Він черговий раз подивився їй в очі і знову почудувався з того, що продовжує говорити з нею, хоча варта було б тікати. Вона була маленькою людиною, але говорила про серйозні речі і лякала його та він не міг відвести погляду від неї. Що його привело сюди? Можливо випадок, можливо доля, можливо передчуття.
Двері не важко було відкрити, він всього-на-всього відкрутив своїм розкладним ножем гвинтики від кріплення замка і двері розчинилися. На дворі було темно і зірки сяяли. Довкола виднілося величезне небо, а місяць просвічував крізь брудні сірі хмари. Він ступив крок і чистий запах вечора вдарив йому у обличчя. Обережно прикривши за собою двері він підійшов до протилежного боку даху і глянув униз. Перед ним розкрилися автомобілі жильців його будинку, вікна, в яких горіло світло, звуки сварок з ближніх квартир, а також цей огидний запах квашеної капусти, з квартири, де жили пияки.
Він встромив цигарку в рота, підніс вогонь, невміло прикурив і затягнувся. Враз легені наповнилися теплом, а в роті відчувався приємний смак зловонної палички. Це була третя цигарка в його житті. Сьогодні зранку, йому стало соромно перед "пацанами" і він з діловитим виразом обличчя затягнувся вперше. В горлі відчулися цвяхи, але він не подав вигляду, просто затамував подих, доки все пройде і не кашляв, хоча сильно почервонів від натуги.
Не те, щоб йому хотілося сильно, просто він відчував себе впевненіше. Раптом за його спиною прозвучав якийсь шум. Він не став оглядатись, а вирішив заховатись, йому не хотілося, щоб його зараз тут помітили. Він заховався за комином і став спостерігати за дверима.
Ось з-за дверей показалася чиясь рука, потім просунулася голова, прикрашена красивим довгим чорним волоссям. Риси обличчя було важко розгледіти, але стан її вказував, що вона дуже юна, може не старше за нього. Її очі виблискували у місячному світлі, а її непевні кроки проривали тишу, наче маленькі вибухи. Вона трішки наблизилася до комина, а потім повернула і пішла до іншого краю даху. Вона підійшла до огорожі, легко перекинула через неї ногу, потім другу, раптом в серці Андрія щось тіпнулося і він побіг до неї.
Вона ледь зігнула ноги в колінах, розставила руки і почала нахилятися вперед. Його рука була зовсім поруч, його пальці вже торкалися її куртки, вони стискалися в кулак, він кинувся на неї і вона відчула його дотик до спини, але було пізно. Вона вже відштовхнулась від парапету і на мить застигла в повітрі на висоті дев'ятого поверху. Вона встигла повернути голову і подивитись йому у вічі. Йому стало ще страшніше, адже вона була така красива і така спокійна, її вже ніщо не бентежило. Він вдарився стегнами до огорожі і ледь сам не перевалився. Він продовжував дивитися на неї, а вона на нього, але планета продовжувала притягувати її до себе. Ще мить і її серце зупинилося. Йому здалося як він побачив вираз болю на її обличчі і застиг, спостерігаючи за її силуетом на тротуарі. Все було тихо, можливо до ранку її ніхто не помітить. Нарешті він прийшов до тями, сів біля огорожі, затулив обличчя руками і заплакав, гірко заплакав.
***
Його сльози не капали з обличчя, а текли в різні боки від очей, нарешті він прокинувся, але продовжував плакати, йому було так гірко, як ніколи. Його тіло тряслося від плачу і щоразу, коли тіло струшувалось, він відчував біль у спині, у грудях, у голові, у ногах, яких вже не було, і руках, що не могли йому служити.
Це був всього сон і він все ще в палаті, його тіло все ще болить від ран тижневої давності. Він все ще бачив ті уламки лобового скла, що розліталися від його голови, коли він зіткнувся з автомобілем. Все було так по дитячому, так необдумано.
