Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2539
Творів: 45871
Рецензій: 89733

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Казка

Пригоди Сніговичка (11-14)

© Олексій Тимошенко, 12-04-2008
Містер Орест   Паперовий Долар

А зараз  ми маємо вільну хвилинку, щоб повернутись в часі назад і зазирнути до другого поверху дзеркальної споруди,  в якій  розташовувався Центральний Банк міста, а саме до кабінету його управляючого містера Ореста на прізвисько Паперовий Долар.
Чому ми вирішили завітати в гості до цього вельмишановного пана? Причин тут багацько.
По-перше, нам треба чимось зайнятись, поки  юнак-міліціонер  Петрик розмовляє із Юрасем Крапочкою. Підслуховувати, як ви напевно знаєте, нечемно і невиховано. Особливо коли розмову проводить учень та вихованець полковника Назара  Назаровича  Затримайла.
Петрик трішки хвилювався і, звичайно, захвилювався  б іще більше, як би дізнався, що хтось за ним пильно спостерігає. Так що варто  виділити деякий час  на розмову наших героїв.
По-друге, містер Орест Паперовий Долар має пряме  відношення до нашої новорічної історії, тим більше, що він то якраз не буде заперечувати, якщо про нього трішки розкажуть.
Містеру Оресту  подобалось, коли  про його персону починали писати на шпальтах газет, його ім’я лунало із радіоприймача, а  люди, які його зустрічали на вулиці, проводжали  поглядами і думали: «Орест Паперовий Долар пішов!». Хоча це лише так йому  здавалось.
По –третє....ну, а по-третє годі перераховувати причини необхідності розповіді і нумо зосередитись на самому  містеру Оресту Паперовому Долару.    
Справа в тому, що  сьогодні в суботу з самого ранку  він знаходився в дивному настрої, відчувалося, що повинна статись якась незвичайна подія, подія важлива та необхідна.
  Ви будете здивовані, але містер Орест Паперовий Долар чекав на прихід гостей, і не будь - яких, не новорічних, а грабіжників - злодіїв. Так-так. Саме злодіїв!
Звичайно, не треба думати, що в усіх банках їхні управляючі напередодні Нового  Року чекають саме таких гостей, адже банкіри теж хочуть мати новорічний  святковий настрій, подарунки, познайомитись із Дідом Морозом та Снігуронькою, застрибати біля новорічної ялинки, потанцювати, нарешті.
Та  містер Орест Паперовий Долар в своєму житті нічого окрім паперових грошей і не бачив, тож те, що для звичайних людей було цілком зрозумілим та звичним, для нього було зайвим і непотрібним.
Навіть  свою ялинку, що стояла тут, в кабінеті, містер Орест прикрашував ні чим іншим, як зеленими паперовими купюрами – ось таким був цей маленький та кремезний дядечко із довгим покрученим носом та маленькими вугликами-оченятами.
Він і у своєму дитинстві не любив свято Нового Року, бо, як він міркував, не приносить його святкування  жодної користі, не додається в кишені від цього (хіба що подарунки). А час – то ж  є гроші!  Можна  його витратити на щось більш корисне. Наприклад, поїхати до лісу і тихенько напиляти маленьких ялиночок і потім продавати  іншим.
Колись  містер Орест це і робив, і перший свій капітал назбирав саме  за допомогою ось такого бізнесу.
Взагалі то, Орест щиро вважав, що в своїх бізнес – проектах  він завжди хвилювався про людей, і все робив для їхнього благополуччя.
Так, напередодні Першого Вересня він колись намагався організувати бізнес із торгівлі  зошитами та підручниками для учнів (в першу чергу для своїх однокласників),  а коли раптом починався дощ, якого ніхто не чекав, – у Ореста з’являлась сили-силенна парасольок,  коли влітку на вулиці панувала  справжня африканська спека,  містер Орест згадував про можливість  покращити  настрій людей за допомогою прохолодних напоїв. Зрозуміло, що всі ці маленькі послуги для інших людей він робив не лише тому, що хвилювався про інших людей (а можливо взагалі не  хвилювався), а тому, що мріяв про те, як колись, в далекому майбутньому, він, Орест, буде сидіти у шкіряному кріслі  власного Банку, у власному кабінеті, що буде знаходитись на другому поверсі дзеркального приміщення.  
Так власне і сталось. І от тепер, напередодні Нового Року, містер Орест на прізвисько Паперовий Долар із хвилюванням чекав на прихід незвичайних  гостей – злодіїв. А чому  так – довідаємось із подальшої нашої історії.

