Перше хірургічне - не найприємнше місце. Воно дике, обшарпане та непривітне. Тут швидко втрачається відчуття часу і постійно хочеться спати. Інколи на сніданок дають сосиски, але й вони не смачні. З третьої до п'ятої у першому хірургічному тиха година.
З вікон першої палати першого хірургічного дуже добре видно вікна двох родзалів пологового будинку. Коли вночі хочаб в одному з них вмикають світло, то освітлюється уся перша палата. Можна лежати і дивитись, як довкола породіллі метушаться білі халати. А потім світло гасне. І усі починають гадати - хлопчик чи дівчинка. А тоді хтось каже - аби щасливе. репліка віри василівни
А от ета раз, молодая була іще, когда било ж такоє цеє. Як вспомню. Зуб у мене ета сільно так було. Болів. Я ж до врача. А там дєвочка молодінька врач. Готовиться шота там дєлає своє. А я ета самоє страшно мені сил нєт. Нє знаю де ета самоє сібя дєть. Не повірите. Сижу главноє і думаю, успакаюю сібя: "От Зоя Космодемьянська скілько всьго витерпіла! Боса ж цеє по снігу ходила! А я шо?". І сижу. А та дєвочка-врач дивиться так на мене і спрашує: "А чіго ви такая блєдна?" А я їй, надо ж таке, молода була: "Думаю, шо я Зоя Космодемьянська". репліка люди
Я жила раньше на Радужке. Так у меня там соседка была, старуха - артистка известная, заслуженная. Раньше в театре играла, была очень знаменитая. Живет там одна в трехкомнатной квартире. И совсем звезданутая. Чисто крыша съехала совсем. Она, прикинь, решила, что она Мальвина. Вот так вот щеки себе нарисует, глаза вот так, одна тушь, капец, губы вымажет помадой. Волосы в синий покарасит, бантищи тут такие. И ходит. Зимой, главное, в пальто, в колготах страшных и, офонареть, в туфлях. И все ходит. Пенсия у нее, прикинь, 5 тысяч. А она ходит, просится к кому-то поесть. Так что обидно - она ж никому квартиру свою не может переписать, не признают, падлы. Отойдет государству, прикинь. Трехкомнатная. У меня подружка там была на Радужке, Илонка. Все она эту артистку кормила. А потом ей рассказали такое. Капец. репліка валентини миколаївни
Це тільки що кума дзвонила. Така в них історія, оце мені хто б розказав, на власні очі б не бачила, - не повірила б. Дід їхній, 82 роки, знайшов собі молодуху в іншому селі, покинув свою бабу. Пішов до тої з дому. І до дочки: купіть мені, каже там хату, нема де жити. А в них можливість є. То вони так: добре, кажуть, але запишем на когось зі своїх, з дітей. І збудували гарний такий дім, на два етажі, хороший. Та вона ж допетрала, що нічого з дідулі не получить, дзуськи. І оцеє він повернувся. Лежить, каже, в сараї, не встає зовсім. Баба його в дім не пускає. А він лежить без руху і пухне. Так то Оксанка поїхала туди до них. Батько ж. Забрала його до райцентру, поклали в лікарню. Зараз оце дзвонила, він уже в них дома, вже ходить сам потрошку. 82 роки! Уже би тримайтесь купи в такі роки. Так ні. Ну та він і раніше було діло гуляв. репліка санітарки наді
Була мені нога! Ой була! Відрізали якомусь діду ногу. І тая оце, сука, звонить мені, каже "Надя, забери прийди ногу, віднеси ув маторку". А це туди до моргу, там маторка, де оце все спалюють всі ті пендицити. Я їй "Ти шо! Ти мені пендицити даєш носить? А чо я маю ногу нести?! Не понесу!" І не понесла. А вранці іду мить операційну, коли дивлюсь, на підвіконні в кульку нога лежить. Я до завєдующего зразу. Тут, дівчата таке побачиш... Шо? Та й ду вже! Де? В маніпульції?! Зве уже, бачите. Зви-зви. Анікдот хочте? Ввечері, десь близько 11 з коридору першого хірургічного зачинає лунати "Дорогу ветеранам! Зупинка 5-та палата!" Це Олександр Петрович і Павло Вікторович з палати ветеранів ВОВ катають одне одного на кріслі-каталці. Олександр Петрович везе Павла Вікторовича в один бік, а Павло Вікторович Олександра Петровича в інший. Павло Вікторович 36 років був директором школи, а Олександр Петрович ботанік, визначний, як каже Павло Вікторович. Іноді вони не катаються, а просто сидять у кріслах-каталках на коридорі. іще репліка санітарки наді
А шо ще лишається, як сміятись? А? Та нє, нема в мене мужа. Воно ж кажуть, дівчата, що бабів зараз 60 просентів, а мужиків 40. І оно там кавалєри катаються, то ж вони теж ячейки займають. Я вчора, наче не було де 40 гривень діть, книжку собі купила. Як стать багатой, як зустріть любов. Прочитаю, буду,дівчата,іще розумніша. Така буду розумна! Олександр Петрович і Павло Вікторович подовгу катаються коридором. Вони завжди поступаються візочком, коли бачать, що людина поганськи йде. А можуть навіть запропонувати підвезти: до туалету й назад.