На дворі було літо і день почався як завжди, все надихало його на якийсь геройський вчинок. Він добре водив батькове AUDI. Але цього все ще не бачила Марина, його дівчина. Батько дозволяв йому кататися, коли авто не було йому потрібне, щоправда існували деякі обмеження, за межі міста не виїжджати і не кермувати в п'яному стані. Андрій постійно дотримувався цих правил і сьогодні йому ніщо не могло завадити. Він так думав. Як же він помилявся!
О пів на четверту дня Андрій заїхав у подвір'я будинку, де жила Марина. Припаркувався і впевненим кроком пішов до під'їзду.
- Привіт! - майже крикнув він, а вона просто опустила очі вниз і запросила його до квартири.
- Як що до того, щоб покататися по місту?
- А батько тобі дозволяє?
- У мене класний батько! - гордо сказав він, а вона вже починала збиратися. У них взагалі то не було заведено якось вітатися, щоразу, як вони бачили друг друга, віталися по різному, але ніколи не цілувалися при зустрічі. Для них обох поцілунок був чимось незбагненним і надзвичайно приємним.
AUDI легко завівся з першого оберту ключа. Андрій натиснув педаль і легко та швидко повів машину на зустріч вечору і можливо грандіозній ночі. Спочатку вони каталися центральними вулицями міста, а потім почали їздити по ще не відомим їм обом вулицям, спостерігаючи досі не бачені будинки та пам'ятники. Вона весело про щось розповідала, а він милувався, як розвіває вітер її волосся, як вона ховає очі від нього. Вже була восьма вечора, коли вони виїхали на міжміську трасу і поїхали попри прилегле село.
Пізніше він прокинувся в палаті і пошкодував про це. Йому в той момент було байдуже до всього, окрім болі, що стискала його всього і не давала дихати, а може це йому не вистачало повітря для крику, дихати теж було важко. Коли він став звикати до болю, то помітив біля себе медсестру, яка щось колола йому, та намагалася заспокоїти. Через деякий час він вже намагався говорити і хотів вияснити, що сталося, але медсестра не могла його зрозуміти, а може просто не хотіла.
***
Його часто кололи, але він не відчував голок в своєму тілі. Йому щось вливали у вени через крапельницю і ще навколо нього було накладено багато апаратури. Андрій часто засинав, а прокидався завжди у сльозах. Він постійно випалював свою першу цигарку і постійно якась незнайомка падала з будинку. Він не пам'ятав сну, а коли прокидався, то довго не міг згадати де він і що з ним сталося.
Дим розпростерся у легенях, йому було приємно, але щось його мучило, щось підказувало йому майбутню небезпеку. Він іще не знав. Раптом шум за дверима і він знову ховається. Раптом Андрій відчув гострий приступ ДеЖаВю. Він вже наперед знав, що звідти вийде дівчина і чомусь це дуже погано. Звідки це до нього прийшло, він не розумів, але вирішив не стояти за коминком, а підійти ближче до дверей. Дівчина вийшла на дах і пішла до коминка, Андрій обійшов коминок з іншого боку і підкрався до неї з боку, торкнувся її руки. Вона смикнулася, а її обличчя показувало такий страх... її очі були широко розкриті і вони якось дивно блистіли. Вона почала махати рукою, ще не розуміючи, що відбувається, а потім перейшла на істеричний крик. Вона була схожа на божевільно, що втратила над собою контроль і не може заспокоїтись. Вона відходила від нього. А він наступав на неї, щось говорив їй, намагався її заспокоїти, а коли він торкався її, вона починала панікувати з іще більшою силою.
Вона все ближче і ближче підходила до краю, а її очі блистіли все яскравіше і яскравіше. Цей блиск вже ставав сяйвом. Коли Андрій помітив, що вони дійшли до огорожі, а вона не може заспокоїтись і продовжує відступати та верещати. її волосся вже втратило будь-яку форму, воно було схоже на ганчірку. її стегна вже торкнулися огорожі, коли він схопив за руки силою і намагався втримати її. Вона почала смикатися в зад, вперед і намагалася вирватися.
Останній ривок і вона вся перевалилася через огорожу. Він востаннє спробував її врятувати і кинув руку їй, іншою тримаючись за огорожу. Та його рука тільки ковзнула по її курточці. Вона віддалялася від нього, а він не вірив своїм очам. Вона продовжувала кричати, надривно, а її волосся... Воно було страшним, вона вся була страшна і така беззахисна, така нещасна.
Він не міг повірити в це аж до того моменту, як вона перестала смикатися і її тіло розпростерлося на асфальті перед домом. Це знайомий дім, а чий? Андрій ще кілька секунд дивився на неї, а потім до нього заговорив лікар:
- Привіт, хлопче. Ми тут злегка тебе підправили, у тебе є якісь побажання? – лікар награно вдавав спокій, а Андрію хотілося блювати.
- Побажання є. Чи не могли б ви забратися під три чорти?! Лікареве обличчя ледь осунулося, але він розумів Андрія.
- Я знаю як тобі погано, але нам потрібно співпрацювати, ти ж хочеш звідси вийти здоровим?
- Не сміши мої тапочки! Вийти?! Та якого біса ти знущаєшся. Ти давай розказуй що сталося, а то я як дебіл лежу і ні чорта не вдупляю.
Лікар взагалі втратив впевненість. Він почав бігати очима і шукати змоги втекти від Андрія, а Андрій тримав його на прицілі свого важкого…
- Ти розумієш, сталася катастрофа. - він запнувся, ковтнув слину. Ввесь час він відчував напругу, наче між ним і Андрієм була натягнута струна, і кожне його слово смикало цю струну. Ось ось струна мала пірватися.
- Ти попав у аварію...
- Яку аварію? Я нічорта не пам'ятаю.
- Ти відчуваєш біль? - це була помилка.
- А ти дрочиш? Скільки раз ти це робиш у день? Чи в тебе такий малий дрючок, що рукою його взяти не можна? А може...
- Заспокійся і заткнися!!! - випалив лікар. Він вже не витримував, - Я розумію, що тобі зараз як рибі на сковороді. Я розумію, що ти себе почуваєш ще гірше, ніж погано, я все розумію, ти не перший такий у моїй практиці. Я хотів би поговорити з тобою про серйозні речі. Ти можеш адекватно реагувати?
- Так! Я можу літати, ха-ха! - Андрій панікував, його переповнювали емоції.
- Заспокійся!!! - крикнув лікар і Андрій вразу зупинився. - Ми колимо тобі сильнодіючі наркотики. Інакше ти б не витримав того, що твориться з твоїм тілом. Ти розумієш це?
- Так. - Він уривчасто дихав. Його груди стискав біль.
- Я хотів тебе запитати, чи зможеш ти перенести біль без знеболюючого? Інакше у тебе виникне залежність і нам доведеться лікувати тебе ще довше, ти розумієш це?
Андрій кивнув зі вже закритими очима.
- Тоді я припиняю колоти знеболююче і ми будемо надалі слідкувати за твоїм станом...
***
- Ей ти! - гукнув Андрій. Вона зупинилася на півдорозі від нього. Вона ще не бачила його, але намагалася розгледіти щось у пітьмі.
- Хто тут? - в її голосі чувся плач.
Андрій виступив з-за коминку, викинув цигарку і пішов їй на зустріч. Він почував себе трохи не впевнено. Він не міг зрозуміти, що може робити таке створіння в такий час на даху і з таким настроєм. Він був дуже наївний.
- Мене звуть Андрій, а тебе?
- Що ти тут робиш? - схоже було на те, що вона не готова до спілкування.
- Заспокійся, я просто гуляю тут. - Андрію не подобалося, що вона сумна.
- А чому ти тут гуляєш, тобі мало місця. - Вона досить по дитячому це запитала, вже заспокоївшись.
- Ні мені досить місця, я можу піти.
- Іди.
Андрій повернувся, ступив крок, та вона його зупинила.
- Ні зачекай, ти бачив мої сльози, я тебе просто так не відпущу. Я нікому не дозволяю бачити мої сльози, тобі просто сильно не повезло.
- І що ж ти зі мною зробиш. - Сказав він, схрестивши руки на грудях і тупо
хіхікнувши.
