

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	753
Творів:	11419
Рецензій:	17315

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Сатира й гумор

ПРОТЕСТ, або ПОВНИЙ ОПУПЕЙ

© vanda, 27-04-2008
– При-ві-і-іт! – це дівчата до мене. – Привіт, – буркаю у відповідь і насуваю козирка на очі. Немає чого робити – здоровкаються, ніби я герой. А за спиною, мабуть, співчутливо хихотять. А все через директора, через оту кляту дисципліну, що панує в школі. Не школа, а казарма. Ось взяти, наприклад, покарання за запізнення. Навіть не знаю, чому я частенько спізнююсь? Прокидаюся рано, ще й уроки встигаю довчити, снідаю за 40 секунд. Але завжди не вистачає 1 – 2 хвилин. Це при тому, що першу половину дороги до школи я пробігаю. Останнім часом ще й додав швидкості. Вже добігався до того, що показую на фізкультурі найкращі результати з кросу. Та в школу все одно, буває, потрапляю після дзвоника. А там на порозі вже черговий вчитель стоїть, записує моє прізвище, маєш стрес. Потім ганьблять на лінійці. Коли спізнюєшся на лінійку, то ще гірше: двері школи заперті, ходи попід вікнами. Може таке статися, що на порозі зустрічає сам директор, тоді слухаєш його суворі зауваження. Подвійний стрес… І кому потрібні оті лінійки? В інших школах такого немає, а наша – особлива. У нас новий директор, колишній військовий льотчик. От в цьому і вся біда. Він ставиться до нас, як до солдат, – тільки й командує. Балакав я на цю тему з татком. Він каже, щоб ми слухалися, що чоловіча рука в школі – це добре, бо ми, лобурі, розбещені суцільним жіночим вихованням і таке інше. Згоден. Я навіть згоден поважати колишнього льотчика, але я його просто боюся. Яка тут свідома дисципліна, коли боїшся? Мої роздуми перервав дзвоник, і я кулею влетів до географічного кабінету. Встиг! А вчителька вже біля столу – їх, вчителів, теж муштрують. Ні, перегинає директор палицю, перегинає… – Сергію, Гришку, зніміть, будь ласка, свої головні убори! Ой, забув. Відчуваю, як палають вуха. Я б і спати лягав у блайзері. Справа в тому, що під ним на моїй голові, окрім вух і лискучої круглої поверхні, нічого немає! Моя макітра гладенька, як коліно, лиса, як лампочка, і зайва увага мені не потрібна аж ніяк. Таких, як я, в класі ще четверо, і в них справи не кращі. Ми з друзями не скінхеди, мізки у нас там, де треба. Поголилися на знак протесту – всі про це знають. Три тижні тому директор вишикував старшокласників на лінійку і почав виступати про дисципліну. Він назвав кілька прізвищ (серед них і моє) і сказав, щоб до наступної лінійки ми відвідали перукарню, а то він сам займеться нашим зовнішнім виглядом. Стригтиме нас перед строєм, чи що? Йому, бачте, не подобаються, наші зачіски. Міг же з нами поговорити чисто по-людськи, десь в куточку? Ні, це вже безпредєл, його вимогливість досягла апогею, або, як написала в контрольній з фізики Люба Шквара, „опупею”. Повний опупей. Навіть вчителі були шоковані. Принижені й ображені, ми зібралися того ж дня й обговорили форму протесту. Власне, варіантів було небагато – все одно спіймають і покарають. Та наш колективний розум додумався до елегантного колективного виступу. Ми вирішили перед наступною лінійкою поголити голови, як солдати. І щоб це було повною несподіванкою для всіх. Як тільки директор оголосить: – А де ж такі-то? Нехай вийдуть на середину і покажуть свої зачіски! – ми гордо вигулькнемо з-за спин: ось вам! Ось до чого довели дітей! Мені, дійсно, ніколи було піти у перукарню, чуб давно спадає на очі, – то й що? У Гришка он волосся темними хвилями лежить на плечах – дівчатам