І той Місяць, схожий на недосяжний шматок сирного пирога, який заховали до темної кімнати від малої дитини, аби не переїдала солодкого... І цей дощ, який потрохи накрапає до моєї кишені, неначе не помічаючи, що я – насправді єдина у цьому місті, хто його поважає і чекає тими нестерпними спекотними днями та вечорами... І та ніч, котра переконана у своїй унікальності і нітрохи не здогадується, що вчора тут так само була її сестриця, а позавчора надвечір приходила їхня темна подруга... І ти – такий дивний, загадковий і схожий на той Місяць, дощ та ніч водночас...
Часом здавалося, належиш мені увесь, адже завжди говорив про наші спільні мрії, легко відгадував думки і ще легше бавився нашими почуттями. Певно, для тебе то й справді була цікава гарна цяцька, яка, втім, набридла вже невдовзі. І, можливо через це ти доволі швидко забув про те, що обіцяв і надалі розводити хмари над головою у разі їх виникнення, а ще – відціловувати усі жалі, якщо такі коли-небудь прийдуть. Забув про все і наче заснув у своїй шкарлупі – тому й став скидатися на равлика. Вдаєш, що дуже затишний, а ще такий, з ким завжди почуваєшся, наче вдома. Насправді ж сам давно забув, коли був у власній оселі – там давно немає приємного світла свічок, смачних пирогів і теплих слів. Тому й зраджуєш своєму домові з іншими, затишнішими, як тобі здається. А равликова “домашність” насправді пояснюється тим, що свою хатину він носить на плечах і не зраджує їй у інших, нібито кращих, домівках...
А з кожним днем Місяць збільшується і виявляється, що від дитини ховають все більший і смачніший шматок пирога. Та вона не плаче – для цього є її товариш дощ, котрий, здається, вже усвідомив, що вона насправді не хоче йому зла і тому перестав зволожувати кишені її сукенки. Лише вночі дитя дозволяє собі трішечки посхлипувати, адже та ніченька, що прийде завтра зовсім не встидатиме її за те, що дівча плакало ще й з її вчорашньою сестрицею та темною подругою, котра була тут позавчора. Поскигливши, дитя снитиме про тебе і бачитиме поряд із дивним та загадковим ще купу равликів, яким так хороше у їхніх прохолодно-затишних мушлях-оселях...
