Наш Сніговичок навіть не міг уявити, хто були його нові знайомі.
А насправді за масками Сірого Вовка ховалось похмуре обличчя одного із колишніх учнів місцевого ПТУ, розбишаки та гуляки Сергія Колісника на прізвисько Олівець, Лисички-сестрички - обличчя Марічки – злодійки, дівчинки, яка зростала без батьківської опіки, із бабусею, та Ведмедя - ще одного бешкетника та безнадійно втраченого для сімейного та шкільного виховання Гоші Рудого, якого насправді звали досить лагідно - Мишко. Він був велетенського зросту і мав хриплий голос та руде неслухняне волосся, яке стирчало в різні сторони і жодна розчіска не могла впоратись з таким безладом на вогняній голові Мишка, або ж інакше – Гоші.
Олівець був ватажком цієї дивної компанії, Марічка була хитрою та розумною, а Гоша Рудий відзначався надзвичайною фізичною силою.
І от оці злодії ( інакше їх і назвати не можна) вирішили напередодні Нового Року влаштувати пограбування Центрального Банку міста.
Якщо пояснювати, як вони дійшли до такого життя, та до такого надзвичайного кроку, то можна написати на три величезні томи їхні історії. Лише страждання Гоші та його вагання займуть перший том і декілька сторінок другого. Гоша дуже вперто боровся із здоровим глуздом та власною совістю та, нарешті, зазнав нищівної поразки у такій нерівній для нього боротьбі.
Отож, компанія приготувалась до здійснення важливої акції (це вам не «Прибирання!»)
А що? Всі працівники та відвідувачі Банку знаходяться в гарному настрої, чекають на свято, і аж ніяк не чекають, що такі герої, як Сірий Вовк, Лисичка-сестричка, Ведмідь та Ледацюга можуть прийти до них в гості, до гарної установу, що знаходиться в приміщенні, яке своїм зовнішнім виглядом схоже на велетенське дзеркало. Тільки з дверима.
Звичайно у читача може виникнути питання: навіщо ж Олівцю та його компанії стільки грошей і, власне, хто такий Ледацюга?
Справа в тому, що пограбування Банку – то була давня ідея Олівця, знаєте так буває: хтось мріє про якусь гарну іграшку (наприклад, про Машину з дистанційним пультом керування, або ж про Ляльку, що балакає), а хтось і про якусь авантюру.
Хоча мріяв Олівець ще й про гарну велетенську машину, тільки не з дистанційним пунктом керування, а справжню, і не жовту подерту, а чорну, з великими колесами та магнітолою. На такій машині можна досхочу ганяти вулицями міста, їздити в магазин за кефіром та батоном, дивитись кіно під відкритим небом, і звичайно, просто слухати музику!
Друзяки його теж плекали певні надії: Марічка мріяла про поїздку до теплих країн, як вона казала «на острови», а Гоша хотів на поцуплені гроші придбати справжній корабель. Але не плавати на ньому він хотів, ні. Це було нецікаво, як для Гоші – Мишка. Місце для корабля було приготоване на городі, за будинком його бабусі. Одним словом, був він був теж чудакуватим, цей Мишко-Гоша.
Звичайно, це була не перша така акція, яка спрямовувалась на здійснення бандитських планів. Раніше компанія пробувала свої сили і ось саме завдяки цьому були поцуплені: вільний час один у одного, спокій Гошіної бабусі, та стара і подерта машина. Хоча машину цілком пристойно попросили у батьків Олівця. Обіцяли повернути.
Був у цій компанії ще один герой - Ледацюга, екземпляр вельми незвичайний. Ох і не любив він працювати! Всюди запізнювався, частенько про все забував і, взагалі, дивний був. Він і сьогодні довго спав (бо дуже любив лежати у ліжку), а коли прокинувся, не міг згадати: куди ж йому йти?
От лежить Ледацюга у ліжку і згадує, згадує, згадує. А думки кудись тікають, тікають, тікають. Їм на зміну приходять барани. А Ледацюга рахує: сто двадцятий баран, сто дев’ятнадцятий баран, сто вісімнадцятий баран....
Справа в тому, що для того, щоб заснути, він завжди ввечері рахує баранів: один баран, два барани, три барани... поки всю отару не перерахує – не засне. А вранці – вся отара приходить знову і Ледацюга знову змушений їх рахувати: сто двадцятий баран, сто дев’ятнадцятий баран, сто вісімнадцятий баран....А потім остаточно просинається. Сьогодні було двісті баранів...
Cаме із цим диваком і сплутали злодії – викрадачі грошей нашого Сніговичка. І сплутали тому, що Олівець раніше декілька разів повторював Ледацюзі: на справу треба прийти у якомусь незвичному, казковому костюмі, оскільки перед святом багато таких людей буде, та й треба ж якось замаскуватись!
Ось так і вийшло, що Сніговичка в банді Олівця, а сьогодні ще й Сірого Вовка, прийняли за Ледацюгу. А що з цього вийшло – дізнаємось далі...
Сніговичок і компанія Сірого Вовка
-В Банк!!! - закричали бешкетники-злодії і рушили до дверей.
