

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	753
Творів:	11419
Рецензій:	17315

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Авторська проза

Він Вона

© Phoenix, 29-04-2008
Вона завжди готова була його прийняти. Чекала на нього не зводячи рахунки з часом. Без докорів вітала кожен крок, сповнений ніжністю. Він залишився із своєю самотністю віч-на-віч. Відчуття втрати так нестерпно пекло душу, і нікуди дітись од болю. А ще був нездалим актором. Не вмів грати ті штучні ролі людей закоханих, хороших, щедрих та й ще багато інших ролей, котрими оперують люди для того лиш, щоб здаватися кращими, ніж вони є насправді. Якщо життя – великий театр, то для таких, як він, на сцені місця немає. Тому роль глядача стала звичною в щоденному спектаклі. Пролетіло не так уже й багато часу, а доля вже встигла випустити стріли. Не так щоб на смерть, - лиш би були рани, котрі кровоточать і не гояться. Про таких кажуть, що дивак, не формат суспільства. А люди ж звикли до алгоритмів: усе що не стандарт – неправильне, непотрібне, незаконне, і таке, яке не має місця в середовищі. То правда. Він жив без полону правил, а також довіри. Як до себе, так і до всіх. Знаєш, у нього були красиві очі. Настільки щирі… Згодом з’явилось бажання втопитись у цьому погляді. Такі вони магічні. В ті очі не шкода закохатись, то наче дзеркала бездонності. Буває, глянеш – синь чистого неба. Інколи, огорнені якимось дивним сумом, ставали сірими, як хмари перед грозою. Часом приходила приречена журба, - суцільна поверхня найчорнішої води. Йому подобалось золото осені. О цій порі його кохана особливо прекрасна. В ній завжди знаходив лише правду. Дарувала вміння бачити красу у всьому, навіть у потворному, бо насправді… ідеального немає. Існує набагато більше, ніж все те, що здатні побачити вони. Віддавала все тепло свого тіла, образу. Вона боялась кохати людину. Боялась піддатись спокусі, щоб не вбити коханого в своїх безсмертних обіймах. Тремтіла од поцілунків, божевільних думок. Він приходив до лісу, до річки, до гір, і там їхні зустрічі тривали повні миті вічності. Бувало, вона дарувала йому тихий спокій. Від цих чарів втрачав свідомість і поринав у неземний сон. Так сталось і того дня, коли обоє летіли в небесне марево. … Крок за кроком не залишає слідів на мокрому від дощу асфальті. На вулицях незвично мало людей, ніби зливаються із будинками в кам’яних завмерлостях. Завжди так картину малювала думка, коли в реальності хотілось втекти од денного світла, жорстокості світу. Місто начебто рідне, але якесь зовсім інше. Може, то уява так зіграла цю химерну архітектуру? А мені подобається! Адже це музика, застигла у камені. Чи навпаки? Все одно в результаті своєю красою затьмарює розум… готика. Заходить у знайомі двері своєї ілюзії. Десь тут живуть рідні душі. Дивний образ величного вітражу пропускає скрізь сонячне проміння. Його раніше тут не було. А ще, услід дивляться люди – знайомі незнайомці. Музика проводжає до іншого входу, вгору по старих закручених сходах із чорного дерева. Іду на зустріч із свідомістю, такими гірко – солодкими спогадами. Можливо, це востаннє. Він не любить довгого прощання. Досить тільки багатозначного погляду нестерпно красивих очей. Коли він прокинувся – зрозумів: більше нічого втрачати. Мене земля відпускає, так як колись не втримала тебе. Чи буває кохання між стихією та людиною? У цьому світі все можливе. Люди не знають про неможливе, а про можливе і не здогадуються. Але згодом смертне стане вічним. Одного разу Він став вітром. Тепер вони залишуться разом назавжди. Разом проведуть останній опалий лист золотого срібла. Він і Вона засинатимуть разом щодня, а з ними гратимуть музику Вітер і Земля… Phoenix
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

Згенеровано за 0.701820135117 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Він Вона

Уважніше...