Спочатку виступала якась стара очкаста жаба. Вона довго розводилася про важливість відкриття галереї і її роль у культурному житті міста і навіть цілої країни. Потім слово взяв приїжджий столичний „батанік”, говорив приблизно теж саме, лише незрозумілими словами. Ільдар Степанович знічев’я рахував скільки раз вони згадали його ім’я. Меценат, благодійник, поціновувач мистецтва, людина великої душі, - він запив усмішку ковтком шампанського, - усього чотирнадцять разів. Під спалахи фотоапаратів цілої тічні репортерів він нарешті перерізав символічну стрічку. Вже в комфортному салоні броньованого лімузина він послабив вузол краватки. На фуршеті не буде цих „батаніків”, що із зніяковінням і сором’язливістю початкуючої повії заглядають йому до рук, набридливих і нахабних журналістів – збереться пристойне товариство. Потрібно перетерти деякі важливі питання – вибори не за горами. Останнім часом він навіть перестав дивитися телевізор, одразу псувався настрій. Харизматична і енергійна пані екс-прем’єр – лідер опозиційної партії не сходила з екрану і її студені обіцянки стосувалися безпосередньо власності, яку він придбав за правління Папіка. Вибори потрібно виграти – це єдиний шанс лишитися в топі Форбсу. Але з ким? Чи не кожен виступ вождя підконтрольної йому партії викликав єхидні коментарі в пресі і той вже став посміховиськом у половині країни. Господи, з ким доводиться працювати? – Ільдар зітхнув.
У просторій залі ресторану на його вже чекали. Звичний і доволі комічний ритуал привітання із обіймами він не любив - нагадувало дешеві гангстерські фільми, та традиція є традиція.
- Єфиме Борисовичу, радий вас бачити, - стримано привітав давнього знайомого Ільдар.
- Ільдарчику, що за офіціоз, - привіт, друзяко, - ляснув його по плечу колишній компаньйон.
- Фіма, нам потрібно поговорити.
Вони усамітнились у невеликому кабінеті, оздобленому гламурним вишневим оксамитом і безліччю позолоти. Ільдар змовив пляшку „Джека Деніелса” і по сигарі.
- Ти про політику? – одразу запитав Фіма.
- Так. Що збираєшся робити?
Фіма випив зараз пів-склянки і пихнув сивим сигарним димом.
- Ільдарчику, ти ж знаєш, що моє майно під судовим арештом. Я маю певні шанси виграти справу, та зараз не можу дратувати владу.
Той хмикнув.
- Ти Фіма хоч і розумний, та ніколи не вмів грати на великі ставки. То ж дай хоч якусь мудру пораду.
Єфим Борисович загадково усміхнувся і хитро зиркнув на співрозмовника поверх золотих окулярів.
- Отож, Ільдаре, до мене нещодавно звернувся один хлопчина. Мені видається, що тебе він зацікавить.
- Політтехнолог? – оскомно скривився той.
- Ну, не зовсім, - усміхнувся Фіма, - він до речі тут.
- Клич, подивимося, що за крендель, - скептично відповів Ільдар.
В кабінет зайшов молодик в окулярах із волоссям зібраним у хвіст – „студент” одразу ж охрестив його Ільдар.
- Іван Караімов, директор фірми „Пі-Ар імідж-майкросістемс”, - простягнув він свою візитку.
- Вельми приємно, юначе. Не гаймо часу. Переходьте одразу до суті ваших пропозицій, - нетерпляче промовив Ільдар.
- Ви дозволите невеличку демонстрацію? – запитав „студент”.
- Давайте, давайте друже, а ти Ільдарчику притримуй щелепу – може відпасти, - хихикнув Фіма.
Молодик дістав ноутбука і запустив відеоролика. На екрані про щось просторікував Папік – вже десь наприкінці свого терміну – з мішками під червоними запаленими очима, зиркаючи навкруг роздратованим підозрілим поглядом.
- Тепер наступний – промовив молодий директор незрозумілої фірми.
На екрані з’явився худий, схожий на кіношного елфа-домовика президент сусідньої країни.
- Ну і до чого це? – скептично запитав Ільдар.
- Оцініть привабливість телевізійної картинки. Адже політик – це лише віртуальний телевізійний образ, який може бути нескінченно віддалений від реальної людини. З маленького миршавого нікому не відомого чоловічка можна досить швидко зліпити надію нації, борця з міжнародним тероризмом, рішучого героя, що реставрує величну імперію. Або з посереднього керівника середньої ланки, схильного до алкоголізму – єдину людину, що здатна врятувати країну від аншлюсу із загребущим сусідом чи від повернення до комуністичного раю.
Студент запустив ще один ролик. На цей раз на екрані з’явився лідер його партії – виступ перед інтелігенцією. Остання фраза потонула в гомеричному сміхові аудиторії, а претендент на звання надії нації стояв двометровим бовваном, здивовано дивлячись круглими очима на вражених сміховою істерикою сивочолих професорів місцевого університету.
Молодик і сам намагався приховати усмішку.
- Це я навіть не коментуватиму.
- Та поясніть нарешті, до чого ви ведете, - розсердився Ільдар.
Караімов усміхнувся.
- Отже, як я наголошував – політик це лише телевізійна картинка, віртуальний образ. Та людський матеріал, над яким працюють усі ці іміджмейкери, спічрайтери, політтехнологи часом може розбити однією дурною фразою чи вчинком усі їхні потуги.