Сніговичок раніше ніколи не мав справи із такими поважними установами, тому звичайно йому було дуже цікаво, що ж (або хто) ховається за цією блискучою стіною.
Він побіг за Сірим Вовком, Лисичкою та Ведмедем і за мить потрапив у тепле, гарно освітлене приміщення, де було багато людей.
Сніговичок ще не знав, як себе поводять в таких місцях, спочатку він на мить розгубився, подивився уважно навкруги. Як тут було гарно!
- Шановні громадяни! – раптом, неочіковано навіть для самого себе, почав Сніговичок. - Вітаємо вас із святом Нового Року!
- Увага! Це пограбування! - закричав Сірий Вовк і витягнув із кишені чорного водяного пістолета. – Всім стрибати... тобто мовчати на місцях... ні ... стояти на стрибцях... мовчати .... стрибати... мовчати.. стрибати...
Всі присутні уважно дивились на Сірого Вовка. Нарешті він вичавив з себе:
- О! Стояти на місцях!
- Це пограбування! – повторила Лисичка.
- Пограбування? – здивовано запитав Сніговичок. – Як - пограбування, навіщо? Для чого пограбування? А Новий Рік? А мій День Народження?
Присутні в приміщенні Банку люди спочатку збентежено, а потім злякано, озираючись один на одного, почали шепотіти:
- Хто це? Що це?
- Шановні громадяни, ми пожартували! Це такий веселий жарт! - спробував врятувати критичну ситуацію Сніговичок і звернувся до Сірого Вовка:
– Ми ж пожартували?
-Ледацюга, ти що, з глузду з’їхав? Які жарти?
- Вовчику, чого ти з ними усіма бавишся, - втрутилась в розмову Лисичка – сестричка. Вона підскочила до Сірого Вовка вхопила його чорного водяного пістолета і почала погрожувати:
- Гаманці на стіл, ні, краще на підлогу, хутко!
Сірий Вовк отямився і одразу спробував відібрати зброю у Лисички:
- Віддай! Віддай!
Але ж і Лисичка була собі на думці, вона аж ніяк не хотіла віддавати пістолет. Так злодії сперечались, а люди дивились на всю цю комедію. Нарешті, Ведмідь і собі заревів:
- Я теж хочу постріляти водою!
- Послухайте!!!! – не витримав Сніговичок, - не треба сваритись, треба дружити!
Сірий Вовк, Лисичка та Ведмідь одразу заспокоїлись, припинили сперечатись, а Вовк навіть сказав:
- Леда... тобто Сніговичок має рацію, не треба сваритись! Треба дружити!
- Правильно!
- Треба дружити, віддавати зайві грошики! Швидко!
Лисичка – сестричка і Ведмідь з мішком підскочили до каси.
Сніговичок вже почав розуміти, що його знайомі – це зовсім - і не казкові, і не герої! Але що ж робити? Як виправляти те, що відбувалось?
Сніговичок озирнувся навсебіч, ніби шукаючи допомогу, та не було нікого, хто міг би підказати, як тепер діяти.
Тому він трішки подумав і, поки злодії набирали у мішок гроші, скинув із своєї ноги жовтого черевика, зробив крок вперед і почав натирати нею підлогу. Дехто із працівників Банку збентежено дивився на Сніговичка. Ще б пак! Ото дивак! Прийшов у Банк в костюмі Сніговичка, спочатку привітав усіх зі святом, потім його друзяки оголосили про пограбування, а тепер він катається по підлозі! Дивина тай годі!
- Ледацюга, ти що, захворів? – заричав Ведмідь.
В цю мить ватажок злодіїв Олівець, що напередодні свята Нового Року одягнув костюм Сірого Вовка та його помічниця Марічка, в костюмі Лисички-сестрички, вхопили мішок із грошима, щосили закричали:
- Тікаймо! – і почали бігти до дверей.
Однак там, де Сніговичок зробив підлогу слизькою, вони разом, вправно підслизнулись і так само організовано гепнулись.
Мішок злетів угору.
Тут вже Сніговичок швидко зорієнтувався і коли той почав падати, його підхопив.
В цю мить Ведмідь, ніби прокинувшись від зимового спання, заревів:
- Тікаймо! – і теж побіг до дверей. Але теж не втримався і впав на підлогу. Та ще й Сніговичка штовхнув.
Розмахуючи руками, Сніговичок просто вилетів на вулицю. А далі... Далі ще цікавіше. Сніговичок стояв перед Центральним Банком, тримав в одній руці мішок із награбованим, в іншій жовтий черевик і міркував про те, що йому робити.
З однієї сторони вулиці до нього біг чоловік у костюмі Білого Зайця і кричав щосили:
- Це я - Ледацюга, вже прокинувся!!! Мені теж треба гроші! Всіх баранів перерахував, усю отару!
З іншої сторони летів, розмахуючи пістолетом, молодий міліціонер.
Двері Банку от –от відчиняться і перед Сніговичком з’являться Сірий Вовк, Лисичка та Ведмідь. Що робити?
Раптом Сніговичок побачив Рожевий Автобус...
