І тоді Ісус поведений був духом у пустелю,
щоби диявол спокушав його
35
День
Сонце тут увесь час стоїть у зеніті. Ніч настає лише під час затемнення Сонця Місяцем.
І ще цей клятий шепіт у ночі
Він так і не зрозумів, що сталося. Стрибнувши через гіперпростір від Землі, поштовий корабель з шістьома членами екіпажу чомусь виринув з гіперпростору перед невеличкою планетою , летячи прямо на неї. На гальмування часу не залишалося.
Ніч.
Спрага трохи вщухла. Натомість болем у животі прийшов голод. Місяць темною брилою висить над головою. Він більше ніж земний і знаходиться набагато ближче. Хтось шепоче щось. Не розбереш.
Коли зазвучала сирена тривоги, він лагодив аварійні капсули. Це врятувало йому життя. Швидко плигнувши у скафандр, він заліз до однієї з них, і рятувальна система відстрелила його подалі від корабля.
36
День.
Хоч би краплину води. Удень в цьому пеклі зовсім забуваєш про голод. Вся планета покрита піском зі зрідка порозкиданими по ньому сірими гранітними камінцями розміром з футбольний м'яч. Усі якісь однакові. Один лежить неподалік.
Корабель відразу ж врізався у планету і вибухнув. Капсула, не маючи часу на вистріл парашуту, впала на пісок, по дотичній зачепивши схил однієї з дюн і скотившись по ній до низу, розкрилася. Цей схил і захистив його від ударної хвилі і хвилі вогню, що прокотилася дюнами, опаливши пісок до чорноти.
Ніч.
Голод вивертає кишки. Вже третій день болить голова. Період обертання місцевого місяця приблизно утричі менший ніж на Землі. Клятий шепіт шелестить не ззовні, а десь у глибині мозку. Цей камінь здається ворухнувся.
Чорний дим стовпом підіймався угору, позначаючи місце падіння корабля. Пісок у радіусі кількох кілометрів був вкритий уламками обладнання , почорнілим і погнутим залізяччям, рештками людей, що все ще продовжували горіти, поширюючи нестерпний сморід.
37
День
Він облизав почорнілі губи пошерхлим язиком. Десь на обрії вже втретє з’являється марево у вигляді оази з пальмами та водограями. Він заплющує очі і лежить так, чекаючи ночі.
Спека нагріла скафандр. Зовнішній термометр показував сорок з гаком. Кондиціонер або відмовився працювати при падінні, або вже був зіпсований ще на кораблі. Ні їжі не води в аварійному запасі не було. Капітан – тварюка економив на всьому. Можливо нога цієї тварюки догоряє он там.
Ніч.
Голод зжирає останні крихти сил. До зорових галюцинацій додалися слухові. Шепотіння у голові перетворилося на слова. Вони немов промовляються по черзі чиїмсь голосом і хором тоненьких голосів:
- Ти не Він...
- Ми чекали тебе...
- Але ти схожий на Нього...
- Ми хочемо бути твоїми друзями...
- Пора починати...
- Я хочу бути твоїм другом... І я ...І я...
Цей камінець таки рухається. Маячня якась.
У скафандрі піт заливав очі і стікав з чола по скроням і щокам на підборіддя, виступав під пахвами і на спині, вже змочивши сорочку повністю, хлюпав у штанинах. Газоаналізатор вказував на ідентичність зовнішньої атмосфери до земної. Так можна захлинутися власним потом. Він натис кілька кнопок і виліз із скафандру. Ох, і пекло.
38
День.
Про спрагу забув зовсім. Йде просте засихання. Цей камінець все ближче. Позавчора цього сліду на піску за ним не було. Його немов хтось підсуває. Нехай повзе.
Спочатку він був у розпачу. Потім чекав допомоги, знаючи, що цієї планети не просто не було на картах, коли прокладали курс. Її взагалі не було.
Ніч.
Хоч би крихту хліба. Голоси повернулися:
- Допомоги не буде...
- Ми такі раді, що ти тут...
- Всі вже забули про тебе...
- Нам тут так самотньо...
- Я дам тобі все...
- Ми станемо для тебе всім...
- Тільки побажай...
- У нас вже був один, схожий на тебе...
Відчувши спрагу, він побрів у пустелю. На восьму місцеву добу з'явився голод, що досі ховався за спрагою. А він ішов і ішов по пустелі, шукаючи води, їжі, кого-небудь, ішов, доки не впав знесилений. Та це ще був не голод.
39
День.
ГОЛОД з'явився пізніше. Він лежав горілиць на піску, чекаючи смерті. Щоки і очі позападали. Шкіра на обличчі і руках згоріла, почервоніла і вкрилася виразками. Цей камінець підповз іще ближче. Лежить приблизно за метр від голови. На мить він перетворюється на хлібину.
Спочатку вдавалося спати. Сон послаблював голод. Та з прокиданням він повертався з новою силою. Він втратив лік дням. Просто лежав на піску, зрідка відкриваючи очі. Поступово сон і неспання злилися в одне. Потім прийшло шепотіння.
Ніч.
Зараз ,як він не намагається заснути, не виходить. Заважають голоси:
- Підкорися...
- Ми є тим, що ти бачиш...
- Ти відчуваєш спрагу...
- Ми можемо бути всім...
- Ти страшенно голодний...
- Усім, чим ти побажаєш...
- Ти все одно помреш...
- Ми твої друзі...
- Ти вже мертвий...
- Ми хочемо допомогти тобі...
- Підкорися...
- Тільки скажи нам...
- Скажи, нехай, каміння це стане хлібом...
Спочатку він намагався запитувати: “Хто ви? Де ви? Чого ви хочете?”. Вголос, а пізніше, вже знесилено, подумки. Відповіді не було.
40
День.
Він на хвильку втрачає свідомість і знову виринає з забуття. Спраги не має. Та й навіщо вона мерцю. Є лише голод, всепоглинаючий голод, від якого паморочиться в голові, болить живіт, мозок, очі, несамовито тіпаючись, зрідка навіть зупиняючись, б'ється серце. Камінець підсунувся майже до голови. Звивиста борозна тягнеться від місця, де камінець лежав спочатку до нього.
“Боже, будь милостивим до мене грішного... Я не вистою, Господи, бо людина...” – він з натугою повертає зчорніле лице до камінця. Потім подумки промовляє: “Стань хлібом...”- і кусає білий запашний буханець.
