Стомлену, засмучену підхопив людський потік, затягнув до автобуса. Як їхала, куди – все неважливо, все затьмарили думки. Думки про що? Про все і про нічого одночасно. Думки про побут, який її зовсім не влаштовував, про кохання,яке було для неї не зовсім зрозуміле, про батьків, з якими вже більше тижня не розмовляла, про те, куди котиться цей світ…
От і зупинка. Стоп! Щось почула вдалечині. Перший весняний грім. Хмари розірвались і з них вирвався водяний потік. Краплі, падаючі з неба, поступово напувають вологою не лише землю, а й її стомлену, замучену душу. Вона йде й посміхається, всі турботи враз стали далекими і неважливими. Ще один розкат грому забрав з собою залишки смутку. Краплі вмивають її усміхнене обличчя, вони солодкі на смак і приємно теплуваті. Давно вже вона не відчувала такої легкості, безтурботності. Легенький подих вітру доносить до неї пахощі нещодавно розквітлих дерев – дуже свіжий і легкий аромат. Ну, як з таким дивом не забути про все?! В під’їзд заходити вона вже не хотіла, її тягнуло продовжити свій шлях очищення.
