Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2647
Творів: 49018
Рецензій: 93658

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Авторська проза

Метаморфоза

© Олекса Мельник, 03-05-2008
Чорні хмари нависли над водою. Вода бурхливо била в стіни гранітної скелі, а він стояв на краю урвища і дивися далеко вперед. Там була відповідь, на запитання які він ще не задав. Вітер підганяв його у спину, а він впирався ногами у край урвища і нажаханим поглядом дивися вниз, де хвилі розрізалися камінням і перетворювалися на руки, що кликали його. Він злякався і відступив, пішов геть від урвища.
Вітер збожеволів і став твердим. Дихати було важко, але він йшов. Він подолав десяток кроків і почув як за спиною щось шелестить. Він кинув погляд наліво і побачив, що вітер зриває з нього шматочки шкіри і вони летять до води перетворюючись на зелене листя, яке миттєво жовтіє і розсипається на вітрі. Він побачив як руки його помножилися і стали гілками, як шкіра стала корою, а пальці на ногах видовжилися і вгризлися у землю. Він ставав деревом і вітру було все важче його зсунути до краю, але і йти він вже не міг. Він дерев’янів і втрачав себе. Це було страшніше ніж вода і скелі, тому він зробив зусилля і вирвав ногу з землі, розриваючи кількаметрове коріння. Він відчув, що вітру це до вподоби і він послабшав.
Він повернувся обличчям до урвища і пішов. Океан закипів і заспівав, радісно кличучи його, наче він був чимось необхідним цій стихії, чого ніколи в ній не було, але завжди було потрібне. Океан дочекався. Він ступав крок і гілки ламались, летіли до неба, вітер був їм радий, був радий його вибору. Кора відставала, а під нею був він голий і чистий. Серце забилось і він повністю перестав бути деревом.
Він побіг і кинувся на крик. Вітер і вода відповіли йому тим же. Тіло затремтіло, м’язи напружилися, а серце розривало грудну клітку. Босою ступнею він торкнувся твердого краю і, розкинувши руки, зробив крок у прірву не зупиняючи крику.
Вітер огорнув його собою і підкинув угору, а з води вирвався стовп із безлічі крижаних стріл. Вони разом кричали і стогнали у вихорі незрозумілих емоцій. Вони дочекались, він з ними, вони з ним, він у них, вони у ньому. Стовп вдарив по ньому і стріли пронизали його наскрізь, розриваючи кожен клапоть його тіла на дрібні шматочки. Боляче не було. Було добре. Він позбувався чогось зайвого і випускав, щось важливе назовні.
Його стиснуло, розвернуло і вивернуло. Він відчув, що не може дихати, що в нього немає більше ніг і рук, та він і не розумів навіщо вони йому, коли він все життя прожив без них. Стовп відступив і вітер обірвався. Він розпрямився і рибою влетів у воду, у свою рідну стихію, без якої він – не він, а вона без нього – зовсім інша, слабка і підконтрольна сила.
Зябра пропустили воду і він вдихнув. Очі загорілися у пошуках їжі і самки. Плавники напружилися і він поплив. Його носило від одного до іншого і він не знав ніякого лиха окрім тих, хто могли його з’їсти.
Він побачив її і кинувся до неї, щоб виконати те, для чого він тут. Те без чого не варта народжуватися. Він спіймав її і ладен був убити, якщо вона не зможе породити іще таких як він. Він виконав своє завдання і океан виплюнув його водяним стовпом на поверхню і далі вище. Хтось наче ухопив його за плавники і вони виросли у крила, а луска обернулася на пір’я. Він став птахом і опинився там, де була злива, шторм, де блискавки намагалися його вхопити, де хмари були густіші за воду, де вітер тиснув на його крила так, що вони мало не ламалися.
Небо скаженіло від того, що він був з ним, від того, що він жив у ньому і воно живе завдяки йому. Воно живе вперше від початку часів, він наповнив його життям, запалив його. Небо намагалося його вбити, знищити, позбутися, але не хотіло цього. Небо кидало йому виклик щоб він став сильнішим могутнішим, щоб перевірити чи він саме той, на кого природа чекала стільки часу. Він прийняв виклик і прокричав войовничий заклик усьому, що могло його почути. Вітер не вщухав, а вода дедалі більше прибивала його до землі. Він тримався до тих пір, поки вітер не крикнув небу: “Досить!”. Дощ вмить ущух, хмари розійшлися і випустили сонячне тепло. Вітер востаннє, лагідно пройшовся по його пір’ю, змахуючи останні краплі холодного дощу і притримував його собою, аж поки він не ліг на землю.
Запала тиша. Він відпочивав, чекаючи нового випробування і воно почалося. Тишу громовим ритмом розітнув стук серця, що з кожним ударом робило його тіло більшим. Пір’я впало на землю і проросло там соснами, а на голій шкірі почала рости бура шерсть. Крила і лапки ламалися і росли перетворюючись на могутні лапи з міцними пазурами.
Лиш тепер він відчув жорстокий біль і заричав диким звіром. Від того рику гілки на деревах погнулися, а деякі взагалі розлетілись. Його сповнювала сила, яку він не знав, де діти. Він схопив найближчого валуна обома лапами і кинув його перед себе так, що цим каменем потрощив багато дерев і знову заричав.
Він кинувся через ліс, ламаючи лапами віковічні дерева. Такого голоду він іще не відчував, тому хапав у пазурі все що рухалося і марно намагалося від нього втекти. Дрібніших тварин він ковтав цілком, не розжовуючи, а більших, таких як лось, чи ведмідь розривав навпіл і рясно поливав свою морду гарячою кров’ю. З кожною новою смертю він кричав все гучніше. Йому все можна, його не зупинити.
Врешті решт він дійшов до крайньої межі і, під дією незрозумілих йому сил, він вхопив себе за груди пазурами і розчахнув сам себе. З решток тіла дикого велета на світ вийшла налякана, виснажена людина. Людині стало значно тяжче від усіх тих, ким вона була до цього моменту. Людина зрозуміла, що небо хотіло показати їй там на урвищі. Вона зрозуміла, що хотіла запитати у світу: “Хто я?”. І світ відповів: “Ти той, хто ти є. Ти людина. Ти маєш все, але все це потрібно здобути у нерівному бою зі мною!”. Людина зрозуміла, що дика свобода ніколи не замінить неволі кохання, чи кайданів дружби. Коли він був рибою, птахом, чи звіром, його турбували тільки три речі: виживання, їжа, самка.
Та тільки в подобі людини він побачив значно важливіші речі. Він зрозумів, що він не в центрі цього світу, але – важлива його складова.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.0018169879913 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …