

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	720
Творів:	10809
Рецензій:	16413

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Жіноча проза

Щастя із кактусом (Наслідувння і , майже, реклама.)

© Roksolana, 23-04-2008
Небо ворушилося вороже сірими хмарами. Весна, як манірна дівка , кожного дня приміряла нові убори. Сьогодні на ній була , саме та, напівсирцева суконька, кольору мертвого індиго . За вікном йшов скляний дощ, а до будинку всувалися співчутливі сутінки. Гілка старої сосни, заскорублими голками, дерла вікно, а в душі щось подібне гризло сумління … Чи то просто день такий? Чи то просто дощ? На підвіконні оранжевими пелюстками сонця грав кактус, , а поряд - фіолетові лона сенполій, а далі вже не кактус і не сенполії, а зелені розкоші інших диковинних порід, які стійко причепилися до цього теплого дому. Жінка з довгим хвилястим волоссям закрила ноутбук. Вона була спокійна, як мармур, як китайський шовк халату, кольору її шкіри, що досконалим водоспадом огортав , аж занадто струнку фігуру. Вона дивилась на кактус і пружними рухами намагалася приборкати невгамовні пасма. Вони так набридають. Вони такі нахабні… Маленьке янголятко заснуло прямо в нірці яскравого манежу. Без усяких подушок, бо то вже вчорашній день і до того ж шкідливо. Жінку звали Роксі. Янголятко – Женевьєва. В кімнаті блимала цятка невидимого страждання, якогось ворожого психологічного неспокою – з одного боку, а з іншого - осяйна радість втіхи колисала сонко-дрімко… - Я спритний черепашка- ніндзя! Я – Донателло! Це вже було не янголятко, а грішник. Йому минулого вівторка стукнуло шість. - Яр, тихше! Мала спить , - прошепотіла жінка. Яр, як то прийнято хлоп’ятам його віку без всяких застережень відкрив ноутбук. -О, мамо, ти знову писала свої побрехеньки! - Достоту, як тато! Яр, облиш! Годі псувати очі. Я не дозволяю тобі грати! З очей жінки бризнули сльози. Мабуть вони були несподівані, як грюкання грому за вікном, бо обоє принишкли. - Ма , чого ти плачеш? - Просто дощ… - Ні, не просто! Я знаю, чого ти плачеш! Ти вчора кудись писала свої вірші, а погані люди їх відшили! Так? - Вони не погані… - Але ж відшили! Я розкажу тату! - Ні, Яре, пообіцяй, що мої сльози будуть наша з тобою таємниця… - Ну тоді я їх уб’ю сам! Хай помре від меча негідник, який образив мою маму! І малий , мов спритний бандерлог, кинувся на другу сторону кімнати і вихопив зброю – великого сріблястого клинка, іще з дідівської колекції. - Яр! Облиш! - Зойкнула жінка. Янголя прокинулося і ковтало своїми блакитними очима події… - Жан –кажан! Голопузий парижан! – не вгавав малюк. Він спритно плигав із канапи на крісло, аж поки Роксі не спіймала його . Вона затисла в своїх обіймах сина. - Все! Ти - в полоні! – Клинок із дзвоном упав їй на ногу. – Так, мій великий воїне , ти звідки знаєш таємниці серця королеви? І не парижан , а парижанин… Жінка намагалася гратися, але то виходило якось мляво. - Пані Стефа сказала, і за ту …Із підошвою замість обличчя! - Заспокойся і замовкни! Сядь! Голос жінки набирав сталевих ноток. Малюк прищух. Янголятко заплакало… Жінка лагідно притулила до себе любу голівку. Стежка народжень і янголятка і грішника повстала перед очима, наче велика ріка Ніл, яку вона бачила лише один раз, а переходила убрід тисячі разів своїми добрими і лихими вчинками, кожного дня. - Сядь і послухай, Яр, що я тобі скажу! Ніколи! Чуєш , ніколи , ти не опустишся до плітки! - Але ж вони образили тебе! Їх треба вбити! - Це не зовсім так , синку. Критика існує для того, щоб зробити речі досконалими. - Чому ж ти плакала? - Бо я люблю їх. - Речі? -І речі, і людей , і весь світ. - І Кажана? - Він – не кажан, а Жан! Я його полюбила і він допоміг мені стати сильнішою, виправити помилки. - А Підошва? - Чия? - Сама знаєш… - Ну це ти занадто. Знаєш, Яр, люди, які тримають в серці зло – дуже нещасні. Проосто вони - це приховують.