

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	753
Творів:	11428
Рецензій:	17338

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Оповідання

... у неї під гніздом росли кульбабки

© Біруля Олександр Вікторович, 20-04-2008
Під її гніздом часто вибухали атомні бомби. А ще у неї під гніздом росли кульбаби, і коли їх стиглі білі пелюстки злітали у повітря, починався дощ навпаки. Єва любила дивитись на те, як літають невагомі насінинки. Особливо чарівним це здавалось при світлі зірок: навколо кульбаб кружляли світлячки і затьмарювали світло з неба. Єва заплющувала свої очі і засинала. У неї під гніздом лежали бетонні стінки її шкарлупи. Всередині були прибиті цвяхами килими та телевізори, речі, яких вона ніколи не бачила, рушники та мильні бульбашки, саморобні солом’яні сонечка. У ті часи ще ніхто не вигадав одежі і всі навколо були щасливі та голі. Лише іноді когось здувало вітром і з’являлась нова могилка серед кривеньких рядів кладовищ. Єва мала гарний голос, вона як могла підспівувала істотам, що плакали біля холодних хрестів, тримаючи в руках вінки з помаранчевих квітів. Її гніздо висіло на тоненькій павутинці, яку їй подарував волохатий восьминогий янгол, ще тоді коли з’являлись перші слова. Ці слова були про любов та старість. Єва знала, що невдовзі їх забудуть і вигадувала свої власні слова. Шкода , що янгол на той час вже встиг перетворитись на спогад. Так буває... Бувало, коли повітря наповнювалось насінням клена, Єва божеволіла, слухаючи його голос, крутилась поруч з легкими «літачками», намагаючись впасти на землю. Кожного разу, істоти, які опинялись у неї в гнізді, щось говорили, заважали Єві впасти і все, її життя знову зводилось до картинок на фотопапері. До неї щовечора приходили геніальні фотографи чорно-білої молодості і приносили свої історії на мозолистих, матових долонях. В такі далекі та нечіткі вечори перед нею оживали війни та розмови, в яких щось загубилось скрізь жалюзі сонячних підйомів. Ставало спокійно і легко. Повітря неначе ковдра огортало змучені плечі, здавалось, що можна відчути його запах. Десь далеко, по інший бік усього світу, в її шкарлупі працював старий дерев’яний годинник. Щоправда, він був перевернутий догори дригом і тому зозуля, що мешкала в ньому постійно билась дзьобом в шестикутний радіоприймач «Гайворон». Єва мала багато облич і кожне з них любило свою музику. Ці обличчя були різні: і сумні, і веселі. Їх об’єднувала година джазу на національному радіо, а ще звуки ковзання її капців по паркету, та тріскіт дерева, що палало в пічці. Така музика іноді долітала до її гнізда. Тоді ставало гірше. Бувало, весь простір біля неї був вкритим темними цятками. Це були люди, що услід за кульбабками підіймалися кудись вище в те місце куди вона ніяк не могла зазирнути. Деякі з цих людей залітали до неї в гості і вона пригощала їх чаєм та сушками. «Чай – найкраща їжа» - казала Єва своїм гостям і продовжувала свою розповідь. Її гості, покалічені люди, усі в ранах та опіках, ввічливо хитали головою та пили теплий чай з ожиною та м’ятою. Під її гніздом часто вибухали атомні бомби і Єва потроху втрачала хист розмовляти. Це було так звично: йшли роки, прозорішав колір великих ебонітових очей, зсихалася, лущилася жіноча шкіра, ставала схожою на шкіру золотистих ящірок. Все рідше Єва дивилась на старі спогади, а одного разу не змогла знайти свого чоловіка у військовій формі. Він жив багато років тому в селі під Каневом. В ту весну дуже рано розцвіли яблуні, його чорні блискучі чоботи загрузали в сільській землі, що розм’якла після відходу у інші світи жовтого брудного снігу, снігу, який лишався до кінця усієї зимової пісні. Чомусь її чоловік тоді намагався здатись серйозним. Була весна одна тисяча дев’ятсот сорокового року… Напевно, ця фотографія лишилася десь за холодильником чи шафою, можливо була прим’ята порцеляновим сервантом. Єва дивилась, як підлітає насіння рослин і не могла зрозуміти про що вона думає і хто вона така. В цей момент павутинка, що тримала її гніздо стала настільки тонкою, що навіть найменший порив вітру змушував його хилитатись. Зрештою, Єва відчула, що навколо неї саме повітря і вчепилася в білу хмарку кульбаби , яка пролітала поруч. Кульбабка повільно несла бабусю до білого, білого світла небес над нею. Горіли міста, утворювались пустелі. Єва бачила це в очах людей, які летіли поруч з нею. Осипалося сухе кленове листя, утворюючи на землі тендітні візерунки. Усе небо було в темних цяточках кульбабок. Серед сірих тіней речей, яких вона ніколи раніше не бачила молодий хлопець дивився серйозним поглядом, опираючись на молоду трьохрічну яблуню. Сплітаючи прозору павутинку, маленький павучок спускався на сиве волосся. Торкнувся її повік. Єва відкрила очі. Починалася година джазу на національному радіо. “Привіт бабусю”- сказало дитинча , що сховалось за шафу, граючи в піжмурки, - “Я тебе знайшов”.
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

Згенеровано за 0.00984001159668 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

... у неї під гніздом росли кульбабки

Марево