Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2606
Творів: 47439
Рецензій: 92261

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Ремонт.

© Олександр, 10-04-2008
Один.

(Фрустрація – психічний стан, викликаний об`єктивно непереборними труднощами.)
Десь далеко за деревами крайнебо починає сіріти. Темні стовбури виокремлюються з темряви і на світлішому тлі стають схожими на довжелезні чорні колони, що тримають собою небо. Вітер, котрий протягом ночі позмітав із дерев увесь сніг, на ранок стихає, проте  ліс ще продовжує тремтіти від холоду голими гілочками.  
«Безпека...»
Морозець потріскує й пробуджує гав, котрі ще звечора розлетілися хто куди й поховались од вітру. Тепер вони сонно обтрушуються й повертаються назад до лісу, розсідаючись на деревах. Їхнє захрипле, схоже на тихе гиркання, перемовляння «Кар!», «Кар!», довгою луною висить у холодному повітрі.
«Відновлення…»
Візерунки на вікнах поступово прозорішають і стікають сльозами донизу. Із коминів далекого, засипаного снігами, села тонкими, яснопрозорими стовпами здіймаються у передранкове небо дими. Окраєць сонця витинається з-за обрію, немов звертаючись до всього творіння Божого: «Добрий ранок!»
«Лад…»

Два.

- Ключ від воріт ,- літній, огрядний чоловік задзвенів невеличкою в’язкою ключів і вибравши найбільшого, показав його своєму молодшому співрозмовникові, перед тим, як одімкнути замок і відхилити стулку воріт.
Олег Андрійович просив називати його тільки по-батькові, проте Ігор ще не встиг звикнути до того. Та й як же ще він міг називати свого роботодавця, із котрим тільки но зустрітися та познайомитись.
Вузька витоптана у глибокому снігу стежка вела від воріт до старого двоповерхового будинку. Прямували нею один за одним, господар попереду. Лишали за собою довжелезні тіні на снігу, бо ж ранкове сонце, ще не встигло високо піднятися над обрієм. Підійшли до будинку й піднялися кількома сходинками на невисокий поріг.
- Ключ від будинку ,- господар вибрав з тієї ж в`язочки іншу фігурову залізячку, й відімкнув нею вхідні двері.
- Заходити не будемо, бо ж дивитися там поки що ні на що ,- Олега Андрійович ледь-ледь прочинив двері, немов щоби показати, що ті таки відчиняються, а потім чомусь знову зачинив їх і замкнув ,- Попередні господарі залишили повністю занедбаний будинок.
Господар спустився з порогу і повів Ігоря за собою уздовж стіни. Якщо зсередини будинок виглядав таким, як і ззовні, то це були просто руїни. Ігор зі здивуванням розглядав напівгнилі крокви, потріскані, стіни, розбите скло, з якого цілими лишилися хіба декілька вікон угорі над порогом на другому поверсі. Вергаючи ногами глибокий сніг, вони обійшли довкола будинку й знов повернулися до порогу. Легкі й невагомі хмарки пари здіймалися від обох постатей у прозоре, холодне повітря.
- Купив будинок за безцінь, таким, яким ти його бачиш ,- Олег Андрійович, важко дихаючи й відсапуючись, повернувся й показав рукою ліворуч ,- Житимеш поки що у вагончику.
Називати вагончиком напівзакидану снігом стару латану-перелатану будку від «ГАЗ»ика з одним підсліпуватим віконечком було великим перебільшенням. «Можливо у самому будинку буде навіть тепліше…» ,- подумав про себе Ігор, а вголос відповів дипломатично:
- За такі гроші можна трохи й померзнути.
- Останній ключ на в`язці - від вагончика ,- Олег Андрійович дістав з кишені старий, мабуть ще акційний, мобільний телефон і віддав його разом із ключами Ігореві ,- Коли що телефонуй. Мій номер на одиницю.
Доки той розпихав усе по кишенях, господар уже прямував стежкою до воріт.
- Невдовзі має бути веселіше. Найняв хлопця робити ремонт ,- вже спиною продовжував він говорити до Ігоря, котрий кинувся його наздоганяти ,- У вагончику «буржуйка», у лісі дрова, продуктів можна докупити у селі. От тільки йти далеченько.
Коли вони вийшли за ворота, Ігор уже вкотре зі зневагою поглянув на стару іржаву сітку, котра служила парканом, і на двоповерхову руїну, котру вона собою оточувала.
Олег Андрійович помітив його скептичний погляд.
- Дуже не турбуйся про це все. Стеж, щоби не розтягли, хоча б те, що лишилося ,- вже з машини промовив він до Ігоря, завів двигун і швидко зник з очей, залишивши по собі хмару сухого снігового пилу.