Юрась у пошуках Сніговичка
Юрась йшов по вулиці і роздивлявся перехожих, однак Сніговичка серед них не було. Хоча людей було ой як багацько! І всі поспішали, дехто тягнув за собою зелені ялинки, у когось були пакунки (напевно із подарунками), а хтось і чекав тих, хто тягнув за собою ялинки і тягнув пакунки.
Було не дуже холодно, але мороз трішки про себе нагадував. Юрась вже подумав, що можна було б заскочити куди-небудь, погрітися, наприклад у який – небудь магазин, а потім і далі рухатись, але раптом побачив що недалечко від нього, попереду, там, де розташовувалась височенна дзеркальна споруда Банку (окраса міста!), схоже щось відбувалось незвичайне. Та що це?
Юрась побачив як із дверей приміщення Банку вистрибнув ... Сніговичок із червоним мішком у руках.
Яка дивина! Невже то був його знайомий Сніговичок? Але що він робив у дзеркальному Банку? Невже у нього там зберігаються гроші? Та ні, не може цього бути! Які гроші можуть бути у Сніговичка?
Як би там не було, Юрась чимдуж побіг по вулиці, оскільки сподівався, що зможе із ним побалакати, а якщо виявиться, що це якійсь інший Сніговичок, то можливо зможе підказати, де можна знайти того, кого шукав Юрась.
Потім Юрась побачив, що Сніговичок таки дуже схожий на його рятівника, адже мав ті самі жовті черевики, і було вже зрадів, та ось сталась зовсім неочікуване розгортання подій: Сніговичок злякано подивився навкруги і побіг до автобусної зупинки, до якої під’їхав Рожевий Автобус.
І що найжахливіше, до Банку щосили бігли - з однієї сторони міліціонер, в якому Юрась впізнав свого сусіда Петрика Бувайлика, а з іншої – Заєць.
Можливо це був тільки хтось (хлопчина чи дядечко), хто був лише перевдягнутий у Зайця. Найцікавіше, що із приміщення Банку вискочили ще троє перевдягнутих відвідувача – Сірий Вовк, Лисичка -сестричка та Ведмідь. Новорічний Карнавал, любі друзі, вже почався!
Отож, біля дверей Банку всі вони і зустрілись.
Міліціонер із підозрою подивився на казкових героїв, потім побачив Юрася і кивнув йому, мовляв відійди в сторону малеча, у нас тут відповідальна робота, а ти тут вештаєшся під ногами...
« Пхе! –повів плечима Юрась. Теж мені робота!»
От якби його залучили до цієї небезпечної справи, він би показав, як треба злочинців ловити.
Сірий Вовк, Лисичка Сестричка та Ведмідь, коли побачили міліціонера Петрика спочатку зупинилися, а потім той, хто був одягнутий у костюм Сірого Вовка щосили заверещав:
- Пограбування! Злодії пограбували Банк!!
-Хто пограбував? Де злодії?!
- Там, пане міліціонере, вони там, – показав лапою (а може й рукою на двері Ведмідь)
В цю мить до дверей нарешті добіг Білий Заєць і, важко дихаючи, звернувся до мміліціонера Петрика:
- Ух ти, гарний прикід! Непогана ідея вдягнути костюм міліціонера...а казали вдягай щось народне, щось народне. А можна мені поміряти костюм - усе життя мріяв.
- Гм! - подивився на нього міліціонер і побіг у приміщення Банку.
- Тікаймо! - наказав Сірий Вовк, - а ти, Ледацюга, зірвав операцію...
- У мене ціла отара баранів, – виправдовувався той.
- До машини!
І вони хутко побігли до своєї старенької та подряпаної машини, залізли в неї і поїхали в ту сторону, куди рушив Рожевий Автобус.
Юрась, який увесь цей час стояв неподалік від дверей Банку, вирішив підійти ближче. В цю мить із Банку вибіг міліціонер Петрик із пістолетом у руці:
- Стійте! Буду стріляти!
Але злодіїв вже не було, а Юрась чемно подивився на міліціонера Петрика і промовив:
- Не треба стріляти, дядько Петрик, вони вже повтікали..
-Бачу, - сумно відказав міліціонер Петрик, - свято мені зіпсувати....
- Дядько Петрику! А я вас не чекав тут зустріти. Ви теж гуляєте?
- Гуляю. Ось, йшов додому, думав зустріти Новий Рік, тепер от прийдеться побігати.
- Розумію. А Сніговичок..є
- Наш полковник Назар Назарович Затримайло завжди казав, коли збирався ввечері додому : «У вас, хлопці свята не буває!» . А потім ще додавав: «Така вже наша доля!»
- Невесело вам. А Сніговичок...
- А що Сніговичок?
- Ну, в жовтих черевиках, з морквинкою, що вибіг звідти, - Юрась махнув рукою на дзеркальне приміщення Банку.
- Ти знайомий з отим героєм, що перевдягнувся у Сніговичка?
- Ні! – заперечив Юрась.
- Не знайомий?
- Знайомий! Просто він не перевдягався!
- Стій, щось я заплутався. А ну, давай все з самого початку...
