

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	679
Творів:	10255
Рецензій:	15608

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Постмодерн

Два сонця

© d_mind, 14-04-2008
Фаетон прилип поглядом до її розкішного тіла й насолоджувався мальовничою картинкою. Вона стояла, опустивши потужні груди донизу та вигнувши м'яку спину, вкриту ледь тонкими смужками, немов дика кішка, спокусливо ваблячи до себе. Млосно підморгуючи, під ніжними променями, завмерла в екзотичній позі та нетерпляче чекала коли він її заведе. Fuck! Задивився і відключився. Слід закінчувати з цим, бо не встигне. Гарячково зірвавшись з місця, Фаетон вискочив на неї та встромив ключ запалювання. Двигун миттєво загудів. Піддавшись імпульсу акселератора, натиснутого з усієї дурі, машина скажено рвонула з місця, малюючи чорну гумову смугу на сірому асфальті. Летячи швидше вітру, хлопець постійно маневрував поміж підступних ям та підстрибував на рідних горбатих дорогах. Спортбайк – це була мрія. І ось, ось він мчить по цій пародії на трасу, ламаючи кайф об довбані нерівності. Майже усі кого обганяв думали, що він псих, або п'яний, бо навіть досвідчені водії на автомобілях не ризикували їхати на високих швидкостях поміж таких розритих могил. Влетівши у місто та соваючись в корках, Фаетон повільно, але впевнено просувався до квіткового ринку, щоб купити коханій якийсь шикарний букет. Його болід ревів, як ошалілий, привертаючи увагу учасників дорожнього руху і не тільки... З неуважності чи може з необережності, гальмуючи перед перехрестям та міняючи ряд, підрізав лунаход, що звісно позначилося на гаманці. Була спокуса змотатися від мусарів, але ну їх... В нього сьогодні побачення: краще не ризикувати і не пороти дурниць. Добравшись до ринку, швидко зіскочив з коня та занурився у квітковий світ. Вибирати було з чого – раз у раз тьоті забивали баки різноманітною лабудою про квіткову символіку та травили якоюсь екібанною філософією. Врешті-решт вибір впав на класику – розкішні вогняні пахучі троянди – оце реальне... Так, у неї незабаром закінчується пара. Треба мчати під універ. Рідна альма матер. Колись він тут теж вчився, але кинув. Може все-таки треба було довчитися ще той п'ятий курс... але він не мав вже сил поєднувати роботу та навчання і, як це часто буває, здобував освіту лише для папірця. ОК, що за сентименти?! Все нормально, ба навіть дуже класно! Мотик повільно підрулив та зупинився недалеко входу-виходу. Як завжди, сонечко виволочило купу спудеїв з аудиторій на свіже повітря. Складалося враження, що пари якщо не у всіх, то в більшості народу закінчилися. О, які люди!!! По сходах байдуже ішла Клео разом зі своєю найкращою подругою Мінервою. Клео, незважаючи на весняний прохолодний вітерець, була одягнена скромно, не обтяжуючи себе зайвим мотлохом. З кучерявого довгого волосся стирчали сині окуляри, на шиї висів золотий медальйон, який загубився в пухкому бампері. З-під білого топіка виривався під тиском червоний бюстгалтер, а з-під штанів намагався вистрибнути лобок, сором'язливо накритий рудими стрінгами, які плавно тягнулися до талії. Мінерва була повною протилежністю Клео, принаймні зовні. В першу чергу, на відміну кросам, її перли гади. Справді зручне взуття в якому можна місити все, будь-коли і в будь-яку пору року. Якщо Клео підкреслювала і без того виразне привабливе обличчя стандартним набором штукатурки, то косметика Мінерви суттєво відрізнялася. Вона наслідувала аццкій стиль, навіяний всілякого роду готік-блек-дум культурою. Чорний плащ – павєлітель чьорних сіл був завжди при ній. Чорні джинси, чорна футболка, чорна білизна та чорне-пречорне, як смола, крашене волосся, оскільки насправді природа подарувала їй пишні русі пасма. Готичне чудо довершував пірсинг в носі, губах, бровах, на усіх вухах, срібні персні з рунами, чорний лак на нігтях та чорненький рюкзачок на якому коректором було майстерно вималювано блідий череп та стильно написано - “No way!”