Інші два.

Треба швидше закінчувати цей клятий шматок роботи. Гроші добрі, замовник не скупий, але ж і працювати доводиться не покладаючи рук.
Аби ще не така холоднеча. Усі необхідні труби і дроти прокладені, вода є, електроенергія також, проте газу нема і, як наслідок, опалення не працює. Доводиться грітися електронагрівачем, котрий проте мало допомагають. Добре хоч вікна та двері цілі.
Ремонт вирішили робити поступово. По черзі. Сергій намагався не згадувати, як він задубілими пальцями обдирав стіни та стелю, щоби хоч трохи відновити їх з того жахливого стану, у котрому вони знаходилися. Скільки це тривало? Добу? Дві?
Зараз за вікном було темно, і нарешті у першій кімнаті брудні роботи були закінчені. Понатягавши на себе увесь одяг, котрий мав під руками, Сергій сидів, майже обіймаючи калорифер, очікуючи господаря, котрий мав привезти замовлені матеріали для чистих робіт.
Разом із матеріалами мали приїхати й вибрики.
На цій стіні дорогу фарбу, тут рельєфну шпаклівку, вгорі натяжну стелю, внизу підлогу з підігрівом. І це тільки на другому поверсі.
Чому господар так поспішає? Невже не може почекати до весни? Чому не пригнав сюди бригаду? Багато питань і жодної відповіді.
«Не можу бачити увесь цей безлад…» ,- сказав, коли водив по будинку.
Щось схоже на пояснення…

Один.

(Дисимуляція – усвідомлене прагнення приховати хворобу та її симптоми.)
Вітер, котрий знову розійшовся на вечір, примушував далекі зорі мружитися у темному небі. Далеке село підморгувало їм вогниками, а сріблястий сніг поодинокими іскрами віддзеркалював світло місяця на темну громаду лісу. На другому поверсі будинку горіло світло. Якраз у одній з тих кімнат, котрі ще зберігали неторканим скло на вікнах.
«Світло?»
Ігор сидів повністю одягнутий, не скидаючи з себе кожуха навіть у «будці», хоча вона й була теплішою за будинок. Він якраз намагався ще ближче підсунутися до гарячої «буржуйки», коли краєм ока крізь маленьке віконце помітив світло. І лише за кілька хвилин у задубілому від навколишнього холоду мозкові пробила льодову кірку перша думка:
«Звідки?»
Вже заходив до будинку. Одразу по тому, як поїхав Олег Андрійович. Окрім гнилої підлоги, битого скла та шматків штукатурки, вкритих білими, нанесеними крізь вікна довгими язиками снігу, нічого особливого так і не побачив. Постоявши трохи, тільки жахливо задуб від нескінчених протягів.
«Але то було зранку.»
Ігор вихопився з будки і майже наосліп, поскакав крізь темряву до будинку, намагаючись втрапляти у власні попередні сліди, щоби набрати у чоботи менше снігу. Двері за собою не замикав, бо впродовж дня був певен, що окрім нього, на кількадесят кілометрів навкруги нікого живого взагалі не існує.
«Дотепер.»

Три.

