Набираючись сил, вітер важко зітхнув і вдарився об мою вишню, що під вікном. Вона, погойдуючись, немов дитина в колисці, нарешті нахилилася і застогнала. Варто би було сказати, що у печі горів вогонь і на ньому стояв казанок з щойно звареним свіжим борщем, але ми живемо не в ті часи... І хотілось би туди повернутись та не стояти самотньою біля вікна в холодній хаті, коли надворі негода розігнала зірки на ночвах нічного неба. Руки захололи... Місто огорнула пітьма, лише сови спочатку відгукувалися, а потім... Потім і вони перестали...
