Одному чоловіку дуже подобалися хмарочоси. Бувало, сидів він на Набережній, дивився на багатоповерхівки, що височіли над його промисловим містом, і плакав. Від щастя. Ну, дуже йому подобалися хмарочоси.
Якось він дізнався, що у місті збираються побудувати такий високий хмарочос, яких ще немає у всій країни. Ця новина настільки розхвилювала цього чоловіка, що він ще півроку спати спокійно не міг. Думав про незлічену кількість поверхів, що будуть височіти над містом. Він постійно вмикав комп'ютер і дивився, дивився. Дивився на зображення майбутньої архітектурної гордості Дніпропетровська.
Коли ж будівництво хмарочосу розпочалося, чоловік вирішив, що би не було, заволодіти цією будівлею. Він пробрався вночі на територію будівництва, маючи при собі кілька величезних сумок. Чоловік почав засипати в них бетон. Бетон, який повинен був стати частиною Хмарочосу. Наступної ночі він вкрав деякі металоконструкції. А ще наступної виніс із-за огорожі опалубку.
Щоночі він перестрибував через паркан та виносив звідти щось від Хмарочосу. Задля здійснення своєї мрії чоловік навіть звільнився з роботи. Сил і на крадіжку хмарочосу, і на щоденну нудну працю менеджера не ніяк вистачало. Щоби хоч якось жити, він, скрекочучи серцем, почав продавати частину того, що приносив зі своїх нічних рейдів.
Тим часом Хмарочос поверх за поверхом здіймався над містом. Його власники не могли нарадуватися втіленню своєї мрії. Щоправда, вони були фінансистами, а не ідеалістами, як герой нашого оповідання. Їхню радість трохи псували цифри, які красномовно говорили про небачені обсяги крадіжок будівельних матеріалів. От тільки герой тут був ні до чого. Це виконроби та субпідрядники робили свою справу.
Чоловік же, дивлячись на черговий поверх, що регулярно з'являвся на тому місці, де ще тиждень тому його не було, все менше і менше радів від самої тільки думки про Хмарочос. Більше йому подобалося думати про ті гроші, що він має від продажу бетону та металу. І чим більше йому це подобалося, тим більші обсяги він виносив уже не через паркан на власних плечах, а абсолютно відкрито вивозив на вантажівках, домовившись з охоронцями, виконробами та субпідрядниками про їхню долю у цьому.
Згодом, коли Хмарочос дістався до свого тридцять п'ятого поверху, чоловік зрозумів, що нічого не заважає йому працювати й на інших будівельних майданчиках міста. А то що це за сентименти - красти тільки з цього хмарочосу?
На тридцять дев'ятому поверсі зведення хмарочосу припинилось. П'ятнадцять поверхів не вистачило до запланованої висоти. Проте кошти, виділені на будівництво, закінчилися. Кляті крадії!
Чоловік же не дуже сумував з цього приводу. Які можуть бути дитячі захоплення багатоповерхівками, якщо в нього тепер стільки грошей? Але він подумав, трохи піднапружився, зібрав гроші та викупив недобудову. Тепер у нього був свій Хмарочос.
Отак, коли сильно захотіти, збуваються мрії.