Присвітлюючи собі кишеньковим ліхтариком, він швидко одімкнув вхідні двері і скриплячими дерев`яними сходами піднявся на другий поверх. Повернув праворуч, потім ліворуч у короткий коридор, і побачив брудні двері, з-за яких пробивалися крізь темряву вузькі смужечки світла. Сильним поштовхом Ігор відчинив їх й увійшов до великої кімнати.
Вікно було розташоване навпроти дверей. Самотня лампочка на обдертому дроті освітлювала вкриті білими плямами шпаклівки стіни та стелю. У дальньому кутку  стояли декілька лантухів зі сміттям. Ліворуч біля стіни були акуратно складені і розсортовані шматки матеріалів: окремо гіпсокартон, окремо профілі, дюбелі та саморізи в баночках.
У кутку праворуч сидів чоловік. Тулився спиною до стіни, обіймав увімкнутий калорифер, низько схилившись над ним і майже торкаючись його лобом.  Він вочевидь почув гуркотіння чобіт, бо зненацька підняв голову й поглянув на Ігоря:
- Перепрошую. Щось мене вимикає ,- він розвернув електронагрівач від себе і, спираючись на стіни руками, піднявся на ноги ,- Засинаю, як тільки припиняю рухатися. Може погода буде змінюватись?
Навіть спрямований на кімнату, а не в куток, калорифер майже не  грів. Температура усередині приміщення лиш на кілька градусів відрізнялася від зовнішньої.
«Хіба в такому холоді можна спати можна спати?» ,- подумки засумнівався Ігор, а вголос спитав:
- Ви хто?
- Ви мабуть сторожуєте ,- чоловік вийшов із кутка, обтрусив з себе пил і почав робити енергійні рухи руками, намагаючись зігрітися ,- Андрійович мене попереджував.
- Проте він не попереджував мене.
- Може забув… Невдовзі він має привезти мені матеріали.
Ігор пам`ятав, що Олег Андрійович, щось говорив зранку про хлопця і ремонт, але, здається, це тільки мало статися, а не вже відбуватись.
- Де ви були зранку? І вдень ?- спитав він.
- Та ж тут. Де мені ще бути ?- здивувався чоловік, проте, вочевидь помітивши сумнів у Ігоря на обличчі, поспішив додати ,- Працюю вже третю добу. І от - заснув.
- Як ви взагалі сюди потрапили?
- Андрійович привіз мене сюди й залишив ключі.
- Маю спитати у нього про вас.
- Як хочете. Скажете – Сергій, ремонт.
Ігор дістав із внутрішньої кишені телефон. Акумулятор був заряджений, проте антена показувала відсутній зв'язок, що було дивним для другого поверху, але не зовсім не дивним для такого давнього телефону.
Він вибіг з кімнати й спустився по сходах. На першому поверсі біля антени з`явилася одна смужечка. Він натиснув одиничку і кнопку виклику, проте смужечка раптом зникла, а акумулятор пискнув попередженням і вимкнув телефон.
Ігор вийшов надвір і, вже стоячи на порозі, спробував увімкнути телефон. На екрані одразу ж зявилася антена з усіма можливими смужечками, а за нею, немов тягнучи собі енергію з повітря, почали одна за одною світитися рисочки заряду батареї.

Один.

(Делірій – викликане психічною травмою порушення свідомості, що супроводується неадекватною поведінкою, галюцинаціями та мареннями.)
- Добрий вечір, Олег Андрійович.
- Як там перший день, Ігор.
- Мерзнемо потихеньку.
- Ну тримайся.
- Маю до Вас питання.
- Яке саме?
- Ви мене не попередили, що в будинку хтось уже є.
- Перепрошую. Геть вилетіло з голови. Я ж мав привезти матеріали.
- То ви знаєте.
- Так. Сергій там уже другу добу робить ремонт.
Світло на другому поверсі несподівано згасло, і одночасно з цим, у телефоні прозвучали короткі гудки. Ігор знову натиснув одиничку і кнопку виклику. У слухавці пролунало декілька довгих гудків, а потім телефон просто вимкнувся. Сховавши його до кишені, Ігор повернувся до будинку.

Два.

Стоячи біля вікна, Сергій стежив за тим, як Ігор унизу розмовляє по телефону.
Щось змінилося з того часу, як він завершив прибирати кімнату й заснув біля нагрівача.
Змінилося з ним самим, із його відчуттями. Він ніяк не міг позбавитися від дивного відчуття, котре надходило з боку спини, десь із точки поміж лопатками. Відчуття якоїсь ледь помітної незручності, що завжди означало тільки одне: хтось стежить за ним.
Сергій відійшов од вікна, роззирнувся навкруги й не побачив нічого, окрім голих стін. Проте неусвідомлене почуття, немов хтось дивиться йому в спину тільки посилилося. Десь глибоко у голові промайнула думка, що можливо Андрійович непомітно приїхав і тепер спостерігає за ними обома.
«Андрійович…Це ти?...» ,- тихо покликав він у нікуди, і повітря відповіло йому тишею.
Сергій повільно позадкував і зупинився, притулившись спиною до холодної стіни.
Щось змінилося у самій кімнаті. Калорифер ліворуч стояв чомусь вимкнутий і майже холодний. Кудись зникли мішки зі сміттям, котрі ще були у кутку, коли його збудив сторож.
Не повіривши власним очам, Сергій рушив туди, по діагоналі перетинаючи кімнату.
Зробив декілька кроків, а потім несподівано розігнався й за метр до суцільної стіни, стрибнув головою вперед.

Знову два.

Щось дивне відбувалося із ногами Ігоря, коли він підіймався на другий поверх. Старі важезні солдатські чоботи були ідеальними для використання в екстремальних умовах. Але навіть у вже звиклого Ігоря під час підйому виникало відчуття, немов щось його тримало, немов підошви чобіт прилипали до дощок, і з кожним кроком ставало усе важче одривати ногу від сходинки.
За кілька хвилин його відсутності у короткому коридорі нічого не змінилося. Лише крізь щілини між одвірком та дверима, котрі вели до кімнати, не було помітно жодного промінчика. Лише на самих дверях, поверх облущеної фарби та бруду ліхтарик висвітив написане крейдою, великими й нерівними буквами слово «РЕМОНТ».
Ігор штовхнув двері спочатку одною, вільною рукою, а потім і обома.Ані руш. Він розігнався, наскільки це йому дозволила зробити ширина коридору, і вдарив плечем у двері, а вони чомусь, не чекаючи удару, несподівано відчинилися самі.
Ігор не помітив, як, намагаючись втриматися на ногах, пролетів декілька метрів через усю кімнату до вікна. Помітив натомість обдерті, вкриті плямами вогкості стіни довкола себе, гнилі дошки на підлозі, величезні дірки на стелі, крізь які просвічувалися плити перекриття. Вилітаючи крізь вікно з другого поверху, він не злякався, а лише замилувався тим, як гарно виблискують у світлі місяця шматочки битого скла, котрі падали донизу поряд із ним.
Один?

(Адаптація – пристосування до нових, загрозливих для існування умов.)
«…як не намагайся, нічого не зміниш…»
тихий голос Андрійовича бродить порожніми кімнатами та поверхами
не можу бачити увесь цей безлад
«…не приховую цього від себе…»
напівпрозора луна відповідей відбивається у нескінченість від обдертих стін
ти не маєш  мені наказувати
«…від руйнування та смерті не втечеш….»
невидимі протяги ширяють у темряві наосліп від щілини до щілини
бо не здатен робити усе сам
«…тільки живі істоти здатні до самовідновлення…»
темні підсліпуваті вікна ледь чутно подзенькують залишками шибок
сторожувати, ремонтувати, керувати
«…усе, що відбувається, тобі тільки здається…»
два голоси зливаються у один, перетворюються на шурхіт і зникають у тиші
замовкни, бо  ти частина  мене самого
«…ключі від мозку…ключі від хворого мозку...»
залишаючи по собі лише вітер, що свистить у тріщинах порожніх стін
йди геть і  більше не повертайся

Один.

Складання, налагодження, пристосування,  відмикання, модифікація.
Завтра знову доведеться починати спочатку.  
З найважливішого.  З основ.
І як завжди, по черзі.
Безпека.
Відновлення.
Лад.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Натяк на Fleur?

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Юлія Петрусенко - Левківська, 15-04-2008

це воно.

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Андрій Деревенко, 14-04-2008

The shining + Dreamcatcher

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Олег Derim, 14-04-2008

ііі-і йй-яя-а зляк.к..к...к-ався

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Корба, 13-04-2008

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Жан, 12-04-2008

Лячно

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Камаєв Юрій Статус: *Історик*, 12-04-2008

"Сяйво", перенесене на наші терени?

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Галина Михайловська , 12-04-2008
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.1116740703583 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …