Жила-була маленька дівчинка.
І звали її – Внучка. Ну, я розумію, що після того як у попередній казці дівчинку звали „Дівчинка”, ім’я „Внучка” виглядає не дуже оригінально. Проте, факти річ уперта. Як би кому не хотілося, щоб дівчинку звали якось інакше (ну, наприклад, Білявка), в першоджерелах з цього приводу говориться чітко і недвозначно: звали її „Внучка”.
І ось, значить, був у Внучки дід. Що саме по собі не дивно – якщо є Внучка, чому б не бути діду? Якщо б все обмежувалося лише фактом існування двох родичів, то ніякої казки і не було б! Та ось тільки дід був не простий! Старому вже за сотню років перевалило, а замість того, щоби лежати собі на печі, та дітей повчати уму-розуму, все намагався діяльність фермерську власноруч розгорнути. І ось, коротше, перемкнуло його якось на цілину податися. Згадав, хрич-старий, комсомольську молодість. Та й добре коли б сам їхав, а він ще й бабку свою потягнув. А оскільки мамка з татком постійно скандалили, то й Внучка загорілася романтикою цілини. І ось, значить, облаштувались вони на новому місці. Земельку обробляють, господарство завели.
Якось посадив дід ріпку. Виросла ріпка велика-превелика... Не знаю вже чим він там свій город поливав та удобрював, мічуринець-хрінов, але тільки реально ріпка вимахала будь здоров! Вже з книги рекордів Гіннеса приїжджали. Ходили. Вимірювали. Рентгеном просвічували. На зуб пробували. І керівництво області приїжджало – на фоні ріпки фотографуватися. Начальство обласне посміхалося, руку дідові трясло та обіцяло орден у наступній п’ятирічці підігнати. А як начальство обласне у пресі засвітилося, так вже й у самих верхах зацікавились такою можливістю пропіаритися. Сам президент приїжджав, прес-конференцію проводив, ділився із заїжджими журналістами секретами вітчизняного вирощування ріпок. З цього приводу навіть самміт міжнародний оперативно провели. Глави держав слухали доповідь міністра сільського господарства, грали в теніс і на гітарі, відтягувалися всіляко. Між іншим провели чергові перемовини з приводу скорочення озброєнь та видали книгу про внесок простої російської ріпки у справу миру в цілому світі. У Москві запустили у виробництво супермегаблокбастек „Ріпка-вбивця”. В інтернеті також ажіотаж почався з приводу „російського дива”. На форумі, присвяченому цьому феномену, один користувач навіть зареєструвався під ніком „Дід”, ясно показуючи решті учасників дискусії свою моральну першість в обговорюваному питанні. Щоправда, до справжнього діда цей користувач жодного відношення не мав. Та й власне за всім цим галасом, про саму ріпку і того, хто її виростив, якось підзабули.
А справи у діда йшли погано. В родині назрівав скандал – дід ніяк не міг витягнути ріпку. Вже й гроші, що були отримані як аванс від покупця, закінчилися, а дід все не міг горезвісну ріпку із землі витягти. Бабка, звісна річ, пиляла його за це нє по-дєтскі, чморила та всіляко знущалася.
І от якось зранку прокинувся дід і зрозумів, що настав момент істини. „Або я, або вона!” – вирішив дід і, закачавши рукава, схопився за ріпку. Тягне-потягне, а витягти не може. І так і сяк підходить дід до клятого овочу. Вже й ногою копав, і з розбігу накидався, і матюкався по-чорному – ніц не помагало. Але відступати не можна. Позаду, хоч і не Москва, але річ не менш серйозна – бабка. І раптом в нього з’явилась ідея! Говорить бабці: „А ну-ка, подь сюди, кочерижка стара!”. „Кочерижку” бабка пропустила повз вуха, а ось на „стару” надто вже розсердилась, але вирішила відкласти з’ясування стосунків до кращих часів, а поки, дослухавшись до німої мольби діда, схопилася за нього та давай вони разом тягнути.
Тягнуть-потягнуть, витягти не можуть.
А тут вже й Внучка від коханця городами пробирається. Дивиться – бабка і дід коханням з ріпкою займаються. Щоправда, не зовсім зрозуміло хто – кого, але одразу видно, що всі дико захоплені. Вирішила й Внучка трішки розважитись. Вхопилася за бабку і всі втрьох намагаються витягнути. Кряхтять, пихтять, нецензурно висловлюються, тягнуть-потягнуть, витягти не можуть.
Покликали песика дресированого – Жучку – і давай всі разом: дід за ріпку, бабка за діда, Внучка за бабку, Жучка за Внучку. Тягнуть-потягнуть, витягти не можуть.
Влаштували перекур, провели інструктаж кицьки, що повз пробігала, щодо користі суспільної праці, та давай по-новому: дід за ріпку, бабка за діда, Внучка за бабку, Жучка за Внучку, котяра за Жучку... Тягнуть-потягнуть, витягти не можуть.
А тут саме мишка пробігала, хвостиком махнула – яєчко і розбилося.
Ви спитаєте – до чого тут яєчко? Яке таке яєчко? Відповідаю: яєчко не просте, а – Фаберже. Тобто – пасхальне яєчко роботи Фаберже. Ясна річ, тут вже не до ріпки всім стало. Яєчко немірянно бабла коштує! Та й родинна реліквія – пам’ять про часи минулі. Коротше, засмутились всі дуже. Дід заначену пляху самогону дістав – із Внучкою горе заливати сів, бабка одразу як знепритомніла, так і валялася собі. Жучка сидить, виє страшно і жалісно. Одна кицька справою правильною зайнялася – почала за мишкою по двору ганятися...
Так би всі й померли б. Це коли б ця казка була з „Чорного” циклу казок для Білявки. А оскільки ця конкретна казка – з „Білого” циклу, то ніхто не помер, а навпаки – воскрес. Воскрес Фаберже, прийшов до нашої веселої компанії та й каже: „Не плач, дідо, не валяйся непритомна баба, я вам знесу... тобто – зроблю – ще яйце!”. І тут же взявся до роботи. Ну, тут радості у всіх – повні штані! Дід з Внучкою самогон вже не з горя глушать, а на радощах. Жучка бабці штучне дихання зробила, а кицька мишку, хоч і спіймала, але не з’їла, а запросила до себе в гості – оскільки це виявилась не мишка, а миш. Тобто – самець.
Закінчив Фаберже яєчко та й розчинився у повітрі.
А ріпка? А що ріпка – згнила до зими. І правильно. На фіг потрібні такі овочі, які хрін із землі витягнеш?
