Зачини історій - телефонні довідники, Подзвонити у безвість, помилитися номером. І зменшиться в тобі на одну когось непотрібність, для тебе у світі стане менше одним незнайомим голосом.
Лякає тиша на іншому боці зв’язку, та можна її засипати як яму словами, посмішками, підставленим плечем, протягнутою рукою, подарованою трояндою, зародком вірша. Відсутність зв’язку – занадто глибока, її нічим не засипати, її ніяк не перейти.
- Покличте, будь ласка, щастя. - Нема? – Вибачте.
Хтось Десь відірветься від килима на тисячну долю міліметра, відкладе цигарку, думки, й недопите горнятко кави на телефонний столик. Прикриє дзеркала, минуле й майбутнє прикриє протертими шторами, латаними мішковиною. І той Хтось там Десь подумає :
- Гм… І чого тут шукали щастя?
Роздивиться навколо, прочісуючи поглядом квартиру. Пропустить крізь зіниці її ранкові кроки, відбитки її пальців на полірованій поверхні столу, сірий клубочок її кошеняти, що спить на подушці, і рожеву квітку її кактуса на підвіконні.
- От, йолоп, чого ж я не покликав його до телефону? А що, як без нього комусь зараз погано. А що, коли хтось ніколи не бачив як квітнуть кактуси навесні?
Підійде до телефонного столика, розкриє телефонний довідник на літері «А», подзвонить в нікуди і, коли закінчиться тиша, скаже:
- Це ви питали за щастям? Роздивіться навколо, я уже відправив його до вас.
