Серпневого полудня розпікався асфальт. Старий, меґаломанських розмірів радійоприймач "ВЕҐА 312" у прямому етері віщав зі станції яка, здається, називалася "Хвиля 4" про те, що помер всесвітньо знаний Камінний Пес. Він був поет, революцьйонер, творець не однієї міріяди паралельних реальностей ріжної кратности вимірів, ходив під грозовим памегом, з якого ніколи не смів періщити дощ. Він помер. Його нема більше з нами. Сумно дізнаватися про таке. А ще більше щему, коли дізнаєшся про такі жахливі речі з приймача, який займає чи не півстолу. А ось і пряма мова:
"доброго дня, громадо! ви знаходитеся на частоті станції "Хвиля 4", найкращої радійостанції вульканічного Мегіко. з превеликим жалем і щемом у серці мушу повідомити про те, що сьогодні, о другій годині ночи помер чи не найвидатніший пес, що його знали за всю історію людства, великий поет та кінорежисер, теятральний освітлювач і гример ґотичних та ґлем-рок гуртів, батько чорно-білих світлин і головний трунар диско. саме він вивісив чорного прапора на Місяці. він прод'юсував більшість відзнятих на відеокамери єті світу... словом, всіх його відзнак не перерахувати. сьогодні помер Камінний Пес. розтин його тіла, який проводила професорка Блянка Гемба показав, що смерть настала через зупинку серця птаха, який жив у правому боці ґенія Камінного. прошу заслухати свідчення репортера, який побував у приміщенні нюйоркського морґу і поспілкувався із професоркою Гембою.
"... я бачу перед собов велику сіру будівлю з брудними шибами. на даху співають дерев'яні горобці і визбирують з голови триметрового кота зіпсуте насіння. ... я ніколи, їй-богу, не бував у мордзі до цього... трохи моторошно. але спробуємо зайти до середини.
... в принципі, я не очікував нічого більшого за се. погляньте-но тільки, тільки погляньте на це: обдерті стіни, мати, павуки геть усі пляфони обплели, зате той молодик-щур щойно привітно мені посміхнувся... приємно... хоча й дрібничка... я завжди хотів зеленого велосипеда у дитинстві... але це було задорого... і надто небезпечно... принаймні для мого здоров'я... просто, розумієте, я мав жахливий нервовий тик в дитинстві, тому що мене налякала п'яна в дупу росомаха... але п'яних росомах ні до, ні після цього я не бачив ніколи... здається я трохи відхилився від теми. мені важко зосередитись в такому місці. так от, слухайте далі (щур сховався, до речі): я бачу двері, прикрашені дірками, з яких іноді зизить своїм оком руда тварина, майже впевнений, що то є лисиця (цих звірів я вже навчився ідентифікувати майже бездоганно точно), грайливе бестя, чорт забирай... є навіть рослини... це спориш, який росте прямо з-під підлоги, пробивається крізь шви кахлів... і ще одне важливе зауваження: кожне місце наводить на думки, що це є відхоже місце для котів... трохи збиває...
... а от я вже бачу кабінет шановної професорки Гемби. на дверях, які пофарбовано болотним кольором набито жерстяну табличку... тобто кришку з-під консервів... скоріше все ж таки... але хай буде табличка... табличку, на якій виґрав'юровано ім'я шановної професорки... спробую завітати...
/частину репортажу втрачено/
... давайте пройдемо безпосередньо до лябораторії ... знову ці брудні коридори... це називається індустріяльний дизайн? ... ні, такого ефекту ми змогли домогтися через дотримання абсолютної стерильности... чуєте? чуєте це? ... що саме? те, як щури об'їдають обличчя бомжа? ... та ні! чи чуєте ви дзвони? це є окрасою нашого закладу. ми відкрили на території морґу невелику капличку десь із півтора року тому. а десь місяців з два пройшло як добудували дзвіницю... я не помітив... дзвіниця вийшла просто чудова. чуєте? ... знов дзвони? ... ні, на цей раз не дзвони. щури знов перегризли кріплення дзвона. кляті щури... чому ви не позбавитеся їх? вас не турбує їх присутність у будівлі морґу? ... ні, вони не чіпають тіла принаймні перші сім днів. з ними легко домовлятися... ніколи б не подумав... скажіть, кому не сподобається свіже м'ясо? кому? вам може не сподобається?... давайте переключимось на щось інше...
/ще один втрачений фраґмент/
... а ось і пан Камінний Пес. обережніше з його черевом... чому? о Боже мій! о Матір Божа! дідько... що в біса трапилося з його нутрощами? якого біса ви стоїте?! заберіть, будьте ласкаві, його кишки!... ... так ліпше? ... дайте я віддихаюсь...
/павза/
...думаю, що ліпше опустити описи тіла шановного п. Пса. моторошне видовище. не дивно те, що до цього я ніколи раніше не бував у мордзі... жахливе місце... інших слів не підбереш...
... так ви стверджуєте, що Камінний Пес помер через зупинку серця птаха, що в ньому мешкав? ... так, саме так. але, якщо бути точним, то він мешкав у лівому його боці, розумієте? ви встигли його побачити? ви не дуже ретельно роздивилися тіло. ми можемо підійти ще раз... ні-ні-ні! дякую. ні в якому разі. я побачив, не турбуйтеся. я бачив мертвого птаха... це доволі рідкісний випадок... справді? знаєте, щось мене нудить......
/репортаж на цьому було обірвано. репортер, проте, ще досі не повернувся з шаленого Ню Йорка. чи не вистригся в ченці?/
Good by, cruel World! Нажаль ці слова колись промовить кожен з нас. Чекаймо на черв'яків. Вони люблять нас! А зараз повернемося до музики. У етері "N. I. B."...
Вкотре тяглася дорога з міста цими занедбаними полями. Кротам – привіт, ворогам – смерть, мертвим – добру пам'ять. Все просто і закономірно. Тільки петрові батоги схиляють голови під вітром. Тільки трохи кілкого і крихкого каміння під чобітьми, всього кілька метрів донизу, а там вже і ріка. Лишається тільки перейти її. Але такі черевички, якими її можна було б перейти має лишень зозуля. Знімаєш зі стіни зозулені черевички, червоні і блискучі, і йдеш гомінливими хвилями. Сходять Місяць, Сонце, сузір'я, струмки б'ють шалом з-під глибинних шарів ґрунту. А ти йдеш останньою дорогою. Коли твоєю спиною прокотиться перше вогняне колесо ти зрозумієш, що потрапив куди треба. Кілька маків, що проросли крізь товстезні стіни чисельних фортець.
Але ти сказав "good by, fucking world!"