. Клабберський стиль Клео в плані пірсингу був стриманіший, а до кислотного наплічника було привязано кілька м'яких іграшок, що раз у раз похитувалися як контужені. - Штани злітають! Шо це за хам? - подумала про себе Клео. - Подумаєш, на крутому мотоциклі. Випендрюється тут... Хм, а може познайомитися?! Мінерві голос здався знайомим. Вона його досить чітко почула незважаючи на чорну завісу, яка рубала по її вухах. Обоє дівчаток повернулися до хлопця і випалили – За собою слідкуй, козел! Фаетон засміявся та зняв шолом. - Впізнаєте? - Ха, Фаетон, привіт, ми вже думали, що тебе і не побачимо. Ти чого повернувся? Невже будеш поновлюватися? І мотик собі такий модний прикупив... Дівчата втупилися в букет. Які ж убойні квіти! Невже це... це напевне для... - Кому ці квіти? - Клео нагнулася, щоб вдихнути їхній божественний аромат, майже розгорнувши при цьому кулясті форми. Фаетон, ненароком закосився на геометрію, що спричинило деякий дискомфорт на сідлі. Він дав їй букет в руки, щоб вона нарешті випрямилася і не спокушала його натуру. Дівчата нюхали пелюстки з таким задоволенням, що здавалося ніби вони посипані кокаїном і з кожною затяжкою їх гребе все більше та більше. - Так, кому квіти? На кого чекаєш? Колися! - Чим? Кефіром в пятку? - Ну, серйозно, кого чекаєш? - Еос. Чорт, все-таки це дійсно для неї. Вона це підозрювала. Взагалі-то він їй так собі, навряд чи б в них вийшло щось серйозне навіть якби він мав до неї які-небудь почуття, але всеодно з ним можна було б непогано проводити час. Романтичний такий... Класно було б якби він подарував квіти їй... В Клео пробуджувалася заздрість до дівчини та хлопця, які насправді були для неї байдужими. Одногрупники, не більше... А от Мінерві на все це зараз було справді наплювати, бо у флешці запустилося інфернальне мракобєсіє, що норовило порвати динаміки та згноїти весь світ, заливаючи кров'ю. Нарешті кінець пари. Юрби студентів з щастям на обличчі виходять, радіючи класній погоді. Ось, сунуть ще кілька знайомих: металюга – Танат, реппер – Орфей та поет – Нарціс. Танат відростив ще довші патла та помітно підкачався. На перший погляд, він нагадував дикого невгамовного бородатого вікінга. На светрі майоріла люта паща вовка. А взагалі, звичайний собі хлопака в чорному прикиді з добродушною фізіономією. Орфей наслідував класичний нігга-стайл, яким нагодували його музичні телеканали, нет: в основному кліпи топових хіп-хопперів та відео брейкових вечірок. Ходив він як козак у джинсових шароварах, які трималися на хіпових кедах, і в яких провисала матня до колін. Батнік більший на кілька розмірів, ніж треба, звисав до матні. Весь образ довершував кашкет, вивихнутий на бік. Золоті персні та цепури були поки в проекті. - Клео, а де Еос? Вона була на парах? - Так. Напевне, як завжди десь пішла в бібліотеку понишпорити за новими матеріалами. Вона зараз вся в науці, пише дипломну... - Це ж Фаетон – зар(е)пів Орфей. - Ще раз, привіт дівчата! Здоров чуваг! Який в тебе моднячий агрегат! Fuck, це ж Yamaha R1!!! Тисяча кубів, сто п'ятдесят дві коняки, шість швидкостей, три секунди до сотні... Оце стайл!!! Орфей стрибав навколо немов бабуїн, обмацуючи всі деталі мотоцикла. Якщо б дилери побачили та почули весь той промоушн та хвалу залізному ідолу, то напевне одразу б запропонували йому роботу по розкрутці марки, а то й чого доброго ще й зняли в рекламі. Нарешті вчепившись в кермо та втупившись в панель приладів, Орфей дещо затих. Ех, зараз би на ньому відірватися! Але він ж не вміє їздити. От не везе! - Скільки дав? - Не дуже багато. Це беушний. - Ніфіга собі! На ньому жодної подряпинки. Все блищить як у пса яйця. Скільки? - П'ять тисяч. - Купи і мені такий! Жартую. - Здоров! Як життя, друже? Чому повернувся? Ще й з букетом... Хе-хе... - Класно, Танате. Трохи шкодую, що кинув навчання, але це таке... - Задовбало. Я б теж кинув, але який сенс. Принаймні маю час для творчості. Вчу нові рифи, пишу тексти. Як все нормально піде, то можливо альбом замучу. - Ти б щось модне робив, а не таке рубалово. Намішав би більше електроніки, зробив м'якшим звук, мутив щось танцювальне. - Клео, ти ніфіга в моїй музиці не тямиш. У твоїй голові тільки прямий синтетичний біт під який ти дригаєшся цілими ночами в клубах. - Ну тебе... - Він шарить... Чого ти? Не те що Орфей зі своїм (к)репом. Чого ти ходиш в тих дурноватих штанах? Провисають, наче обісрався. - Готесса, ти чого на мене бочку котиш? На, хильни пивка, може й подобрішаєш... Нарціс фтикав мовчки, слухаючи весь той балаган. В голові літали рими та нерозділене кохання. Поправивши окуляри, він вдивлявся вгору, намагаючись сягнути крізь блакить космічних просторів. Він вирізнявся серед інших своїм звичайним буденним виглядом – тіпа неформал, аднака... Жодних прибамбасів. Можливо трохи косив на заучку, але це все напевне через окуляри, які в принципі йому пасували та надавали обличчю інтелігентності та страшенної начитаності. - Що там побачив? - Обдумую нове творіння. Це буде щось на глобальну тематику про сенс життя, про кохання, коротше, високі почуття поміж філософських концепцій. Звичайно, все це буде цікаво, але чому немає Еос. Він не був тут цілий рік. Здавалося, що минув довгий відрізок часу, але нічого не змінилося. А гурт все зростав у режимі нон-стоп: підтягувалися знайомі, до знайомих ще знайомі і вже стояла порядна ватага. Фаетон сидів на своєму скакуні, втупившись в квіти... Набридли усі ці розмови. Все якось так банально. Вони його друзі, але чомусь зараз йому набридли, так само як і рік тому. Захотілося податися куди-небудь в самоту, зникнути. Та ні. Можливо це не так? Він у центрі уваги, серед купи народу, спілкується, приколюється... Спустошений, як порожня каністра – самотній. Правда, почало страшенно дратувати постійне витріщання на мот, розмови про дебілки, плеєри, обговорення нових альбомів, треків, клубного життя, тютюновий дим, безперевне дусіння пива та відверто непристойні жарти. Чому її нема? Може подзвонити? Він глянув на важкі відкриті двері і нарешті серед наступної порції студентів, помітив її постать. Акуратна зачіска ледь коливається в ритм ході. Вона не йде, вона граціозно пливе над поверхнею землі. Чарівні очі, що доводять до безтями. Вона одразу помітила однокурсників та знайомих, які повитріщалися на неї. Дехто роззявив роти. Чи це сонце так подіяло чи що..? Сьогодні вони її бачили, ну звичайну таку, як завжди красиву та замріяну, спокійну. Еос!!! Фаетон ледь не звалився зі своєї залізяки. Жаль, не зберіг букет, бо при намаганні втриматися, всадив його поміж вилкою та гальмівним диском. Вона розсміялася яскравою дзвінкою усмішкою. Зліз з мотоцикла та винувато протягнув пошарпаного віника в якому все ще були прекрасні уцілілі квіти, що нагадували колір її губ. Еос взяла букет, вдихнула аромат запашних троянд, кинула їх убік та скочила йому на шию, подарувавши соковитий поцілунок. - Вибач за квіти... Незграбно вийшло... - Я тебе люблю! Вони стояли міцно тримаючи один одного в обіймах, загубившись в солодких морях своїх закоханих очей, не чуючи свисту та оплесків публіки. Юрба загуділа немов на весіллі, але пара вже майже нічого не помічала. - Від тебе паморочиться голова. - Бачу, ти купив мотоцикл. То куди їдемо? - Це фігня. Одягай шолом. Я дам тобі свою куртку... - Смішний, як її вдягнути на плащ? - Тоді я їхатиму дуже обережно. - А я обережно за тебе триматимусь. - Сідай! Закохані по вуха, з вітром наввипередки, чкурнули в сторону палаючого заходу. Друзі, знайомі та просто перехожі провели їх поглядом. Щасливі... Наче два сонця! -=14.04.08=-
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Згенеровано за 0.00961112976074 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design