Дзвінкі й соковиті, пнуться з-під землі. Розсувають вологі паруючі грудочки, торішнє зіпріле листя й поліетиленові пакети. Настирливо й зухвало розкочується навкруги їхній зелений дзвін. Відлунює десь у потилиці, від луни цієї розкривається. Лотос у моїй голові, пишається. Рожевими пелюстками, всотує з повітря крапельки зеленавості.
Навіть ліхтарі стали абсентовими. Новими барвами наповнились, кольоровими.
І навіть крізь намистини твоїх поцілунків я чую цей дзеленавий звін. То він розсипає перлами-ізмарагдами. Давай послухаємо, як на підвіконні діється те чудо. Хрустко труться одне об одного, видираються до нас ніжні і пружні холодні долоньки. Там і мушельки є живі, вони розірвуться п’янким ґіацинтовим жаром. Згодом, коли ти вже будеш там. Вони тут мене окроплять твоїми поцілунками-перлами - своїми леткими трунками.
Вплетуться на щастя на долю у вишивання. З кохання розкриються всі набряклі дрібки, всі трави задзеленчать, всі квіти закохаються, і голови поростуть зеленими гілками.
