Чого ми живемо, знаючи, що будь-якої хвилини можемо померти: чи від шматка балкону халтурно збудованих 3-х по верхівок, чи через малюсінький тромб у нетрях розгалужень коронарної артерії. А от до 60-64 років – точно канемо в Лету, чи то підемо кататися на яхті Харона , як запевняє статистика. Скоріше всього від варикозу вен на ногах, старечого кретинізму і декількох ракових пухлинок, з якими ми майже «зжилися», бо ж статистика – це святе!
Життя постійно висить на волосинці, де здійснює маятникоподібні рухи, небезпечно збільшуючи амплітуду, пересікаючись мимовільною траєкторією з іншими, чужими життями.
На світі нас тримає тільки декілька ниточок, товщиною з волосину.
Для себе ми мотивуємо повсякденні зусилля завтрашнім днем: чекаємо чогось, готуємо себе до чогось, навмисне гіперболізуючи, ставлячи зайві знаки оклику! Це майбутнє – нитка, тримаючись за яку, ми йдемо у сутінках з заплющеними очима, тому що страшно, хоча про цей страх всі мовчать...Напевно і я промовчу.
Так от, коли нам набридає вдавати, що і справді ВІРИМО, - ми ледь відкриваємо повіки...
Бля! – тут ви від несподіванки випускаєте ниточку із спазмованих шоком пальців. Декілька хвилинднівмісяцівдесятиліть ви перебуваєте у стані афекту. Далі – ваш вибір...
Більшість зціплює зуби і зі словами «Show must go on» заплющують очі, швидко змахують сльози, розмазуючи пилюку повсякденності і стереотипів наполовину з солоними доріжками на щоках. Тоді з відчайдушно заплющеними очима шукають навпомацки свою втрачену ниточку, за іронією долі часто знаходять чужу, намотують її довкола зап»ястя і відчуваючи якесь мазохістський спокій від впинання «браслету» у шкіру, ідуть за «своєю долею», на мотузочці.
Одиниці не можуть більше жити в анабіозі, тому після першого кроку відкривають широко мутні підсліпуваті очі. Вони більше не закриватимуться, тільки будуть вдивлятись у сутінки в пошуках СПРАВЖНЬОГО. Такий забуде про «свій шлях», про нитку. Забуде про умовності, про те, що про страхи і слабкості мовчать...Він говоритиме, чітко артикулюючи, за що його назвуть «божевільним» і спалять на вогнищі якісь люди у чорних балахонах без прорізів для очей, щиро віруючи, що зробили цей світ кращим.
