Несподіванка
Із авто вивалилась на асфальт не зовсім твереза молода особа жіночої статі. ЇЇ обличчя не виражало ніяких емоцій крім повного нерозуміння, очі здивовано блимали (у неї були чудові блискучі очі, простого сірого кольору). Коротка спідниця подавала спокус-ливі стрункі ноги…
Минуло вже досить багато часу, від тоді як ця дівчина мало не збила мене з ніг і я маю можливість спокійно сісти й записати події, що сталися зі мною після цього випадку.
Несподіванка з якою з’явилась вона перед мене, приголомшила, як мабуть і будь-яка неочікувана подія. Я тупо стояв і дивився з роззявленим ротом на її ноги, декілька секунд, поки до мене дійш-ло, що як подобає джентльмену, потрібно допомогти підвестись рудоволосій дівчині. Хутко, як тільки дозволяв мій заторможений стан, взяв їй на руки, оскілки на ногах вона просто була не в змозі триматися. Добитися від неї якоїсь інформації мені не вдалося.
Стоячи отак з нелегкою ношею на руках посеред нічного Подо-лу, натужно думав, система давала збої, голова від перенапружен-ня, через відсутність думок, крутилася у різні сторони, підсвідомо надіючись побачити рішення ситуації, що склалося.
Диво сталося! Зупинилося таксі, водій запитав куди їхати, я вхопився за питання, як потопаючий за соломинку й назвав свою адресу.
І ось, вже вдома, роздягнув її, очі мої заблищали, слина напов-нила ротову порожнину, води у ванні було вже достатньо, пора ми-тися. Вона просто дивилась поперед себе й нічого не говорила, не відповідала на питання але слухняно давала себе помити. Потім старанно витер волосся, замотав його у рушник, одягнув свою фут-болку і поклав спати, так я хотів би написати і не впасти у ваших очах. Проте інстинкти вдарили мені в голову, жіночі інстинкти.
Несподівано, це вже входило в систему сьогодні, дівчина дала мені в ніс, розбила губу, вибила два зуби, била вона залізним роз-сіювачем душу. Ці наслідки виявив, коли прийшов до тями. ЇЇ вже не було, вхідні двері були відчинені.
Цікаво, чи повіз би я до себе особу в такому ж стані, тільки чо-ловічої статі?
Частина друга
Страшний сон
Закрив вхідні двері та ліг спати. У голові промайнула думка: „За що боровся на те й напоровся! Спати, спати, спати.”
Прокинувся від холоду, а коли розплющив очі, побачив себе голим та зв`язаним, лежачим на полу. Світло у кімнаті горіло, моя недавня знайома сиділа на дивані та курила, збиваючи попіл на ки-лим. У дверях стояли два молодика й погрозливо косились на мене. Моє тіло вкрилося гусячою шкірою й посиніло. Дуже заважав кляп у роті, дихати зламаним носом ставало все важче. Пролунав дзвінок у двері, це я почув, у вуха нічого не напхали, прийшло ще два мо-лодики.
Тут почалася виховна робота, на яку почесним студентом був запрошений я у одній особі. Спочатку переважно з допомогою слів, що не зустрічаються в словнику мені пояснили хто я, що про-фесорський та викладацький склад думає про мене та до яких захо-дів потрібно вдатися , що виправити ситуацію і вивести мене на но-вий рівень розуміння призначення людини. Якось підозріло мовча-ла дівчина, її обличчя набирало якогось стурбованого вигляду.
Один з молодиків пішов на кухню і по звукам які я почув, можна було зробити висновок, що з холодильником вони не зійш-лися характерами, оскільки останній не мав у своїх нетрях нічого крім льоду та банки оливок.
Від гаміру прокинувся мій батько, що спав у сусідній кімнаті (сьогодні була ніч з неділі на понеділок, а в п’ятницю та суботу ми з татом влаштували свято вихідного дня), настрій у нього був ніку-дишній. Майка, засалена, сексуально облягала випуклості живота, насиченим перегаром наповнилась кімната, від цього кислого запа-ху всі присутні в кімнаті скривились. Бачили б ви ці лиця.
Батько неквапом зайшов до кімнати, подивився на мене, на хлопців, на дівчину, оцінив прицмокуванням її форми, запитав чи часом не принесли пива, отримавши негативну відповідь промям-лив, що давно підозрював, що я збочинець і різким ударом в щеле-пу вирубив одного з молодиків (в молодості він займався бойовими мистецтвами та гімнастикою), а далі технічно показав де раки зи-мують і як їм важко приходиться, остальним членам вченої ради, голова ради втратила свідомість.
Батько розв’язав мене, нічого не кажучи, ми взяли собі на пиво й забрали ключі у дівчини, які вона раніше поцупила у мене. Почали витягати їх у коридор але не судилося нам благополучно завершити нашу місію, оскільки викладачі потроху поприходили до тями і бойові дії розгорілися з новою силою. Загалом було зламано дві табуретки, що є досить незначною жертвою як для місця поєди-нку. Втрати були мінімальними оскільки, був викликаний сусідами наряд міліції.
