ПОШУК
 

AlmaNAH






Жанри

Авантюрна проза
Авторська проза
Альтернативна історія
Антиутопія
Бойовик
Вірш
Горор
Детектив
Елегія
Жіноча проза
Жіночий детектив
Історична проза
Казка
Казка для дорослих
Кіберпанк
Конструктор
Мініатюра
Містерія
Містика
Ода
Оповідання
Переклад
Поезії
Поема
Постмодерн
Пригодницька проза
Притча
Сатира й гумор
Сонет
Соціальна драма
Трилер
Утопія
Фантастика
Фентезі
Цикл поезій
Щоденник

Гоголівський ФОРУМ




Наша статистика

Авторів: 723
Творів: 10899
Рецензій: 16585

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Авторська проза

Творчість чи сон?

© Марія Щедріна, 02-05-2008
       Довго виблискували баюри на безмежних просторах черкаських вулиць.
Цікаво, коли дощ припине своє існування? А може буде ліпше, щоб він не
кінчався? Риторичне запитання...Багато квітів шепотіли мені про настрій,
реальний настрій весни. Але я не слухала їх. Для мене квіти - просто істоти,
для них я - просто подорожня художниця. Це неправда. Я не така, як всі. Квіти, навіщо ви дивуєте мене своїм розумом, якщо я не гірша вашого? Так, поганий настрій.
Водночас простір зупинився.Безвість проникала у потаємні куточки загублених
душ. Мене ностальгією повертало у ті часи,коли я жила там, на берегу Дніпра,
із скляними стінами. Я бачила весь світ, не виходячи із дому. Тоді я вважала
що всесвіт - такий чаруючий, а насправді - метафоричний. Ілюзія... Я корилася
саме їй. Забарвлення сонця уже не дивувало мене - я не закривала очі долонями. А зараз їм, моїм рукам,боляче робити щось проти власної долі.
Я йшла далі вулицею.Вмить зупинилася:щось шепотіло мені:"Стій!..".
Такий до болю знайомий голос відвертав мене від дійсності до минулого.
Бачу, я - дитина. Скляні стіни.Знову бурштиновий всесвіт хлюпоче у моїх
стислих думках. Я бачу дитину. Вона не бачить мене. Але нічого не можу їй
сказати, вона - просто минуле. Хто ж властен повернути минуле? Кому взагалі
це потрібно? Ця маленька дівчинка сиділа за столом і щось малювала. Я підійшла поблище і зрозуміла, що то той самий знаменитий малюнок, що допоміг мені  увійти у коло дорослих людей, які прийняли мене у своє суспільство дуже швидко. Ніякого випробовування. навіть нецікаво. Для них я була просто екземпляром дівчини із талановитим розумом. Отож, розумом, а не душею. Митець творить серцем, а прості смертні  - розумом. Так, я натякаю на те, що митці - не просто люди, а іскристі істоти. Я сама вирішую, яким буде
цей світ. Ця дівчинка малювала. Червоні, блакитні кольори насищено
проникали у безодню цнотливого папірця. Я, доросла людина, плакала. Мої
сльози текли по щоках і падали на її малюнок.
Дитина підняла голову, надіючись побачити, звідки краплини,на її думку,
дощу. Вона не бачила мене, а я все більше ревіла. Вона бачить мої сльози,
але мою подобу - ні? Чи це справедливо?
Квіти знову заважають мені думати, вони вправно рефлексують
моїм розумом. Що ви хочете від мене? залиште мене у спокої. Ось те, про що
я мрію. Дівчина проводила маленькими пальцями по папірцю. акварель
розчинялася і фарби були вже не такими насиченими, як здавалося спочатку.
маленька не могла збагнути ,чому саме її малюнок. Дайте їй творити.Але у
кого вона просить дозволу на творчість? Бог дав їй цей дай - нехай малює.
Я хотіла повернутися до реального стану. Просила квітів повернути
мене у дощову погоду, вони не корилися. Погано було на душі.
Я підійшла до дівчини. Вона була абсолютно мною. Не зміг розпізнати
мене її розум, але душа відчувала , що я була поряд. Я спробувала заговорити  до неї. Звичайно, вона мене не чула. А так хотілося б! Я шепотіла "Слово, намалюй мені слово". Дівчина відійшла від місця, де стояла нерухомо я.
    Знову стала малювати. Узяла новий папірець і на ньому ніжно-ізмарагдовим
кольором написала "Творчість". Невже вона мене почула? Так, для мене
творчість - це перлина, виплекана із багатовікової боротьби із самим собою.
Вона почула мене...
Я дякувала квітам, хоч це не була їхня заслуга. Вони повернули мене
назад, у реальність. Чую дивні звуки. Аaa, це мій будильник.
Не треба так довго спати, Маріє, не треба.
У сні я повернулася в реальність. Але чи зараз я не в сні? Я сплю,
я вічно буду спати в серцях у когось. Я мрію, я вічно буду мріяти,бо
творчість - живе, без упину мандрує стежками людських душ. Я живу.
Життя моє - це творчість. Чи може сон?..


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія ] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.00931406021118 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО  WWW.UKRKNIGA.COM - найбільший вибір словників та підручників в Україні
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif