Колись мені здавалося, що люди ходять у мене над головою. Пізніше я зрозумів, що це я підвішений до стелі і дивлюся на маківки людей унизу. Усе, що мене оточувало я назвав би театром. Та я не був певен. Я висів на стелі догори ногами. Я вільно рухався і ніщо не стримувало мене від падіння. Це була перша незрозумілість. Я вже сидів у залі так довго, що не пам’ятав абсолютно нічого з того, що відбувалося зі мною до театру. Я навіть не пам’ятав власного імені. Це була друга незрозумілість. Куди б я не кинув оком, усюди були такі ж як і я голі глядачі, що задерли догори свої голови і спостерігали дійство на сцені. Сцена і зал були такими великими, що їхні краї десь дуже далеко ховалися у пітьму. І це була третя незрозумілість.
На сцені одночасно показували кілька вистав. Усі були різні. За ті роки, чи може більше, що тут сиджу, я побачив безліч усього цікавого і нудного, геніального і безглуздого, грандіозного і нікчемного, банального і оригінального. Там траплялися і баталії, і монологи на порожній сцені. Було там і кохання, і дружба, і зрада, і вбивства. Словом побачити в цьому театрі можна було усе, що тільки заманеться, на всі смаки.
Час від часу хтось зривався з крісла і падав на сцену. Ніхто на сцені цьому не дивувався. Він, чи вона одразу обростали костюмом і отримували своє місце на сцені. Спочатку люди на сцені були дуже не впевненими, а потім вони робилися сміливішими, а їхні рухи все чіткішими і вони грали, жили на сцені, там і помирали. Дехто всю виставу залишався лише епізодичним персонажем, а дехто виходив на передній план і викликав захват публіки. Бували випадки, коли нововпалий так і не міг знайти собі місце на сцені і зникав. Куди? Невідомо.
Всі, кого я пам’ятав від початку, вже давно зійшли зі сцени. На їхніх місцях у залі з’явилися нові люди, такі ж голі, і такі ж не певні. Траплялися і справжні людопади, після яких завжди на сцені було щось масштабне.
Дивно, але я не пам’ятав, щоб коли-небудь я їв, чи пив, чи спав. Я пам’ятав тільки театр. Тут не бувало перерв. Все дійство було безперервним і його ніхто не режисерував. Все відбувалося саме собою.
Якось, пам’ятаю, один хлопчина, що сидів зліва від мене, зірвався з крісла, але встиг вхопити мене за руку. Він був дуже наляканим і благав мене врятувати його. Його ноги намагалися дотягнутися до крісла, а я намагався його відпустити. Він довго боровся, але раптом його тіло розсипалося і у мене на руці повис сіруватий скелет. Впавши на сцену, він став чудовою декорацією для одного маленького етюду.
А одного разу десь здалеку впала жінка. Вона розбилася об сцену. З її рота витекла тоненька цівочка крові, а тіло обросло рожевим платтям. Руки були розведені у боки, а очі – широко відкриті. Це тіло стало чудовим початком детективного сюжету.
Цікаво було те, що люди в залі не змінювалися зовсім, скільки би вони тут не сиділи. Вони з’являлися одразу старими або молодими, потворними і красивими, веселими і сумними. Голос у всіх прорізався тільки тоді, коли вони зривалися з крісел. Та це не значить, що ми не спілкувалися. Це було дивно, але ми розуміли один одного без слів, просто дивлячись в очі. Часом здавалося, що ми впливали на сюжетні повороти. Якось так виходило, що ми вигадували певні деталі і вони з’являлися на сцені у наступній дії. Щоправда це могло бути звичайним передчуттям.
Мені було цікаво зрозуміти, за яким принципом і ким обираються наступні актори. Я спостерігав за багатьма але так і не зміг зрозуміти. Всі, хто падав були дуже здивовані і налякані. Але ніщо не вказувало на якусь закономірність.
Мені вже почало здаватися, що я назавжди у залі, коли зірвався і я. Спочатку я відчув неймовірну полегкість, яка тривала кілька секунд, а потім я почав падати, набираючи швидкість. Я не міг і подумати раніше, що від зали до сцени так далеко. Усе, що я бачив, стало не чітким, змазаним і перетворилося на тунель зі світлом в кінці. Я вже чув відлуння голосів, відчував холод і голод. З грудей вирвався крик і я торкнувся босими стопами сцени.
***
Сонце пекло цілий день але зараз воно котилося до горизонту. Тіні стали контрастними і легенький вітерець заніс у відчинене вікно сухий від спеки листок. Листок зробив маленьке сальто і впав на мокре чоло стомленої жінки.
Палата заповнилася криком новонародженого. Породілля посміхнулася і пригорнула брудне і мокре немовля.