Ти ж не хочеш бути нещасним? - У них нема чого їсти? -Ні , Вони не знають татової таємниці. - Якої? -Є лишень одна сила, яка може відчинити серця людей. - Яка? - Це – ЛЮБОВ. Тільки вона повинна бути твоєю найгрізнішою зброєю, і твоїм захистом, синку. Люди можуть не вірити твоїм словам, твоїм переконанням. Твою правду вони спробують висміяти. Їм , навіть, може не сподобатись твоя зовнішність. Вони можуть неправильно тлумачити твою довіру і вчинки, і все, що б ти не зробив, і не промовив може викликати в їхніх душах підозру… І лише, ЛЮБОВ , синку, яка , неначе південне сонце розтопить , навіть найхолодніші крижані брили в їхніх серцях, змусть їх схаменутися. - І що вони зміняться? - Так… Синку, просто, люби сонечко за те, що воно гріє, а дощик, за те що він змиває з тебе біль і похмурі думки. Світло люби, бо воно дасть можливість тобі бачити, а темінь, за, те, що дає можливість дивитись на зірочки. Люби щастя – воно зробить тебе кращим! І люби печаль, бо вона дозволить тобі глибше пізнати свою душу. Перше прийми з радістю, друге – переможи! І щоб ти не робив – роби це в радості і любові. Яр сидів з відкритим ротиком Янголятко сміялося. Важкі сірі хмари пророчили фатум на тілі космосу. - А, якщо це мій ворог? - Люби його і він стане твоїми другом. Підтримуй своїх друзів, і вони стануть тобі за братів. Не опустись до плітки і приниження. Люби людей, незалежно, які вчинки вони зробили. В кожному є щось хороше. Треба навчитись бачити це. От тоді ти станеш найсильнішим, синку !Бо лише любов не лише твоя зброя, а й твій щит! Роксі присіла на канапу. Янголятко стрімко рвонуло в безмежний простір енергійних кроків. Яр сидів замисленим.. На його лобику прорізалась складка думки… - Це тебе тато навчив? - Так. - Ти вже не будеш плакати, мамо? - Ні. - Роксі цілувала свого грішника в кирпатого носика , а з підвіконня їй посміхалися оранжевими пелюстками сонце кактусу. Прийшов навшпиньках вечір. Орест гладив непокірне волосся Роксі. Пані Стефа накривала вечерю. Діти перевертали світ у сусідній кімнаті. Телефон проспівав: « Знаєш, як болить…» - Хто ?- Запитала Роксі ? - Він – посміхнувся чоловік, і протягнув мобільник. Пані Стефа нагострила вуха на кухні, неначе столові ножі … -Привіт, Олесю. -Привіт. Ти знаєш , щось у мене не те… Той хлопець …. У нас не склалось… Мені так боляче. -Я знала. Мені шкода. Їдь завтра до нас. Чи хочеш приїду я? - Жартуєш? - Ні. Ти ж мені друг. - Та не переймайся, минеться. Їхати не треба. Я в клубі. Розважаюсь трохи…А я тебе читав! ! Вдалого тобі полювання, як казав у мультику « Мауглі» Каа своїми губами, хоча, які там в нього губи… -Плюнь. Він пальця твого не вартий. Знайдемо кращого. -Ти ж його не знаєш. -Зате , знаю тебе… -Для тебе троянди… -Для тебе моє серце… -Па- Па. Голоси згасли. Орест так само ніжно гладив волосся дружини. Воно спадало білявою набридливою хмаркою на його руки, і не набридало. - Любий , скажи… А якби тобі запропонували віддати нас: мене, Женевьеву, Ярчика комусь іншому... Тому, хто теж прагне щастя? Ти б віддав? - запитала у чоловіка Роксі. « Чудна його дружина. Знову, щось вигадала своє хмарочосне і романтичне…» –майнула в голові чоловіка ласкава думка. -Віддав. Вона сторожко заглянула у його великі очі. -Кому? -Тому, хто цього найбільше потребує. Її серце тривожно застукало … -І. хто ж це? - Я . Бо ви - мій сенс життя! - І посміхнувся щиро, і в кутиках очей зібралось рідне віяло зморшок. Вона заснула у кріслі, втішившись своїм наркотичним м’ятним чаєм. Орест вклав спати свого черепашку, заколисав янголятко, а вже потім відніс в ліжко дружину. У сні вона обняла його, і коханий заснув на її важких грудях, так само швидко, як засинають мужні чоловіки, після плідного трудового дня… -Ніякого інету – пробурмотів у сні У криницю кімнати падала повна луна. Стрункі ноги в мережаній сорочці босо торкнулись підлоги… Жінка-фурія кицькою пробігла через увесь дім. Відкрила ноутбук. Несподівано пуп’янок радості народжувався у горнятку її серця. Адреналін кволо поплив по тілу. Я переможу. Я – сильна. Я – люблю! Кактус оранжевими пелюстками сонця підморгнув Роксі . Орест спілкувався з Морфеєм. Сопіли грішник і янголя. І лише Олесь –десь на правому березі ,смакував солодке вино…А з ким - ми так і не дізнаємось…Полум’яною надією блимнула сторінка ГАКу. Прискіпливий Жан був на місці. Бу- га-гака Микола також. Доглянуті пальчики Роксі з рухливими еротичними метеликами – стрекозами похапцем забігали по клавіатурі .Вона була щаслива. Кактус цвів…)))
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

Згенеровано за 0.00949597358704 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Щастя із кактусом (Наслідувння і , майже, реклама.)

[ Без назви ]