  Юрась та лейтенант Петрик Бувайлик

- Ну, розповідай, що знаєш, - сказав  Петрик Бувайлик.
-А що розповідати, - невесело почав Юрась, -  вийшов я сьогодні на  подвір’я школи, а там...
- Ну? – нетерпляче кивнув Петрик.
- Там Генка Качкін  і компанія.
- Угу. Так це вони пограбували  Банк? Чудово.
- Ні-ні. Не вони.  Тобто я не знаю. Може й вони, бо цей Качкін – він всяке може...
- Отже, цей твій Качкін  і влаштував  пограбування. В якому класі він навчається?
- Та ні, - злякався Юрась, - я ж кажу виходжу я зі школи, а там Сніговичок...
- Добре. Сніговичок. Як Сніговичок? Який –такий Сніговичок?
- Звичайний. Зі снігу.
І Юрась розповів як він  хотів захистити Сніговичка від Качкіна, і що з цього вийшло, і як він пішов, а потім повернувся і  не знайшов вже Сніговичка.
Петрик Бувайлик із усмішкою на обличчі слухав історію Юрася. Мовляв: «От фантазер!»
-Ну, от йду я по вулиці і бачу із Банку   вибігає Сніговичок.. а там і ви..
- Гм, дійсно був Сніговичок, - погодився   Петрик, -  але ж то напевно був злодій, перевдягнутий у Сніговичка.
Лейтенант  Петрик згадав, як він тільки після закінчення школи міліції прийшов на службу у міліцію,  і як його вчив полковник Назар Назарович Затримайло:
«Петрику, запам’ятай,  справжні злодії  до  здійснення своїх злочинних дій готуються дуже ретельно, все враховують, і навіть вдягаються так, щоб їх ніхто не впізнав – можуть на обличчя начепити маску  і тварини, і якогось казкового героя, бо дуже вже вони люблять погратися».
Але щоб вдягнутися  у Сніговичка?
Юрась в цю мить теж подумав:
«Ой, а що, як Сніговичок дійсно пограбував Банк, а він, Юрась, отак взяв і все розказав».
Тому він вирішив бути більш обережним.
- Ну, знаєте, мені  теж  здалося, що то був не Сніговичок.
-Здалося?
-Єгеж. Йду я по вулиці, бачу - хтось вибігає, я  спочатку подумав – Сніговичок, а потім вгледівся, ні, не він, думаю, що  це Сніговичку робити в Банку. Отак дивлюся на Сніговичка і думаю, ні, не може бути цей Сніговичок Сніговичком, бо Сніговички...
- Дійсно...
- Та й не можуть Сніговички ходити вулицями міста.
- Не можуть, - спантеличено подумав лейтенант  Бувайлик. – А хто  ж був у школі?
- В якій школі? – здивувався Юрась.
- Ти ж тільки - но розповідав, як вийшов зі школи, а там оцей твій ... Качкін з.. цими .. компанією..
- Я розповідав? – ще більше здивувався Юрась. - Дядько Петрику, нічого такого я не розповідав, я і в школі сьогодні не був....
Юрась краєм ока побачив, що до автобусної  під’їхав  автобус.
Він не вагаючись, розвернувся  і побіг  до нього, а  лейтенанту  Петрику лише крикнув:
-   До побачення, дядько Петро, ніяких Сніговичків я не бачив...
Лейтенант Петрик Бувайлик  усміхнувся.
«От бешкетник! Так і не зрозуміло, що він там  бачив, якого - такого Сніговичка.
«Нічого, зараз піду опитаю свідків» - подумав  Петрик, смикнув двері на себе і увійшов у освітлене приміщення Банку. Та на жаль нікого із відвідувачів, вже не було. Поки він розмовляв із Юрасем, всі тихенько вислизнули на вулицю і побігли хто-куди, адже сьогодні у всіх був святковий настрій і не хотілося зайвий час затримуватися.
Петрик трішки поговорив з працівниками Банку, та їхні пояснення нагадували плутану розповідь Юрася. Знову якийсь Сніговичок, що спочатку привітав усіх із Новим Роком, а потім  почав танцювати і ще  іграшкові злодії. Карнавал та годі!
Раптом лейтенант знову  згадав слова свого вчителя, полковника Назара Назаровича Затримайла:
« Пам’ятай, Петрику, для справжнього детектива немає нічого неможливого. Треба дивитись тільки вперед!»
Петрик  подивився вперед  і побачив сходинки на другий поверх.
-  Тільки вперед! – наказав собі лейтенант  Бувайлик і  рушив на пошуки виходу із цієї складної ситуації.  