Місія миру ООН в лицях „Беркуту” запропонувала ворогую-чим сторонам мирову угоду, яка звісно влаштувала всі сторони і для подальшого обговорення та підписання документів, я, тато і наші супротивники під охороною в елітному джипі „УАЗ” вируши-ли до СІЗО, там були розставлені усі крапки над „і”.
Мені було вдало вставлено два зуби, зроблена операція на носі. Я отримав вибачення володарки спокусливих ніжок, корзину свіжих фруктів, чарівну посмішку й запрошення на каву, коли ви-пишуть. То ж скучати не доведеться.
Як ви гадаєте, піде на користь моєму здоров’ю чашечка кави?
З повагою Роман Мурмило.
P.S. Домовився на 20:30 попити каву...
Частина третя
Кава
Оклигавши трохи від воєнних баталій та залікувавши бойові поранення, помітив на обличчі рум’янець, що свідчить про веселий стан мого організму.
Вигладивши сорочку та брюки, вибривши лице й освіживши його у передчутті приємного вечора вирушив на каву до знайомої.
Привітна господиня чекала на мене у платі, яке вигідно підкре-слювало всі її принади відкриваючи до огляду, що можна показува-ти й лагідно прикриваючи, що не можна. За якимось з келихів вина вона опинилася в моїх обіймах. Наші губи та руки затанцювали у нестримному танці обмацування й ласк. У якийсь момент вона ска-зала, що їй на хвилинку потрібно відлучитися до ванної кімнати.
Моє тіло буяло від бажання. Я з нетерпінням чекав на неї, ма-люючи в уяві картину приємну моєму серцю.
З вулиці завили сирени, в двір в’їхала пожежна машина. Через декілька хвилин квартиру моєї знайомої почала заливати вода. По-жежа трапилася на поверх вище. В холодній воді, згас вогонь моєї плоті, пропав рум’янець з щічок, рівень настрою опинився у Марі-анській впадині. Куточки губ з верхнього положення перемістилися в нижнє. Вираз обличчя набув вигляду, наче я тиждень сидів на ви-ключно лимонній дієті.
Найближче майбутнє, хвилину тому таке радісне, перетворило-ся у непривабливу невизначеність.
Отаким, стоячим серед кімнати, поглинутим безрадісним усві-домленням моменту й застала мене господиня. Накинулась на мене як пантера, сикнувши з себе плаття, залишившись повністю голою. Мої руки весело гуляли по її тілу, а вона все ніяк не могла розстеб-нути ширінку штанів. Пожежа, у сусідів мало нас хвилювала.
В страсному пориві жаги, ми не почули дзвінка у двері й при-хід пожежників, що виламали двері, виявися недоречним.
Почалася спішна евакуація чесно й не зовсім чесно нажитого майна. Через деякий час я був відпущений, оскільки приїхали рідні й ближче знайомі й потреба в мені відпала.
З пустим виразом обличчя, поплентався куди несли ноги. Ви-рішивши трохи зігрітися, зайшов в дім кави, замовив «еспресо». Отак перебуваючи у стані гроги, невпевнено тримаючи чашку в ру-ках, мені на очі потрапило двійко дітей, які відчайдушно вовтузили один одного. В їх очах горів вогонь захоплення справою. На устах моїх з’явилася усмішка! Руки розслабились, гаряча кава вилилась на брюки. Ковтнувши намір крику, потрусив до туалету. Він був зайнятий. Неймовірна кількість прекрасних слів пронеслося в моїй ясній голівці.
Прочекавши хвилин п’ять, плюнув на це гибле діло й подався на вулицю ловити таксі. Перехожі посміювалися з мене, пляма була якраз на тому місці де потрібно.
Таксистом виявилася жінка. В окулярах, з сигарою в губах, ко-ричневій шапочці, обрізаними на пальцях шкіряними перчатками, шкіряній куртці косоворотці й відчуттям гумору. В лівій руці у неї був стаканчик з кавою.
Картина, яку неможливо описати без захоплення від професіо-налізму таксистки. Вхід в поворот однією рукою на швидкості 80 км/год, затяжка сигари, відхльобування кави, питання про мій на-стрій, усмішка, скрежет гальм, зупинка на червоне світло світлофо-ра. Я зачарований її роботою.
Мій під’їзд, приязне прощання з водієм. Ліфт. Я застряг у ліфті.
Частина четверта
Ліфт
Вогкі штани, замкнутий простір ліфтової кабінки, приглушене світло але настрій гарний. Натискаю кнопку виклику диспетчера, повідомляю координати, де потребують допомоги. Відповідь за-спокійлива, обіцяють надати допомогу хвилин через 20.
Робити нічого, граюсь з мобільним телефоном. Швидко набри-дло. Пройшло добрі дві години, а ліфтерів ні слуху ні духу. Гримаю у двері. Якась добра душа окликнулась, виявилась сусідка знизу.
- А це ви, наш «деятель»!
- З чого ви взяли, що я «деятель»?
- Ходите, дітям світло вимикаєте.
