничний? (штовхає його плечем, від чого останній зніяковів)
Маргарита. (Дільничному) Боляче?
Дільничний. (ухопився за руку) Вивих, чи що?
Маргарита. Жодних хвилювань. Зараз усе буде тіп-топ. Що, злякалися новомодних слів? (переграючи) Тіп-топ, тіп-топ, тіп-топ. Ну що, краще?
Дільничний. Тепер вже набагато краще. Майже не болить. Спасибі.
Маргарита. Ну, от! (до попів) Бачите, я ще й лікування не почала, а воно вже не болить. Що значить майстер!
Дільничний. Не почали?
Маргарита. (хапає Дільничного за голову) У вас порча, по-о-о-рча-а-а-а!
Дільничний. Порча?
Маргарита. Хіба не бачите? На лобі!
Дільничний. (мацає свого лоба, розшукуючи порчу)
Маргарита. Та не переймайтеся так. У вас там тільки плями. Зараз знімемо. (міліцейський підстрибує, попи притримують його попід руки)
Перший піп. Куди рвешся, маленький?
Другий піп. Уті-путі. (крутить пальцями перед наляканими очима Дільничного)
Перший піп. Чого злякався? Боїшся Бога?
Дільничний. Та ні, я... Я не боюся...
Другий піп. Согрішив?
Перший піп. (підсумовує) Согрішив!.. Ти хоч хрещений?.. (із недовірою дивиться в очі)
Дільничний. (швидко) Хрещений-хрещений!
Перший піп. Ну, то й добре.
Маргарита. Довго ще мені?
Перший піп. Ми закінчили виховання. Продовжуй, кицюню. (пускає повітряний поцілунок до Маргарити, яка сміється)
Маргарита. Та не треба було, отче... Не треба...
Другий піп. (першому) Що не треба?
Перший піп. (червоніючи) Та змовкни вже. Не заважай лікуванню.
Маргарита. Егеж, як вчила мене бабуся, а її прабабуся, а її прапра... Ну, добре... Буду бабцею-лікувалкою!
Дільничний. (наполохано) Лікувалкою?
Маргарита. Ато! (звідкілясь дістає червону хустку) У тебе ж порча. Хіба не хочеш вилікуватись?
Дільничний. Та я ж не хо... (отримує від першого попа підзатильника)
Перший піп. Ану, не перебивай жінку! Ти ж у домі хто?
Дільничний. Гість.
Перший піп. Правильно, гість. От і слухай.
Маргарита. (консультується з другим) Спершу знімемо порчу.
Другий піп. Та я ж не проти. Знімайте скільки завгодно. Я ж вам не конкурент, бо я не знімаю, а наводжу... Так би мовити, підробляю трохи... Чого ви на мене так дивитеся? А?.. (затуляє рота долонею) А?.. Та я ж той, чи як його, пожартував. О!
Маргарита. (кидає червону хустку на обличчя Дільничного, останній виривається, але попи його добре тримають) А-а-а... Уа-а-а... О-а-а-а...
Перший піп. Чого це ви робите?
Маргарита. Позіхаю. Мене так бабуся вчила. Вона добрий бізнес тримала: лікар направляє хворих до неї, а вона – лікує. Направляє?.. Ну, звісно, що під проценти. А ви як думали?.. І взагалі, сидіть тихо і не шурхотіть мені тут, бо треба зосередитися.
Дільничний. Відпустіть! Міліція! Пожежа!
Другий піп. (скидає хустку, засовує до міліцейського рота кістку, після чого знову накриває хусткою) Оце тримай! Щоб знав!..
Перший піп. От і добре. Продовжуй, люба.
Маргарита. Кха-кхи-кхги... Кха-кха-кху-кхо...
Другий піп. (не витримує) А це зараз чого?
Маргарита. Не бачиш, кашляю?.. Кха-кхо-кху...
Перший піп. (другому) Сиди мовчки, бо я вже як навішаю люлей, то мало не буде.
Маргарита. (знімає хустку) От і все! Порча знята. Дзеркала немає – дома подивишся. (Дільничний мацає лоба) Кажу тобі, знята. Панове, зробіть із ним щось.
Перший піп. Все буде в ажурі! (знову хапають міліцейського попід руки)
Маргарита. Протягом трьох днів вам подзвонить, або зайде, або напише листа... Той, хто порчу навів (сердито дивиться на очі в пагонах). Ви самі дізнаєтеся про те, хто і чим у вас дихає. Тому я вам нічого більше не скажу.
Дільничний. М-м-м-у...
Другий піп. Пані Маргарито, а невже протягом трьох днів йому ніхто телефонувати не буде? Тільки той, хто порчу навів? (перший піп затуляє другому рота)
Маргарита. Саме так. Телефонуватимуть лише порчанаводники. Я їх нюхом чую. (її ніс голосно вбирає в себе повітря) Ось бачиш! (робить невідомий людству жест руками)
Перший піп. Чого це ви зараз робите?
Маргарита. Будемо проводити діагностику організму. (підходить ззаду до підпорченої людини і хапає його за плечі) Ого! Так і крила виростуть! Що б ви без мене робили? (натискає на „крила”)
Дільничний. М-м-у-у-у!..
Маргарита. Та не нявчіть ви так!.. Краще кістку свою жуйте. І так, вважайте, життя вам врятувала – порчу зняла. Помну вас трохи – може, хоч зрозумієте гірку долю бабок-лікувалок. Усім допомагай, усіх рятуй!
Дільничний. М-м-м-а... М-м-м-у...
Маргарита. (на прощання обома руками гамселить Дільничного по шиї) Будете тепер знати! Що воно і як воно... Як бачите, панове, лікування закінчене. Хворий готовий до захисту своїх співвітчизників! (Маргарита знімає хустку) Завжди будь на варті! Закону та правопорядку. (підморгує міліцейському)
Перший піп. (витягає кістку з рота пацієнта)
Другий піп. Ну, як враження?
Перший піп. Кажи не „як враження”, а „скільки я Вам винен?”, телепень! (дає міліцейському „лося” – це коли руку №1 підносять до ворожого лоба, а рукою №2 б’ють по лобі через руку №1)
Дільничний. (із віддишкою) Скільки?.. Скільки я вам винен?..
Маргарита. Зараз ми підрахуємо. (звідкілясь дістає калькулятор, рахує)
Перший піп. (жартома) Так-так... Маргарита – підрахуй! (від чого лучно сміється)
Другий піп. (першому) Щось довго рахує. Мабуть, дорого.
Перший піп. (затуляє пальцем другому рота) Та тихо ти! Принишкни!
Маргарита. Десять гривень за порчу і десять за масаж!
Другий піп. Ого! Яка досконала система тарифікації!
Перший піп. Наведенням порчі ти більше заробляєш! Ану, кажи! Мовчиш? Тепер бачиш, яка нелегка робота в цих бабок-лікувалок? Такі оце телепні, як ти, понаводять, а їм тоді знімати!
Другий піп. (червоніючи) Та я ж ненавмисне...
Перший піп. От дурбелина!
Маргарита. Я чекаю...
Дільничний. Що?..
Перший піп. Давай!
Дільничний. Що давай?
Перший піп. Гроші, кажу, давай.
Другий піп. Егеж! Тарифікація пройшла успішно.
Дільничний. (відчуваючи себе не в тому салаті) Я б із радістю, друзі, та ви мені руки тримаєте.
Перший піп. Тримаємо? Відпустимо.
Другий піп. Атож! Нам не складно.
Дільничний. (дістає гаманця, витяга звідтіль увесь свій заробіток – близько сорока купюр по одній-дві гривні) Це вам зверху для того, щоб більше нікого не лікували.
Маргарита. (жадібно забирає гроші, перераховує, час від часу вибиваючи щось у проклеєному скотчем калькуляторі) Приходьте ще! Якщо, звісно, щось турбуватиме.
Дільничний. А друзям своїм можна вас порекомендувати?
Маргарита. А чого б це я вас лікувала, коли б ви мене не рекомендували.
Дільничний. І моїх ворогів приймете?
Маргарита. Звісно, що прийму. Вас же прийняла!
Дільничний. То за мене, виходить, теж хтось просив?
Маргарита. А ви думаєте, у міліції немає ворогів? (підсумувавши щось у калькуляторі, піднесено продовжує) Сорок три гривні і презерватив.
Другий піп. Ого скільки нашкребла. Навіть мене переплюнула.
Маргарита. (показує присутнім резинову штучку) Наше зібрання не рекламного характеру, тому не скажу, який саме. Можу лише сказати, що дешевий. У місіонерів, тобто, міліціонерів, мабуть, зарплата ще та!.. (Дільничний скривився) А ще додам, що від таких можуть бути і діти! (покрутивши презерватив хитрими ручками, ховає до кишені) А що? Може, знадобиться. Все одно я хочу стати мамою. (Перший піп приязно усміхається, мов той майбутній тато)
Дільничний. Ну, то я пішов... До зустрічі... (біжить до дверей, але його перехоплює перший піп)
Перший піп. Це ти куди на ніч побіг. П’яний, чи що? Праведно кажу, Рито?
Маргарита. Егеж!.. (Дільничному) Ось зараз зварю тобі, моєму маленькому, бовтушки – будеш пити.
Другий піп. І помреш. (ловлячи на собі погляди, виправдовується) Та я що? Я ж лише жартома.
Перший піп. (другому) Дивися в мене. (робить знак пальцем)
Маргарита. Я на собі перевіряла. Нічого страшного не буде. Ти лише понюхай (підсовує якусь ганчірку під ніс міліцейському, той мугиче). Та це ж лише ганчірка. Це я розлила попередню порцію.
Дільничний. Та це не те...
Маргарита. Як не те? Саме те, що треба. Вірно, святі отці? (ті кивають) Зроблю тобі бовтушки, очистишся від шлаків. Все виганяє, все виганяє... Кажу тобі, сподобається. Ще й друзів напоїш!
Дільничний. Та це не те...
Маргарита. Та не вигадуй, не те! Кажу тобі, що все виганяє – значить виганяє.
Дільничний. Та з цим я згоден.
Маргарита. Це з чим?
Дільничний. Що все виганяє...
Маргарита. От і кажу. Тобі баночку дам і сестрі твоїй дам. Усім поможу!
Дільничний. А про сестру звідки знаєш?
Перший піп. Ну й дурбелина! Кому потрібна знахарка, що всього не знає? Вірно, Рито?
Маргарита. Вірно, любчику! (цілує святого отця в лоба)
Другий піп. А що це у вас на стіні висить? Це не та таблиця, що зір перевіряє?
Маргарита. Вона-вона. (повідомляє жінка, зручно вмостившися на колінах у першого отця)
Другий піп. (відходить перевіряти зір) Слухай, друже, допоможи мені.
Перший піп. Чого тобі?
Другий піп. От якби ти пальцем потицяв, то я, може, і зір би перевірив.
Перший піп. Ненавиджу тебе. Але що ж поробиш? (доводиться встати і Маргариті) У гріб мене зведеш. (іде в напрямку таблиці, завдяки чому Дільничний тікає)
Другий піп. Якого чорта?
Перший піп. Чого тобі?
Другий піп. Куди це він побіг?
Перший піп. Хто?
Другий піп. Дільничний.
Перший піп. Та до біса дорога тому пройдисвіту! Давай краще зір перевіряти. Оце що? (тицяє пальцем у таблицю)
Другий піп. Ме!
Перший піп. А от і ні. Це „не”. А це що? (зупиняє руку на одній із літер)
Другий піп. Це „ле”!
Перший піп. Не вгадав. Це „ме”!
Другий піп. Ага, так!.. Ану, давай навпаки! Зараз ми твої клепки перевіримо!
Перший піп. Щось находився я сьогодні тут із тобою. Та нічого. Гра варта свічок. (попи міняються місцями)
Маргарита. (спостерігаючи за дійством) Будемо сподіватися.
Другий піп. Зараз побачиш мою помсту.
Перший піп. Помсту?
Другий піп. Аякже!.. Оце що таке? (тикає пальцем по картону)
Перший піп. Літера.
Другий піп. (регоче) Знаю, що літера. Яка?
Перший піп. Пе.
Другий піп. А от і не „пе”. Це „не”. А це що? (палець нарешті зупинився)
Перший піп. (упевнено) Ке!
Другий піп. Наче ти й людина не дурна – стільки по семінаріях провчитися.
Перший піп. (хвалькувато) А ти думав!
Другий піп. Але є одне але...
Перший піп. Що ще за „але”? Ану, кажи!
Другий піп. Ну, добре. У мене таке враження, що ти бачиш гарно! Просто літер не знаєш!
Картина 3
На сценічному екрані видно Першого попа із Маргаритою. Але, якщо придивитися пильніше, то...
Маргарита. Я хочу рибок.
Піп. Рибок?
Маргарита. Так. Мені взагалі розповідали...
Піп. (перериває) Що там стосовно рибок?
Маргарита. Рибок?
Піп. Так, рибок.
Маргарита. Коли їх взяти замороженими і пустити у ванну, то вони попливуть.
Піп. Ти хотіла сказати, спливуть.
Маргарита. Ні, я хотіла сказати саме те, що сказала – вони оживуть і попливуть. А взагалі я хочу кішку.
Піп. А де твоя ділася?
Маргарита. Вона мені набридла.
Піп. І що?
Маргарита. Віддала друзям.
Піп. Ану, колись, заморозила?
Маргарита. Ну, може досить мене підколювати? І щодо рибок – це не брехня.
Піп. Сьогодні ж покладу у ванну.
Маргарита. Ну й покладіть. Мені яке до того діло? Хай собі оживають!
Піп. Ти мені зараз нагадуєш мою тітку.
Маргарита. Тітку?
Піп. Її... Таки-так! Вилита копія!..
Маргарита. І що ж у мені такого вилитого? Від твоєї тітки...
Піп. Вона посадовить мене поряд із собою біля тупого телика дивитися серіали, потім напоїть чайком (у захваті). М-м-м!.. Таким ароматним. Ну, майже як ти. Вона мене любить. А ти?
Маргарита. Що ви там казали про серіали?
Піп. А! Серіали. Що ми з нею тільки не дивилися: Катю і Настю, Ундіну і Мальвіну... А тітонька ну, така ж гарнюпулечка! Ну, прямо як пиріжок – аж слинка тече. Хочеться з’їсти.
Маргарита. Навіть так?
Піп. А вона як візьме до своїх пухнастих ручок газетку, насупить брівки – заходиться читати. У роті – цигарка, а в шлунку – булькотіння. І досі диву даюся, як їй вдається поєднувати всі п’ять справ. Точнісінький тобі Юлій Цезар!..
Маргарита. П’ять справ водночас? Цікаво, які це?
Піп. Тупий телик, більш-менш не тупу газету, готування дітям страв.
Маргарита. Ви казали п’ять, а назвали всього три!
Піп. Рахуєш, бачу, добре... А от якщо додати до усього цього фаршу куріння „не люльки”, балаканину зі мною та перебазікування пліток по телехфону?.. Продовжувати списочок?
Маргарита. Та годі, годі! Я вам вірю.
Піп. Знаєш, кого ти зараз мені нагадуєш?
Маргарита. Навіть не знаю, що ви собі подумали...
Піп. Коли ти вже перейдеш зі мною на ти? Їмо разом, спимо разом... Та нічого... Якось воно звикнеться.