   Cніговичок  у  Рожевому  Автобусі

-Пі-пі! – закричав на Сніговичка Рожевий автобус, який  виїхав із-за рогу найближчого будинку.
-Ой-ой-ой! – захвилювався Сніговичок і ледь встигнув стрибнути  в сторону.  
Автобус проїхав ще трохи і зупинився край дороги. Двері відчинились і на вулицю висипався   веселий гурт дітей та дорослих.
Не вагаючись ані хвилинки Сніговичок  підбіг до  Рожевого Автобуса і заскочив у нього. Двері одразу за ним зачинились, а  водій сказав гучномовно по гучномовцю:
- Обережно, двері зачиняються. Наступна  зупинка  «Палац культури».
Після  цих слів Рожевий Автобус рушив, і всі переслідувачі  Сніговичка – Ледацюга  в костюмі Білого Зайця та міліціонер з пістолетом, залишились біля дзеркального  приміщення. Сніговичок дивився у вікно  і спостерігав, як  через декілька  хвилин вони стали маленькими-маленькими, аж поки не зникли зовсім.
А вся компанія Сірого Вовчика заскочила в свою подерту машину. Машина спочатку  повільно, але потім зупинилась.  
«От і врятувався!» - подумав Сінговичок. А коли розвернувся,  то побачив просто  перед собою невеличку біляву тітоньку із чималою сумкою та купою квитків у руці:
- Ну! – загрозливо сказала тітонька.
- Що? – не зрозумів Сніговичок.
- Квиток є?
- Квиток?
Сніговичок звичайно ж ніякого квитка не мав.  Але зрадів можливості поспілкуватися із незнайомою тітонькою.
- Заєць! -  чогось і собі  зраділа тітонька.
Проте Сніговичок  образився. Ну, чого його постійно із кимсь плутають: то  із якимсь Іваном Петровичем, то з якимсь прибульцем зі Снігового Альдебарану, то Ледацюгою. Невже не можна побачити, що він ніякий не Заєць?
Тому він одразу із обуренням відказав:
- Ніякий я не Заєць!
- А я кажу Заєць!!
- Ні!!
- Заєць!!
- Шановна  громадянка! – раптом втрутився у розмову незнайомий дядечко у якомусь дивному вбранні та бородою. – Я вас запевняю, це не Заєць!  Всі мої  Зайці зі мною!
- Ви хто?! – здивовано запитала тітонька.
- Я- Дід Мазай! А – ось і мої Зайці!  - незнайомець вказав правицею на гурт дітлахів у костюмах Зайчиків, що сиділи в  Рожевому Автобусі, -  як ви можете побачити, це – точно  не Заєць! Можу навіть порахувати своїх Зайців: один, два, три, чотири...
- От і я кажу! Я- Сніговичок!
- А мені  байдуже, Сніговичок чи Заєць, аби гроші платив!
- Ну, що ви все «гроші та гроші», хлопчик  в костюмі Сніговичка їде на Новорічний Карнавал у «Палац культури». Правильно ?
- Загалом я шукаю  Юрася Крапочкіна..
- Ось бачите, - зробив висновок незнайомець, який представився Дідом Мазаєм, - хлопчик  їде   на Новорічний Карнавал у Палац культури шукати свого друга Юрася Крапочкіна. Єгеж?
-Єгеж! – зрадів Сніговичок.
- Зупинка  «Палац культури».Обережно, двері відчиняються. – пролунало гучномовно по гучномовцю
   Рожевий Автобус  зупинився, двері відчинились  і Сніговичок  у компанії маленьких Зайців та Діда Мазая опинився прямо перед жовтою спорудою із високими колонами.
-  Запрошуємо всіх на Новорічний Карнавал!! – оголосив  незнайомець для своїх зайців, а Сніговичку сказав:
- Пішли, Сніговичку!
Так  Сніговичок опинився на Новорічному Карнавалі.