- Звісно вимикаю, вони музику голосно вмикають, так що я на дивані аж підстрибую, а коли я спускаюсь щоб поговорити, дверей не відчиняють.
- Хто б казав, самі вночі як увімкнете музику, нам з чоловіком не переливки, а вранці на роботу.
- Вибачте!
- От і добре, що ви там сидите. Будете знати.
На четвертій годині перебування в кабінці з площею 0,8 квад-ратних метрів, десь у моїх глибинах почав озиватися голод. Я під-дався на його провокації і почав жалісно просити про визволення.
- Люди добрі допоможіть! Порятуйте! Я стомлений, мені хо-лодно, голодно і хочеться жіночої ласки!
- Жіночої ласки? - озвався голос.
- Також і ласки.
- А ти заслужив її?
- Цікаве питання. Я просто висловив свої потреби, не задуму-ючись над тим, що я заслужив.
- А ти гарний?
- До чого тут це?
- А може я хочу приласкати тебе?
- А накормити?
- Можливо й накормити.
- А чом ви кидаєтеся на першого ліпшого, застряглого у ліфті?
- Чудний ти!
- Краще сказати неординарний.
- Потішний. Вперся рогом і брикається.
- Я ж в ліфті сиджу й невідомо коли звідси виберусь.
- А в мене в сумці балик, свіженький батон, помідори, огірки, виноградний сік, пляшка пива.
- Мені ваш голос не знайомий.
- Звісно, я тут вперше. Зайшла до подружки.
- То йдіть собі.
- А познущатися, зі смаком над чоловіком – це ж у нашій при-роді жіночій. У мене все невимушено так з уст ллється.
- То ви гарна, спокуслива, з торбою харчів й з вуст у вас ллєт-ься, йдіть собі, поки мене не витягли.
- Швидкого визволення.
Ніч добігала кінця. Чулися перші кроки на сходах. Усі віталися зі мною. Зв’язку з диспетчером не було. Собачий холод та голод від кінчиків волосся до нігтів на ногах трусив, проймав мене, глумився з мене.
Подзвонив на роботу й сказав, що застряг в ліфті. Не повірили.
Дуже хочеться відлити. Стою, карячусь, права нога щільно притиснена до лівої, обидві вони зігнуті в колінах й пританцьову-ють. Гримаса на обличчі невідомого художника. Руки стиснені у кулаки так сильно, що кісточки мають білий колір. З губ моїх злітає незнана досі мова. Я зовсім забув про холод та голод.
Через п'ятнадцять хвилин мене визволили. Радісний гортанний звук вирвався з моїх гортанних нетрей, сколихнувши весь будинок, у той момент коли в туалеті полився надлишок вологи.
Сяк так втамувавши голод й зігрівшись, завалився в ліжко, де мене окутали думки про жіночу ласку й солодкий сон.
Частина п’ята
Хвилювання
Сон повернув рівновагу й мені прояснилося в голові. Ранок був прекрасний, просто неймовірний. Сонце грайливо заглядувало че-рез вікно до кімнати, приємно ласкаючи промінням моє обличчя. Якесь радісне хвилювання охопило мене – це було відчуття щастя. Я співав, горлав пісні, без причини.
Я проспав майже добу. З задоволенням приготував собі на сні-данок манну кашу і підкреслюючи неординарність дня в тарілку з кашею додав малинового варення. Нестримна насолода пройняла мої смакові рецептори. Я посміхаюсь та танцюю. Таке відчуття, що я під дією якогось наркотичного засобу, байдуже – це варте того.
Виходячи з під’їзду помахав сонцю, як старому знайомому, во-но підморгнуло мені. Сонце все розуміло, радіючи разом зі мною. В маршрутці ми переглядаємося з сонцем, воно то сховається за бу-динком, то несподівано винирне, обдаючи мене дружнім теплом. Заходячи в метро ми домовилися зустрітися через хвилин двадцять в іншому кінці міста.
По дорозі я купив чудову, яскраво червону півонію, квітка про-сто полонила мене духмяністю, свіжістю, радістю, ніжністю. Я ма-буть був схожий на безумця. На платформі я стрибав, як дитина, на роботу не поспішав, хоча вже запізнювався на дві години. Стояв слухав і дивився кліп.
Вийшовши з метро обійнявся з сонцем й хутко пішов до офісу.
Світлофор. І ось стоїть ВОНА. ЇЇ волосся розвивається на вітрі, переливається у проміннях сонця, побачивши очі, я зрозумів, що пропав, усе перестало існувати, тільки ВОНА, її рука, яка прибирає волосся з обличчя. Вона наче ніжний бутон, який розпускається. Я втратив дар мови, збилося дихання.
Загорівся зелений колір світлофора. Прокинувшись від зціпе-ніння я подарував їй квітку ніжності. Тоді до мене й дійшла причи-на мого хвилюючого, надчуттєвого стану. Варто іноді запізнюва-тись на роботу.
Ось і прийшов нелогічний кінець двотижневого безумства. Як-раз встиг дописати. Шум душу у ванні припинився, через мить ВОНА потоне у моїх обіймах, а ми обоє в насолоді, чого і вам усім бажаю! :)