- Я тобі яйця на вуха намотаю, придурку!
- Добре, розумію. Хто ж посмів образити тебе? - вона повернула голову і він помітив блиск у її очах. Це був дуже знайомий блиск, вона взагалі була йому колись знайома, але це було давно і він не міг згадати.
Вона подивилася йому у вічі, під очима в неї виднілися мішки. Він підійшов до неї:
- Чому ти плакала?
Вона повернулася і пішла в напрямку огорожі. Коли дішла, то куртнулась на каблуках і сіла, обпершись на огорожу спиною. Вона постукала рукою біля себе, запрошуючи його.
Андрій ледь розгубився та пішов до неї. Сів коло неї і бачив, як місяць зійшов над її головою і як знайомий блиск світиться в її"очах.
- Я хотіла померти... - його наче вдарили по потилиці. Він не знав як далі продовжувати розмову, що казати, що питати, як їй допомогти. Це все для нього було нерозгадуваною таємницею. Вона повернулася до нього і прослідкувала за його реакцією. На її обличчі розтягнулась посмішка.
- Мені вже все набридло. Я не можу знайти себе. Мене всі кинули і я всіма забута. - Вона була дуже серйозна і говорила впевнено.
- Але ж ти дуже молода, ти ще нічого не встигла досягти, чому ти впевнена, що все так погано?
- Я знаю хто я, я знаю, хто всі інші, я нікому не потрібна. Ти не знаєш наскільки
боляче жити в цьому світі. Сьогодні я могла бути найщасливішою, а ти помішав.
- Навіщо ти тут був?
- Я просто ховався від усіх, мені хотілося покурити. - Андрію вона дуже подобалася і йому було так шкода такої людини. Йому хотілося зробити все можливе, щоб тільки відгородити її від усіх бід. Він був лицарем у душі і дуже соромився цього.
- І що мені тепер робити? Я вже не повернуся додому. Мене там нічого не чекає. Що мені робити?
Він відчув якийсь порив, торкнувся її плеча, а вона пішла йому назустріч. Він ще ніколи не відчував дотику чужих губ. Він ніколи не цілувався, а тут раптом його щось підштовхнуло, його губи ледь розтулилися, а очі закрилися. Він обійняв її за друге плече і їхні язики затанцювали в шаленому поцілунку. Коли йому врешті забракло дихання, він відірвався від неї:
- Я не знаю Ма... - він запнувся, звідки він знав її ім'я?
- О ти теж про це подумав. Я тільки голос почула, мені здалося, що знаю тебе і дуже добре знаю. Хто ти?
- Я Андрій, а ти Марина.
Вона вдавала, наче нічого не сталося.
- Ти знаєш, я тебе ніколи в очі не бачила, але мені здається вже колись тут була, я вже колись бачила тебе. Знаєш, ти цілуєшся паршиво, але ти милий, тебе можна було б полюбити. У тебе є дівчина?
- Немає, я ще не цілувався. Марина, хочеш я тобі допоможу? Марина, я можу захистити тебе, ти тільки скажи.
- Ти мені не можеш допомогти.
До нього десь здалеку доносилися звуки метушні, а в голові стояв якийсь невиразний біль. Медсестра біля нього щось кричала, а лікар кричав на медсестру. Андрій повертав голову то в один бік, то в другий. Він не міг нічого зрозуміти. Раптом він зрозумів причину того що з ним сталося, він згадав Марину. БОЖЕ! Навіщо він живе?
Він вже втомився від дороги, йому вже набридла дорога, він просто хотів її, а вона не розуміла, йому не хотілося бути грубим з нею. Раптом вона протягнула руку до нього і провела зворотною стороною долоні по його щоці, він повернув голову до неї і поцілував її в руку. Йому здалося, що руль ледь смикнувся в його руці, але це йому тільки здалося. Він дивився їй у вічі, а її очі бігали з боку в бік. Раптом її очі завмерли, дивлячись на дорогу, а також в очах було видно якийсь блиск. Все її обличчя тепер не виражало любові, воно виражало жах. Андрій повернув погляд на дорогу, і побачив тільки два вогники, що летіли на нього. Він смикнув руль у право, та було пізно. Останнє, що він пам'ятав, це те, як вона кричала, а його підкинуло і він розбив головою лобове скло. Ноги відбилися в цей момент різким болем. Також він встиг помітити водія вантажівки, а також те, як її тіло падає під великі колеса, що з таким скреготом повільно зупинялися. Потім відбувся ще один удар.
