Видершись на дах найвищої будівлі свого міста й довго-довго дивлячись на зорі, думати й не розуміти, замислюватись і не збагнути всю ту дивну істину, яка сидить чи то стоїть поруч, яка можливо навіть не розуміє якого біса ви видерлись так високо, але їй чомусь це починає подобатись...
Відчуття свободи та якісь внутрішні симпатії до цієї тендітної шестиповерхової будівлі совковського періоду, починають переважати бажання стати на тверду основу, а може полетіти? Ні, мабуть не варто, всеодно всі ці сусіди з кролячими очима тебе не зрозуміють...дурні...вони не вміють літати. Небо...