Маргарита. Хто звикнеться? Ваша дружина-паніматка?
Піп. Та хоч би й вона. Якось воно буде. А тобі що з того?
Маргарита. Ви не стомилися на двох стільцях сидіти?
Піп. Яких двох? Я, здається, сиджу на одному (обмацує стілець під собою, перевіряючи)... Та що ми все про стільці та стільці. Давай я краще розповім, що це все мені зараз нагадує.
Маргарита. Усе постійно вам щось нагадує (реакція попа). Та нічого, кажіть уже, коли почали.
Піп. Це мені нагадує книгу.
Маргарита. Книгу? До чого тут книга?
Піп. „101 спосіб, як стати мільйонером”. Ви купуєте цю книгу і розумієте, що купили один із цих ста способів розбагатіти. Нарешті вашому мозку стає відомо, що мільйонером є той, хто видавав цю книгу, бо скільки ж тих лохів у тюльпанах, що на неї купилися!
Маргарита. Лохів у тюльпанах?
Піп. Та хай будуть у кедах. Як тобі зручніше.
Маргарита. Хай будуть...
Піп. Тобі щось не подобається, сонце моє?
Маргарита. Може й не подобається, а, може...
Піп. А мені подобаєшся ти!
Піп хапає Маргариту за талію і палко цілує. В цей час до хати залітає Параша. Цього разу без мітли.
Піп. Одарка! Тобто, Параша!
Жона. Так у тебе ще й Одарка є, брудний негіднику? Побійся Бога! Чого тебе там учать у тій церкві?
Піп. Чого це ти сюди прийшла?
Жона. Чого це я прийшла в свій дім? Ану, вимітайся звідси! Котися до чорта чи бісової матері! Котися до кого завгодно, лише б не до мене!
Піп. Не хвилюйся, все буде в ажурі!
Жона. Як ти ще рясу свою не продав? Дідьку лисому! (до Маргарити) А ти чого ждеш, суча дочко? З якої гори ти звалилася на мою голову? Біжи слідом за цією старою п’явкою. Бо тільки я, баба Параска, можу бути його жоною!
Піп хапає Маргариту за руку, і вони вибігають із хати. З кутка вилазить, як завжди наполоханий, Дільничний.
Жона. Обана! Василь-кисіль!.. А ти це чого тут? Все ще тут...
Дільничний. Та я коли оце з вами робив оце саме...
Жона. Тихіше ти. Розгорлопанився на всю хату – сусіди почують!
Дільничний. Я ж хотів було вислизнути з хати, та ви двері зачинили. На засув!
Жона. Ну, все, спіймав ти мене! Я тебе спеціально прикрила – щоб нікуди не втік.
Дільничний. Щоб нікуди не втік?
Жона. Атож!.. Бо ти, знаю, можеш... Треба дочці зателехвонувати... (шукає телефон, знаходить)
Дільничний. Ого! Мобілкою обзавелися?
Жона. Дочка подарувала. Там я у неї якась „подруга” і вона мені надурняк телехфонує. От зараз тільки подзвоню – треба вкластися в дві секунди.
Дільничний. І оце по вулиці з ним ходите? А якщо стьобнуть?
Жона. А на це, любий мий, і є ви, чи не так? Ловите злодіїв?
Дільничний. (позіхає) Ловити-то ловимо, але...
Жона. Та не бійся, не вкрадуть мого телехфона. Я його нікуди не ношу.
Дільничний. І правильно робите. Знаєте, скільки зараз цих бандюків розвелося? І я кажу, що не знаєте. А я знаю! Один Барабай чого вартий! (причиняє рота)
Жона. (відсторонено) Один раз узяла оцю трубку. Їдеш у тролейбусі – трусишся. А потім розумієш, що трусишся не тільки ти заразом із тролейбусом, а ще й ця клята труба. А дзеленчить! Усі на мене дивляться так, наче кажуть: „Чого, стара кляча, мобілкою світиш?”. То мені ото й сором діставати! Отакий він, цей подарунок... (крутить трубку в своїх пухнастих ручках) Навіть не знаю, може, і не буду дочці сигналити... (відкладає телефон)
Дільничний. Дочці, кажете? (витирає слину, що біжить із рота)
Жона. Атож!.. (у захваті) Вона ж у мене так Україну любить, так любить!..