***
Він черговий раз подивився їй в очі і знову почудувався з того, що продовжує говорити з нею, хоча варта було б тікати. Вона була маленькою людиною, але говорила про серйозні речі і лякала його та він не міг відвести погляду від неї. Що його привело сюди? Можливо випадок, можливо доля, можливо передчуття.
- Марино, я буду з тобою. Марина, не втрачай надії, будь сильною.
- Андрій... - вона затнулася. Вона хотіла щось сказати, але їй було дуже важко. - Можливо це божевілля, але я вже падала. Я не вперше тут. Щось пішло не так, щось заважає мені зробити щось, а що я не знаю. Не дивись на мене так, я не дурна.
Андрій намагався втримати посмішку, а також зрозуміти, що вона казала.
- Ми не ті, хто ми тут. Ми з тобою інші і є ми в іншому світі. Ми шукали друг друга давно, а коли знайшли, то дуже швидко втратили. Я довго згадувала тебе, - він дивився на неї і йому здавалося, що вона робиться прозорою. Тоді він протяг руку до неї і торкнувся її щоки. її очі блиснули таким знайомим і страшним блиском, що він смикнув руку, наче обпікся вогнем.
- Ти теж згадуєш, але чомусь не хочеш повірити у те, що сталося.
- Я розумію до чого ти ведеш. Я не можу ніяк пробачити собі. - Йому підійшов ком до горла і боляче зупинився, і не дав говорити.
- Не побивайся, ти найкраще, що було зі мною колись, ти показав, що світ може бути красивим і не всі люди злі потвори. Колись ти врятував мене, як зараз, а потім забрав у мене життя, ти не винен, просто сталося те, що повинно було статися. Від долі не втечеш.
Я падала не раз, щоразу ти намагався мене зупинити. Я робила помилку. Адже внизу мене чекає не смерть. Я зрозуміла все. Мене не відпускаєш ти. Ми повинні піти разом. Ми будемо разом у вічності, ми будемо вічно щасливі, як ідіоти.
- Я не можу піти. Я живий, а ти загинула. - Андрій раптом чогось злякався.
- З чого ти взяв, що я загинула? Я жива, але жити настільки боляче, що мені хочеться, щоб увесь світ зник. Ти мабуть не набагато краще виглядаєш, ніж я. Нам не бути щасливими тут, нам взагалі не бути тут. Ми робимо свої останні подихи, наші серця скоро зупиняться у больовому спазмі. Ми приречені, але у нас є вибір. Ми можемо зникнути, та не для того я шукала тебе цілу вічність, що вміщувалась у секундах. Коли я знайшла тебе, то ми вже навічно, ми з тобою одне ціле. Там нас чекає не біль, це буде політ, що протягнеться крізь все життя.
Андрій ще раз глянув у її очі, ще раз він очікував відчути жах від спалаху, але спалаху не було. Йому стало так легко, він взяв її за руку. Рука була така холодна... Він підвівся і підняв її.
- Марино, я люблю тебе! Я люблю тебе! Я шкодую тільки про те, що не сказав цього раніше. Він стиснув її руку і повернувся до огорожі. Вони разом переступили через огорожу. Він стис її, а вона його настільки сильно, наскільки могли. Він поцілував її і вони злилися у єдиному безперервному танку душ. Вони нахилилися і полетіли. Повітря тиснуло на вуха. Стрімко наближалося подвір’я. Вони не бачили, як провалилися крізь асфальт і полетіли в нікуди в обіймах пристрасного кохання.
Тієї миті. В одному з безлічі мізерних світів. Два тіла маленьких істот перестали дихати. Вони знайшли для чого жили.