- Ну, це я знаю. Не марнуйте нашого часу, юначе – переходьте до справи.
- Гаразд, - він змінив диск у коп’ютері і запустив програму. На екрані незнайомою мовою говорив рудоволосий, з легкою сивиною чоловік. Зміст промови був незрозумілий, та говорив він щиро і переконливо, акцентуючи якісь моменти стриманою жестикуляцією.
- Хто він? – запитав Ільдар.
- Це не реальна людина, а віртуальний політик, створений програмою. Він говорить про проблему заборони абортів – у тій країні це серйозне питання. При моделюванні образу враховуються особливості національного характеру, загальне ідеологічне спрямування і ще деякі фактори. Використовуються новітні технології емоційного програмування і впливу на підсвідомість. Переваги такого політика очевидні. Він ніколи не ляпне дурниці, не збунтується, не зрадить. Та й обходитиметься власнику значно дешевше традиційних. Крім того, коли він врешті, обридне електорату – можна змоделювати іншого, більш відповідного новим умовам.
- Гаразд, це досить цікаво, але надто фантастично, - скептично хмикнув Ільдар.
- Щоб реалізувати цей проект потрібно мати кілька підконтрольних телеканалів, радіостанцій, газет і найняти схожого на наш образ актора – від живої людини все ж, до кінця не збавишся, але її роль зводиться до мінімуму – лише махатиме ручкою з балкону і повторяти те, що говоритиме вживлений чіп.
В очах Ільдара блиснув зацікавлений вогник.
- Я купую. Вас це влаштує? – він написав суму на серветці і простягнув Караімову. Той дописав до того ще і повернув.
- А ви юначе, не пальцем роблені, - хмикнув він і розсміявся. Та я все одно беру. Але майте на увазі – якщо щось піде не так ... Він зробив зловісну паузу.
- Я розумію – зальєте в бетон, - усміхнувся молодик.
.........
Микола Гончаренко за якихось три місяці зробив стрімку кар’єру у Народно-Соціалістичній Партії Відродження. Високий чорнявий красень, від якого верещали в захваті і мліли жінки на мітингах, чудовий оратор, що знаходив контакт з будь-якою аудиторією швидко відсунув на другорядні ролі колишнього голову партії. Соціологічні рейтинги – справжні, для службового користування, вказували на шалений ріст популярності партії. Особливо сильними і емоційними були телевізійні виступи. Парламентська гонка йшла вже до завершення.
На віллі, що примостилася на скелі над морем, Ільдар Степанович роздумував над ситуацією, що склалася. Ніби то усе йшло добре, надто добре... Та є одне вразливе місце. Він селектором викликав начальника охорони.
- Петрович, я просив тебе пробити інформацію про цього Караімова.
- Шеф, ми знайшли небагато, але серед того є і цікаве.
- Ну і що ж ти такого нанишпорив?
Той усміхнувся доброю усмішкою колишнього мента-слідчого.
- Людини з таким ім’ям не існує, як і такої фірми. Але десь рік тому один співробітник російського ФАПСІ безслідно зник із результатами кількарічної роботи однієї із секретних лабораторій. Одна версія, очевидна – захотів хлопець підзаробити. Інша – це спецоперація російський спецслужб. Вони самі підкинули його нам, щоб потім, після перемоги на виборах тримати нас на гачку. Може я з ним трохи побалакаю? – благально подивився на боса фахівець із делікатних доручень.
- Петрович, ти як дитина. Замочи тихенько й усе, без твоїх штучок – сказав Ільдар Степанович.
Його фахівці вже розібралися з програмою, і тепер Караімов був лише небезпечним свідком.
Петрович повернувся за кілька годин.
- Шеф, усе зробив. Обставили як нещасний випадок. Його беха зірвалася з кручі і вибухнула, бо підпилий водій не справився з керуванням. Ось тільки перед смертю він розводився про якусь страховку, яку він ніби то лишив на всяк випадок. Знаю я таких – блефував, гімнюк.
.........
Микола Гончаренко виступав в прямому ефірі із останнім зверненням до виборців.
- Українці, товариші! Допоки ми терпітимемо антинародну політику олігархічного уряду, що знущається з робочого люду. Людина праці – сільський трудар, робітник, учитель чи лікар ...
Несподівано з його уст пролунав металевий бездушний голос – „Розпочато тест усіх систем і алгоритмів програми Ідеальний кандидат. Тест голосу чоловічої статі” – пролунала шкільна гамма – розспівка, далі приємним низьким жіночим голосом повторив „Програма Ідеальний кандидат – тест голосу жіночої статі”. Знову пролунав металевий голос „Тест відображення емоцій”. Надія партії усміхалася, насуплювала брови, відображала здивування, імітувала почергово ніжність, обурення, гнів...
- Давай рекламу, пораненим зубром заревів телевізійний режисер, якому вже ясно бачився свіжий бетонний розчин...
Реактивний літак Ільдара злетів з приватного аеродрому і взяв курс на нейтральний повітряний простір.
А на околиці міста в одній з квартир ветхої хрущовки старенька бабуся ще довго боялася підійти до ноутбука, що залишив тут приємний ввічливий хлопчина і чомусь вже довго не приходив забрати...
