

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	805
Творів:	12187
Рецензій:	18747

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Рецензія

Endless, Nameless

© e.coli, 29-04-2008
*Іван Волков. Тріщина. - К.: Укбар, 2008. - 172 с.* Історія вбивці. Вбивці, що кожної ночі бачить один i той самий сон: осіннє місто, вологі темні стіни будинків, випадкові перехожі. Він знає ці вулиці з голими деревами, мозаїкою темних вікон i важким солодкавим повітрям міських околиць. Він чекає на дівчину. Кожного ранку, прокидаючись iз відчуттям нудоти, солодкий присмак якої нагадує йому про нічну подорож, він дізнається про страшні подробиці свого химерного нічного існування. Дізнається про чергове вбивство. Їх сотні – скривавлені, розтяті, зґвалтовані спогади переслідують його протягом дня. А вночі він знову опиняється на одній із тісних, як спазми блювоти, вуличок, щоб дочекатись і вбити, як і ніч тому. Його сновидіння занадто реальні. Та ще реальнішим є гостре відчуття насолоди, тваринне бажання вбивства, яке не знає різниці між сном і дійсністю й без перешкод перетинає кордон, що стає все більш прозорим, ламким, ефемерним. Надлюдська жорстокість цих сновидінь, усвідомлення того, що саме він хоче цієї жорстокості, саме він вбиває, ґвалтує і знову вбиває, щоб ґвалтувати і вбивати знов, що він не лише безсилий свідок, а й свідомість цiєї тварини, яка блукає темними лабіринтами вологого безбарвного міста, підштовхує головного героя до останнього кроку. Десь у центрі лабіринту, він знає це напевно, на нього чекає кімната, в якій повинно відбутися те, що звільнить його від звiра, там він зможе змити кривавий слиз зі своїх рук, саме там – вихід. Далі події відбуваються досить стрімко – герой опиняється у звичайній кімнаті всередині сірої пустої будівлі. Бідний реквізит нічних видінь – пофарбовані зеленим стіни, кахельна підлога, стілець, навпроти біля стіни – стіл. Після недовгого чекання до кімнати входять троє чоловіків із головами коней. Вони сідають за стіл і мовчки дивляться на Вбивцю. В них чорні мигдалеподібні очі, він чує безперервний гомін, комашине дзижчання – це мухи, якими набито нутрощі його суддів. Вбивця каже про своє бажання, бажання не бути тим, чим він є. Судді встають з-за столу, по черзі підходять до нього й по одному зазирають в очі, після чого залишають насамоті. У ту ж мить він помічає, як до нього наближується напівпрозора істота – це лише ледь помітне мерехтіння повітря, тінь. Здається, вона схожа на великого птаха. Він ще встигає почути металевий свист і холодна думка про те, що Воно висмоктує його зі світу, розтікається його мозком. “Це тріщина, - думає він, – тріщина мого сновидіння. Вмирати треба з посмішкою.” Історія нагадує оповідання “Задача” Борхеса. Чи вдалося головному герою в останню мить усвідомити ще одну версію подій, чи спроможний він зрозуміти що “...небіжчик - така ж примара, як закривавлений меч, що тягне донизу його власну руку, як і він сам, і його минуле життя, і всюдисущі боги, і Всесвіт, створений ними...” Чи, може, iснує ще одна можливість, яку не помiтив чи про яку нiчого не сказав великий майстер фальсифiкацiй – зробити крок, щоб впасти до тріщини, що розколола твоє Я? Чи, може, цю історію було розказано лише для того, щоб вона могла повторюватися знову? Питання лишається відкритим.
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

Згенеровано за 0.00965094566345 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Endless, Nameless

[ Без назви ]