  І знову Орест Паперовий Долар

   Отож ми залишили  банкіра Ореста  в гарному настрої, тоді,  коли він  чекав на гостей. Тож коли в приміщення банку увірвалась компанія злодії, він дуже зрадів, навіть підскочив зі свого шкіряного крісла і заходився стрибати на столі, на якому були розкидані якійсь документи.
-Опля!Оп-ля-ля! – кричав містер Орест Паперовий Долар. – Пограбування, пограбуваннячко!
Він дивився на екран монітору, по якому все, що відбувалось у приміщенні банку на першому поверсі, було видно, як на долоні.
Погодьтесь, була тут якась таємниця, адже не може так себе вести людина, що дуже у своєму життя любить грошенята, особливо паперові, бо вони є приємними на дотик  і взагалі є гарними.
Що ж тут міркувати, невже усі банкіри такі незвичайні і так оригінально зустрічають гостей, що хочуть вчинити пограбування?
Звичайно ж - ні! Але містер Орест Паперовий  Долар  поводився саме так.
Він,  коли  почув  привітання зі святом Нового Року, яке сказав  Сніговичок,  навіть подумав: «Ба, які чемні грабіжники!».
Потім натиснув на кнопку свого телефону і віддав наказ: «Віддати гроші злодіям!»
Коли ж Сніговичок  почав свої дії проти грабіжників і, можна сказати, цим самим мало не  зіпсував пограбування, містер Орест Паперовий  Долар  засмутився, затупотів ногами  і закричав:  «Що ж це відбувається!  Таке гарнесеньке пограбування зіпсоване!».
Однак ось Сніговичок із мішком  зник за дверима  банку, він заспокоївся, повеселішав і навіть почав пританцьовувати.
Потім заходився водити хоровод навколо своєї зеленої ялинки, щоправда виходило кепсько, бо ялинка була одна, але і він теж був сам. Отож, містер Орест знову задерся на стола і знову почав робити танцювальне «па».
Містер Орест так цим захопився,  що не почув як до його кабінету зайшов міліціонер Петрик Бувайлик, дільничний, що був відомий на усе їхнє місто і який нещодавно закінчив школу міліції і був учнем та вихованцем самого полковника Назара Назаровича Затримайла.
Отож, Петрик постукав у двері, але оскільки ніхто не відповідав, а за дверима були чутні  дивні звуки, він обережно зазирнув до кабінету, щиро здивувався, зробив крок вперед і закляк на місці, бо містер Орест таки його побачив.
- О, міліція!  Рідна міліція!  А в мене – пограбування!!
- А що -це так весело?    
Містер Орест озирнувся, побачив, що стоїть на столі, зіскочив на підлогу  та  сів у своє шкіряне крісло.
Обличчя його спохмурніло,  неначе він з’їв кислого лимона.
- В мене пограбування!!! Злодії поцупили всі мої гроші, ну, майже всі. Це нечувано... куди ви дивитесь?!
- Пане Оресте, - чемно промовив міліціонер, - ви б не могли розказати, що тут у вас відбулося, так сказати надати вашу версію.
- Ага, добре, записуйте. Сьогодні, в одинадцять годин у банк увірвалась банда озброєних злодіїв... п’ять.. ні, десять, двадцять бандитів. З пістолетами, ні.. автоматами... з гарматою!  І вони   привітали... ні,  завітали, ні,  захопили .... вкрали, обікрали!  Все зіпсували, поламали, пошкодили, увесь банк знищили! Цеглинки навіть не залишили, не залишили навіть.. цеглинки...цеглинки..
- Гм! – промовив міліціонер, поглядаючи навкруги, – щось дуже погано віриться.
- Чесне слово! Бачите, - містер Орест вивернув кишені, - жодної копійки!  
Петрик Бувайлик ще трішки поспілкувався із містером Орестом Паперовим Доларом, записав деяку інформацію  і пішов геть.
Він йшов по вулиці і думав:
  «Як же знайти тепер пограбовані гроші?»
І раптом він побачив   Рожевий Автобус.









Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Загадкова махінація Ореста

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ігор Скрипник, 14-04-2008

Зауваження

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олег Derim, 14-04-2008
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.96565794944763 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка»
Ми знайомимося з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей …
Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …