Пам’ятаєте, як в дитинстві нам змальовували чудове майбуття:”От виростеш, підеш в школу, там буде так цікаво...” Але зрештою, рано чи пізно, школа вже сидить нам в печінках. Хто ж у цьому винен і чому так виходить?
Як все починається
Учнів поділяють на: заучок, пофігістів, доганяючих, середнячків, вундерів та ін. Ця класифікація більше стосується навчання. Але є ще всіляка позакласна робота, тобто наша необов’язкова праця, і тут теж є пофігісти та ще якісь. Взагалі, якщо вже на те пішло, то кожному в класі має дістатись однаковий шматок позакласного “торта”.Лише чомусь ніколи так не буває. Не дай Боже хтось із дирекції зауважить в тобі якогось ентузіаста. Вважай ти пропав. В переважній більшості випадків вчителі шукають собі жертву. Далі тобі із задоволенням вішають такі крихітні завданнячка на кшталт тексту до стінгазети. І все б нічого, якби оте крихітне з шаленою швидкістю не збільшувалось в розмірах до такого собі гігантика. Вчителі всіляко намагаються переконати тебе в тому, що ти просто геній і ніхто краще за тебе з цим завданням не впорається. А далі починають “посилати”. І це вже зовсім не прикольно.
Знайомся, -¬¬¬ Вася
Уяви собі середнячка з відтінком пофігізму, але котрий троха любить вчитися та грати Філіпа на різних там шкільних дійствах. Було декілька епізодів у шкільному житті Васі, коли вчителі спостерегли, що він ЩОСЬ МОЖЕ .І почалось! Ага, ще вони зауважили, шо Вася не може, як інші, відразу відмовити. “Пропозиції” посипалися, перетворюючись у лавину.
Про турнір
Ну от, нашого учня вкотре викликають у кабінет завуча. Цього разу його посилають на міський турнір правового всеобучу дітей. Цей турнір організований “білою хатою”. Про нього нашому Васильку повідомили лише за три дні, два з них – субота, неділя. Ну звичайно, плювали вони, що до таких серйозних заходів треба готуватися щонайменше тиждень. Літали, знаємо. Комусь фіолетово, що Вася цей предмет не вивчає в принципі (його вже два роки просто не існує в розкладі). Потім ще цікавіше. Василька роблять капітаном команди, яку він в очі не бачив. Після усіх намагань зв’язатися з учасниками, з’ясовується, що організатори ще самі не знають, хто буде в команді...”І взагалі, Ви заважаєте нам працювати!”
Отак, сидить Васик, готується самотужки до такого важливого дійства. Наперекір усьому наш герой, відчуваючи відповідальність все-таки добивається зустрічі з командою. Проте було певне розчарування. Дві дівчини дивилися великими квадратовими баньками на Василька, а він пояснював їм питання турніру, розуміючи, що то дохлий номер. Потім на горизонті з’являється якась учила і закидає Ваську непрофесійність його викладання та занадто складне пояснення ситуацій, мовляв, нашим діткам таких розумних фраз не треба.
В результаті наш капітан був єдиним учасником команди, котрий бавився на турнірі з іншими командами. Так було весело! А такі поняття як регламент, опонування, полеміка та рецензування були взагалі відсутні. Після бою один проти п’ятьох Вася отримав “заслужене” друге місце з відривом у три бали. А взагалі, учасники були відзначені неграмотними дипломами та на диво тупими подарунками. Ото турнір! Тільки кому це насправді потрібно? А три дні вбиті наніц...
”Зразковий” староста
За іронією долі Василька цього року обрали старостою класу. Все на його бідолашну макітру: і відзначення відсутніх, і збір коштів на все потрібне і не потрібне, і відповідальність за всі душі класу (котрі аж ніяк не можна назвати святими) плюс всяка позакласна робота. Всім же відомо що у добі старости 48, а то й 96 годин.
Якось Вася прихворів на тиждень. І чомусь, сидячи удома в ліжку, не відзначав присутніх у класі. Не встигла ще нога нашого старости переступити поріг любого навчального закладу, як його вже схопили: “Де запис відвідування?!” З того всього Вася в тому згорьованому журналі написав, що протягом тижня у їхньому класі не було жодного відсутнього. Типу, на кожній сторінці: “Всі присутні”. Ну хоч раз хотілося бути зразковими. Та де там! Педагоги гумору не зрозуміли і Вась добре дістав. За шо ...ніхто не знає та й самий факт існування такого журналу повна дурість.
Парадокc
Раптом Васик помічає, як на нього гострить клешні інший мисливець, з “дисципліни і порядку”. Гірше не придумаєш. На перерві його хапають за руку і тягнуть в учительську на діалог. Виявляється, їм не подобається зовнішній вигляд нашого хлопаки, точніше відсутність форменого піджака. Якось до цього часу ніхто не помічав, що Василько от уже три місяці як не у формі, - росте він не лише інтелектуально і духовно, - от і з піджака виріс. Словом, йому запропонували зараз же шити новий.
- Ви серйозно? На другий семестр? Нащо він мені здався? Я ж випускник.
- Після школи підеш в ньому на ділову зустріч (без коментарів).
І от яка парадоксальна штука: в такій ситуації всі твої заслуги перед Вітчизною і навчальним закладом зводяться до нуля. Можна щотижня “захищати честь школи”, але в дурній історії з піджаком тебе ніхто не захистить.
Чорний список
Субота. Навчання. Як добропорядний учень Вася йде на ОБЖД. І що ж? Голос ззаду питає:
- Ти вже готовий іти?
- Куди?
- На міську олімпіаду з географії.
- Як?! Я ж її вже не вивчаю, а на шкільному етапі олімпіади мене взагалі не було!!!
- Нічого не знаю, ти – у нас в списку!
Отакий розклад...Вибачте, а хто замовник абсурду?
Чортова “ГАЛОЧКА”
На тій олімпіаді з географії, куди посилали Васю, жандармом була досить кумедна учила. Прийшла і сказала, що вона не є нормальна, тобто хвора на всю голову. Пояснила це своїм педагогічним стажем – 13 років: “Всі вчителі, в яких стаж зашкалює за 10 років, не можуть бути психічно врівноваженими”.
Цікавий факт! А що ж тоді робити учням, щоб вберегти поміж таких вчителів своє психічне здоров’я? (Особливо коли ти вже звична мішень). Адже попереду – ціле життя. Якщо в тебе буде геть негаразд з головою, навряд чи тебе радо приймуть на гарну роботу.
У всякому випадку, брате, не ведися на дешеві приманки “мисливців”, які “для галочки” вбивають твій час. Тебе ніхто і не похвалить – будуть на нараді хіба що хвалити твого директора, завуча – це вони ПОПРАЦЮВАЛИ. Одне добре – наш Вася ще трохи пофігіст...Мабуть, саме це може бути запорукою його психічного здоров’я. Зрештою, не тільки Васі, а й цілої нашої нації. А ви як гадаєте?