Дільничний. Справді?
Жона. Егеж!.. Коли дзвонить, аж плаче!
Дільничний. А де вона?
Жона. Та де ж? На заробітках...
Дільничний. І Україну, кажете, любить? (недовірливо поглядає на неї)
Жона. Ну, кажу, що коли дзвонить, аж плаче. Хіба ж це не любов?
Дільничний. Ото коли так любить, то хай їде сюди.
Жона. Куди, сюди?
Дільничний. Працювати... Додому хай їде!
Жона. Васю, та ти що, мабуть, здурів, допоки мене чекав? Як тут можна працювати?
Дільничний. Нічого не здурів. Я ж, як бачите, працюю... (вона лучно регоче)
Жона. (трохи заспокоюється) Ну, гаразд... А що там у вас із цим скандалом?
Дільничний. (наполохано) Яким саме? В нас їх багато!
Жона. Та про оцей клятий-переклятий москальський газ!
Дільничний. Зрозуміло... Нам ще треба подивитися, скільки грошей там було украде... тобто, укладено.
Жона. То дивися пильно – вони дуже хитрі жуки!.. Скажи мені, чи їздив останнім часом куди-небудь.
Дільничний. Їздити – їздив... У нас робота така: їздимо і дивимось.
Жона. І де ж ти був?
Дільничний. Та у якомусь місті... Такому заплутаному, що й назви не згадаю.
Жона. І що ти там робив?
Дільничний. Я робив не що інше, як почитав пам’ять Анни Ахме'тової!
Жона. Це що, дружина того магна... чи як його там, олігарха?
Дільничний. Якісь ви, бачу, не дуже далекі. Анна Ахме'това – це велика-велика поетеса. Ну, майже, як ви.
Жона. (чимось замахується) От гівнюк!.. Чого це ти, дурбелино, наплів?
Дільничний. Та я ж нічого... Це я у тому смислі, що велика людина!
Жона. А-а-а... Ну, тоді гаразд, гаразд... Її, значить, читав?
Дільничний. (пихато) І, між іншим, не лише її!
Жона. А хто ж цікаво ще удостоївся вашої честі?
Дільничний. Гулак Артьо'мовський!
Жона. Артьомовськ – це не те місто, що на Донбасі?
Дільничний. Та звідки мені знати, я ж там не буваю. А той, як його там, цей Гулак, мабуть, із Артьомовська, бо інакше чого в нього таке прізвище?
Жона. Ну, годі! Припиняй ці розумні балачки... Зараз будеш моїм коханим рабом!.. Із Артьомовська!.. Ну, то як, будемо з тобою бавитись? (кладе свою хриплу руку на щоку Василя)
Дільничний. А це обов’язково було громи та блискавки метати?
Жона. А ти думаєш, легко корчити із себе ревниву дружину сільського попа?
Дільничний. У вас добре виходить! Навіть мені було страшно!
Жона. (іронічно) А ти де сидів? Під лавою?
Дільничний. (пихато) Попід припічком!
Жона. Цього разу ти вибирай: у вітальні чи де?
Дільничний. Та чого чекати? Давайте прямо тут. На підлозі. Так би мовити, екстрим!
Жона. Екстриму, кажеш, захотів... Це коли спину продуває?
Дільничний. Ну, можна й так сказати... То як, почали?
Жона. Почали! (беруться докупи, внаслідок чого згасає світло)
Антракт (тепер можна спокійно попити кави з пиріжками)
Далі буде:)
Найближчим часом викладу на цьому сайті решту „Мертвих душ” :-) (тобто, "Кінець")