подобається. Нік цього разу з нашого гурту випав – у нього гарна дорога стрижка. Зате приєднався Саник з копицею кучерів. Андрій – особистість романтична, у нього з деяких пір теліпається на шиї тонкий хвостик – круто! Вітасик приєднався за компанію. У понеділок після уроків ми зачинилися у нашому класі й сиділи голі до поясу, а Тараненко з 10-А стриг нас своєю електромашинкою. Різношерста вовна спадала додолу. Було трохи не по собі, але гуртом не страшно. Зі скляних шаф на нас дивилися голомозі віддзеркалення, і ми з них гиготіли. Вигляд у нас був огидний. Гришкова лисина світилася синюватим, а Вітасикова – непристойно рожевим кольором. – Як обпатрані кури, – зауважив Нік. – Клас! – сказав Гришко. – Ох, зірвемо завтра лінійку! – Ми його порвемо! – пискнув Вітасик. – А наші пацани бігали на річку і прогуляли пів уроку, – сказав Тараненко, – то він залетів у клас і помітив у декого мокрі штани. – Що, перевіряв, чи викручені плавки? – зіронізував Гришко. – Ну, тіпа того. – І ви це стерпіли? – Нє, а шо ти пропонуєш – на знак протесту прийти в школу без штанів? Тараненко вимкнув машинку і тихо продовжив: – Ну, хтось того дня вибив в кабінеті директора шибку, – чули? Ми закивали головами. – І що? – прошепотів Вітасик. – Нічого. Тепер жоден хлопець з нашого класу не поїде на море. Чули, що дєрік організовує спортивний табір для нашої школи? Аж в Одесі! – Ні! – здивувалися ми. Тараненко знову ввімкнув машинку і мовчки нас доголив. Ми йому трохи заплатили, прибрали, пов’язали бандани і подалися додому. Батькам вирішили сказати, що в школі віднині нова вимога до зачісок. Мами подзвонили одна одній і довідалися, що „вже п’ятеро лисих”, – це їх заспокоїло. Наступного дня ми прийшли до школи зарання, і я не спізнився. Почалася лінійка старшокласників. Ми принишкли в класі, але нас випхали чергові. Ніякого ефекту не було, бо ми сховалися за спинами, де нас йоржило й корчило від нервового сміху. Заступник директора розповідала про правила вуличного руху і ще про щось… А де ж директор? Що за жарти? Немає й немає. Знову ми постраждали! Ось і дзвоник з лінійки, а директор так і не прийшов. Ну, опупей! Всі наші посунули до класу, де Гришко голосно розповідав про акцію протесту. Якось же треба було пояснити, чого ми такі однаково негарні. Колектив поставився з розумінням. …Вже минув тиждень, як я поголився, а волосся ніби й не росте. Шкребу масажною щіткою голову, втираю у неї все, що потрапляє під руку з маминої косметики, роблю компреси з таткової рідині від облисіння, але поки що все даремно. Впливає нервове перенапруження. А директор учора на лінійці про нас не згадував. І про дисципліну зовсім мало говорив. Може, нарешті, зрозумів просту річ, він же фізик: що сильніше тиск, то більше опір. А можна й зламати… Щось казав про річні контрольні, про іспити, а потім оголосив велосипедний похід на два дні. Ого! Це вже інша розмова. Не знаю, що й думати. – Сергію, про що ти думаєш? – долинає голос географічки. Хіба ж розповіси… Олесь Олень 18.04.2008
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

:)
На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© e.coli, 01-05-2008

Життєво
На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Кока Черкаський, 01-05-2008

Життєво, авжеж
На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олег Derim, 29-04-2008

Життєво
На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Галина Михайловська, 28-04-2008

Згенеровано за 0.0534341335297 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

ПРОТЕСТ, або ПОВНИЙ ОПУПЕЙ

:)

Життєво

Життєво, авжеж

Життєво